Екологічне страхування. Види і правове регулювання

Важливим важелем економічного стимулювання природоохоронних витрат є

здійснення обов'язкового й добровільного державного та інших видів страхування

громадян та їхнього майна і доходів підприємств на випадок шкоди, завданої

внаслідок забруднення навколишнього середовища та погіршення якості природних

ресурсів. Це визначено в законі України "Про охорону навколишнього природного

середовища". Однак порядок і положення про екологічне страхування законодавством

не визначені.

Страхування є засобом запобігання наслідкам екологічного ризику в господарській

діяльності, оскільки його мета полягає в забезпеченні захисту від непередбачених

випадків. Якщо компенсація завданої шкоди потерпілому обґрунтовується правом

відповідальності винуватця, то виникає питання про страхування відповідних ризиків.

До сфери екологічного страхування належить страхування ризику понаднормативних

викидів і скидів шкідливих речовин, екологічних збитків унаслідок екологічних

катастроф, екологічне страхування нових технологій тощо. В обов'язковому й

добровільному страхуванні екологічних ризиків використовують кілька видів

страхових договорів та полісів. У разі страхування відповідальності за фізичні й

майнові шкоди третій особі, як цього вимагає законодавство у сфері поводження з

твердими відходами, застосовують два основні поліси:

· поліс страхування всебічної генеральної відповідальності за шкоду навколишньому

середовищу;

· поліс страхування відповідальності за шкоду навколишньому середовищу.

З погляду страхового покриття є дві форми полісів:

на основі претензій;

на основі екологічних ситуацій, що склалися.

Для введення державного обов'язкового екологічного страхування (на відміну від

добровільного) в Україні слід прийняти відповідний закон, у якому б визначалися як

провідна страхова компанія (компанії), так і порядок утворення й функціонування

державного екологічного страхового фонду.

Порядок добровільного корпоративного екологічного страхування визначається

відповідними договорами, правилами й нормами цивільного законодавства. В Україні

для введення добровільного екологічного страхування потрібно прийняти Типове

положення про порядок екологічного страхування, яке б уводилося в дію

розпорядженням уряду держави (як це зроблено в Російській Федерації).

На підставі Типового положення страхові організації розробляють свої Правила з

добровільного екологічного страхування. Доцільно в цих правилах передбачити

положення щодо страхового екологічного аудиту, який дає змогу розв'язувати

завдання визначення параметрів об'єктів страхового поля (оцінювати ступінь

екологічної небезпеки підприємств і виробництв, розмір можливих збитків і

тарифних ставок страхових внесків).

Головне завдання екологічного страхування — компенсація страхувальникам

збитків, що виникають унаслідок випадкового забруднення навколишнього

природного середовища, додаткове фінансове забезпечення екологічної безпеки при

додержанні інтересів усіх сторін договору, зменшення платежів за забруднення.

Екологічне страхування створює взаємну економічну зацікавленість страхувальників

і страхових організацій у зниженні ризику забруднення навколишнього природного

середовища.

Одна з функцій екологічного страхування полягає в ефективному вкладанні

приватного капіталу. Екологічне страхування надає значний вибір методів

екологічного стимулювання вкладання капіталу, причому у виробництво

природоохоронного обладнання й проведення природоохоронних робіт, що в

інвесторів вважається невигідним сектором інвестування. Це досягається ринковими

важелями: прибуток від екологічного страхування безпосередньо залежить від стану

навколишнього природного середовища, а стан середовища — від системи

превентивних природоохоронних заходів. Джерелом коштів тут є

резерв превентивних природоохоронних внесків, що утворюється в страховій

організації.

Для корпоративної системи управління привабливою є стратегія екологічного

страхування із самоучастю: якщо страхування не покриває всю шкоду і винний сам

зазнає збитків від певної частини цієї шкоди (що характерно для України), то

самоучасть у проведенні заходів підвищує рентабельність корпорації чи окремих її

підприємств. Тобто корпоративна система екологічного управління приймає на себе

(разом із страхувальником) частину страхового ризику.

Нормативно-правова база:

– Закон України «Про страхування»;

– Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»;

– Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів»;

– Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки»;

– Постанова Кабінету Міністрів України від 1 червня 2002 р. № 733 «Про затвердження

Порядку і правил проведення обов'язкового страхування відповідальності суб'єктів

перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час

перевезення небезпечних вантажів»;

– Постанова Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1219 «Про затвердження

Порядку і правил проведення обов'язкового страхування відповідальності експортера та

особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо

відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та

навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та

утилізації (видалення) небезпечних відходів»;

– Постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р. № 1788 «Про

затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної

відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та

аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти

та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і

санітарно-епідеміологічного характеру».