Міжнародне екологічне судочинство

. Відповідно до ст. 9 Орхуської конвенції кожна із сторін у межах

свого національного законодавства гарантує кожній особі, яка вважає,

що ї ї запит з отримання інформації проігноровано, неправомірно

відхилено частково чи повністю, неадекватно задоволено, право

доступу до процедури розгляду прийнятого рішення в суді. Конвенція

також передбачає, що представники громадськості, які вважають, що

відбулося порушення права громадян на участь у прийнятті екологічного

рішення, мають право оспорювати законність відповідного

рішення в суді.

Судові процедури мають забезпечувати адекватні й ефективні засоби

правового захисту, в тому числі судові заборони, бути справедливими,

своєчасними і не обтяженими високими затратами. Конвенція

забезпечує доступ громадськості не тільки до судових процедур, а й до

рішень судів з екологічних справ.

Важливим положенням Орхуської конвенції є також зобов'язання

ї ї сторін надавати громадськості інформацію про доступ до адміністративних

і судових процедур, а також утворювати механізми надання

фінансової допомоги для забезпечення доступу до правосуддя.

Практична реалізація Орхуської конвенції пов'язана не тільки з

діяльністю відповідних судових органів, а й усвідомленням громадянами

своїх прав у цій сфері. їм також потрібні знання про систему

національних і міжнародних судів, їх компетенцію і процедури діяльності

при розгляді екологічних справ.

У зв'язку з цим слід зазначити, що на сьогодні немає завершеної

спеціальної міжнародної системи екологічного судочинства. Є тільки

ї ї окремі елементи (наприклад, Міжнародний трибунал з морського

права). В інших випадках справи екологічного характеру розглядаються

загальними судовими чи арбітражними органами відповідно до

визначених для них процедур (Міжнародний суд ООН, Постійний

арбітражний суд тощо).

Міжнародний суд ООН— один з основних органів ООН. Утворений

у 1945 р. і розміщується у місті Гаазі (Нідерланди). Його правовий статус

визначається Статутом суду, який є складовою Статуту ООН.

Склад суду (15 суддів) обирається Генеральною Асамблеєю і Радою

Безпеки ООН. Зі свого складу суд обирає президента і віце-президента.

Міжнародний суд ООН розглядає справи, сторонами яких є держави.

Суд це робить за взаємною згодою сторін. До компетенції суду

віднесено питання, що стосуються тлумачення міжнародних договорів,

відшкодування шкоди за порушення міжнародних зобов'язань тощо. Рішення суду є остаточними і

обов'язковими для виконання

сторонами справи.

За Конвенцією про збереження морських живих ресурсів Антарктики

для розгляду спорів між сторонами утворюється арбітражний

трибунал. Він також складається з трьох арбітрів. Кожна сторона у

спорі призначає свого арбітра, а потім за взаємною згодою ці сторони

призначають третього арбітра, який виконує функції голови

арбітражного трибуналу.

Арбітражний трибунал приймає власні правила процедури і сам

визначає своє місце перебування. Він досліджує обставини справи,

заслуховує сторони, а у необхідних випадках — свідків та експертів.

У розгляді справи може брати участь також будь-яка з договірних

сторін конвенції.

Рішення арбітражного трибуналу приймається більшістю голосів,

є остаточним і обов'язковим для сторін у спорі, а також будь-якої держави,

яка взяла участь у розгляді відповідної справи. Рішення підлягає

негайному виконанню. Арбітражний трибунал дає тлумачення

прийнятого рішення на запит однієї із сторін у спорі або будь-якої

держави, яка взяла участь у розгляді справи.

Справи екологічного характеру можуть бути й предметом розгляду

Європейського суду з прав людини як судового органу контролю за виконанням

Європейської конвенції про захист прав і основних свобод

людини (1950). Право звернення до цього суду належить як державам,

так і фізичним особам. На різних стадіях розгляд справ здійснюють

спеціально створювані органи суду: комітети, палати, Велика палата.

За виконанням державами рішень суду спостерігає Комітет міністрів

Ради Європи. Суд розташований у місті Страсбурзі (Франція). У його

складі є й суддя з України.