Поняття і види екологічних правопорушень

Екологічне правопорушення — це винна, протиправна, екологічно небезпечна дія, яка посягає на

встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного

середовища та порушує екологічні і пов’язані з ними ін. права людини і вимоги екологічної безпеки

Екологічне правопорушення (екологічний делікт або екологічний злочин) може бути адміністративним

або дисциплінарним.

Суб’єктами екологічного правопорушення є право- і дієздатні, осудні фізичні і юридичні (посадові

особи) особи. Суб’ктивними ознаками є вина, необережність чи навмисність та екологічний ризик

власників джерел підвищеної екологічної небезпеки.

До складу екологічного правопорушення входить предмет (об’єкт) посягання і екологічні

правовідносини. Об’єктами посягання є навколишнє природне середовище (природні, умови

життєдіяльності) та життя і здоров’я людини.

Об’єктивними ознаками екологічного правопорушення є дія чи бездіяльність, які призводять до

протиправного порушення екологічних вимог. Дані порушення мають екологічну спрямованість і

призводять до екологічної небезпеки та майнової і моральної шкоди природним ресурсам належним

власнику чи користувачу, навколишньому природному середовищу, життю і здоров’ю людини.

Види екологічних правопорушень — це визначені чинним екологічним законодавством категорії

незаконних дій (бездіяльність), за які в залежності від характеру і ступеню екологічної небезпеки,

об’єкта, предмета посягання та ін. ознак можуть застосовуватись заходи державно-правового примусу.

Екологічні правопорушення в залежності від предмета і об’єкта посягання можуть бути в галузі

— використання природних ресурсів: земельні, водні, лісові, гірничі, фауністичні, в сфері

використання і охорони атмосфери;

— охорони навколишнього природного середовища: порушення природоохоронних вимог на стадії

прийняття рішень і в процесі здійснення господарської та ін. діяльності, порушення вимог охорони

територій і об’єктів природно-заповідного фонду, курортних, лікувально-оздоровчих рекреаційних зон

та ін. територій, що підлягають особливій охороні;

— екологічної безпеки: невиконання заходів щодо попередження виникнення та ліквідації наслідків

надзвичайних екологічних ситуацій, порушення вимог екологічної безпеки у процесі здійснення видів

діяльності.

Правопорушення по окремих галузях і інститутах екологічного законодавства поділяються на:

1) порушення у сфері права власності на природні ресурси;

2) порушення у сфері права природокористування;

3) правопорушення у сфері відтворення природних ресурсів;

4) правопорушення у сфері екологічної експертизи;

5) екологічні правопорушення у сфері застосовування економічних важелів щодо використання

природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища;

6) порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишні природне середовище;

7) порушення норм екологічної безпеки;

8) порушення екологічних прав громадян (на повну і достовірну інформацію та ін.);

9) екологічні правопорушення у сфері управління і контролю.

Екологічне правопорушення за ступенем екологічної небезпеки і заходами державно-правового

примусу може бути:

— еколого-правовим проступком, що тягне за собою дисциплінарну відповідальність;

— еколого-майновим деліктом, що тягне за собою майнову відповідальність;

— еколого-адміністративним правопорушенням, що тягне за собою адміністративну відповідальність;

— екологічним злочином, що тягне за собою кримінальну відповідальність.

Порушення лімітів використання природних ресурсів, екологічних нормативів, стандартів, вимог

екологічної безпеки призводить до виникнення екологл-правової (превентивної)

відповідальності.Проти юридичних осіб — суб’єктів екологл-правової (превентивної) відповідальності

— застосовуються такі санкції:

1) обмеження діяльності;

2) зупинення діяльності;

3) припинення діяльності.

Органами по застосуванню санкції є

— органи місцевого самоврядування;

— органи Мінекобезпеки України;

— органи місцевої державної виконавчої влади.

Припинення діяльності здійснюють:

— Кабінет Міністрів України;

— органи місцевого самоврядування стосовно підпорядкування юридичних осіб;

— Суд за позовом Прокуратури у разі систематичних правопорушень;

— органи місцевої виконавчої влади.

Юридична відповідальність за екологічні правопорушення — це специфічна форма суспільних

відносин, в яких за допомогою правових норм та ін. юридичних засобів забезпечується добровільне чи

примусове виконання винними особами вимог екологічної безпеки, ефективне використання природних

ресурсів, охорона навколишнього природного середовища або покладається обов’язкове виконання ін.

обов’язків за допущене екологічне правопорушення.

Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення — це різновид юридичної

відповідальності, яка застосовується до винних осіб за протиправні дії, що порушують екологічні

вимоги у процесі невиконання функціональних обов’язків та ін. вимог дисципліни праці, пов’язаних з

використанням природних ресурсів, охороною навколишнього природного середовища, забезпеченням

екологічної безпеки.

Умовами настання дисциплінарної відповідальності є

— протиправність;

— наявність вини суб’єкта;

— професійна правосуб’єктність у галузі екології;

— невиконання чи неналежне виконання екологічних вимог, які складають коло службових

професійних обов’язків.

Види дисциплінарних стягнень:

1) догана;

2)звільнення з посади.

Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення — це різновид суспільних відносин, у

яких застосовуються заходи адміністративного впливу (стягнення) за винні і протиправні діяння, що

порушують встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони навколишнього

природного середовища, забезпечення екологічної безпеки та екологічні права громадян.

 

 

В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску і гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Виконавчі комітети місцевих Рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.
Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих Рад і державними органами охорони навколишнього природного середовища.