Міжнародно-правова охорона Світового океану

Світовий океан. Світовий океан є складною і чутливою екосистемою.

Постійно зростають масштаби добування риби та морепродуктів з вод Світового океану.

Науково-технічний прогрес відкрив нові можливості для використання просторів і ресурсів Світового

океану, активізував усі види морської діяльності. Поряд з розширенням морського судноплавства та

рибальства з'явилися нові види користування морями і океанами. Це прокладання морських кабелів і

трубопроводів, добування корисних копалин з морського дна тощо. Нині вже понад 80 держав задіяні у

добуванні нафти і газу з цього дна. Перспективним є також добування залізо-марганцевих конкрецій,

розкиданих на морському дні, запаси яких, за наявними оцінками, становлять близько 23 млрд. тонн.

Посилена експлуатація Світового океану загострила проблему використання його природних ресурсів і

охорони морського середовища від, забруднення і зараження. Особлива турбота пов'язана з нафтою. її

світове щорічне виробництво наближається до 2 млрд. тонн. Близько 60 % нафти перевозиться суднами,

з яких щороку потрапляє в океан близько 1 млн. тонн. Катастрофа одного сучасного супертанкера може

викликати забруднення морського середовища нафтою і нафтопродуктами на площі в кілька сотень

квадратних кілометрів.

Морське середовище потерпає від зараження і забруднення внаслідок захоронення на дні морів і

океанів відходів виробництва, в тому числі ядерного. Багато забруднювачів надходить у моря і океани

через ріки та з інших наземних джерел. Щороку морське середовище поглинає у вигляді відходів до 5

тис. т ртуті і кількість заліза, яка дорівнює половині світового виробництва сталі.

Істотне розширення можливостей використання просторів і ресурсів Світового океану у XX ст.

стимулювало прогресивний розвиток міжнародного морського права на засадах його кодифікації.

Перша спроба такої кодифікації була зроблена у 1930 р. у межах Гаазької конференції з кодифікації

міжнародного права. Потім під егідою ООН були проведені перша (1958) і друга (1960) міжнародні

конференції з морського права.

Ці заходи дали змогу кодифікувати ряд загальновизнаних принципів і норм міжнародного права,

зокрема принцип свободи відкритого моря. У Женеві на першій Конференції ООН з морського права

було прийнято чотири конвенції: про відкрите море; про континентальний шельф; про територіальне

море і прилеглу зону; про рибальство та охорону живих ресурсів відкритого моря.

Конвенція, яку називають Хартією морів, набула чинності у листопаді 1994 року. Згодом вона була

ратифікована Україною.. Нею

закріплений правовий статус усіх морських просторів, живих і мінеральних ресурсів Світового океану

та його дна, а також урегульовані всі види діяльності держав щодо дослідження, використання та

освоєння цих просторів і ресурсів. У конвенції широко відображені екологічні аспекти проблеми

використання і охорони Світового океану. Серед них виділяються правові інститути, що визначають

правовий режим Міжнародного району морського дна і виключної економічної зони, а також питання

охорони морського середовища від забруднення та інших негативних впливів.

Контрольні повноваження Міжнародного органу з морського дна спрямовані на запобігання

монопольному захопленню найбільш багатих на корисні копалини ділянок морського дна окремими

державами чи компаніями, недопущення дискримінаційних дій проти тих чи інших держав при

реалізації їхніх прав з використання багатств загального надбання людства.

Структурно Міжнародний орган з морського дна складається з Асамблеї, Ради і Секретаріату. Йому

підпорядковане спеціальне Підприємство для здійснення безпосередньої діяльності щодо добування,

транспортування, переробки і збуту ресурсів морського дна. Підприємство готує і подає Раді

Міжнародного органу з морського дна заявки на одержання дозволів (ліцензій) на проведення

відповідних робіт, укладає договори й угоди тощо.