Поняття і принципи міжнародного екологічного права

Міжнародне право навколишнього середовища є галуззю міжнародного права, сукупністю

міжнародних принципів і норм, якими регулюються суспільні відносини між його суб'єктами щодо

охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної

безпеки в інтересах теперішнього і прийдешніх поколінь.

З цього визначення випливає, що предметом міжнародного права навколишнього середовища є

екологічні відносини, що складаються між відповідними суб'єктами у сфері їх взаємодії з навколишнім

середовищем та його елементами.

До об'єктів міжнародного права навколишнього середовища належать: а) навколишнє середовище як

цілісна природно-антропогенна система, з якою зв'язані саме життя на Землі, умови життя і добробут

людей у будь-якій країні світу; б) природні ресурси та об'єкти як складові навколишнього середовища.

 

Останні у свою чергу поділяють на: а) природні ресурси та об'єкти, що перебувають поза межами дії

національної юрисдикції (Світовий океан, Антарктика, навколоземний космічний простір тощо); б)

природні ресурси та об'єкти, що поділяються двома або більше державами (прикордонні ріки і озера,

популяції мігруючих видів тварин, риб, птахів тощо); в) природні ресурси та об'єкти, що перебувають

під національною юрисдикцією, використання яких зачіпає інтереси інших держав або світового

співтовариства в цілому.

Суб'єктами міжнародного права навколишнього середовища виступають безпосередньо держави,

міжурядові і неурядові організації, а у передбачених цим правом випадках - також юридичні й фізичні

особи, пов'язані з міжнародною екологічною діяльністю.

За своєю спрямованістю можна виділити кілька головних засад дії аналізованого права: а) запобігання

забрудненню та іншим формам деградації навколишнього середовища; б) встановлення на

міжнародному рівні режиму раціонального природокористування; в) забезпечення прав людини на

безпечні умови життя в оточуючому її навколишньому середовищі.

До цих засад також належить організація міжнародного екологічного співробітництва на

універсальному і регіональному рівнях. Міжнародне право навколишнього середовища, з одного боку, є

правовою основою такого співробітництва, а з іншого - відповідне співробітництво виступає

організаційною формою реалізації міжнародного права навколишнього середовища.

Ці та інші засади функціонування міжнародного права навколишнього середовища виявляються в його

принципах. Вони поділяються на загальновизнані принципи міжнародного права і спеціальні, галузеві

принципи міжнародного права навколишнього середовища.

Загальновизнані принципи міжнародного права стосуються всіх його підгалузей, у тому числі

міжнародного права навколишнього середовища. Основні з них закріплені у Статуті ООН. До них

належать принципи: суверенної рівності держави; добросовісного виконання міжнародних зобов'язань;

мирного вирішення спорів; незастосування сили або погрози силою; співробітництва держав;

невтручання у внутрішні справи держав; непорушності державних кордонів; територіальної цілісності;

поваги прав і свобод людини та деякі інші.

Спеціальні (галузеві) принципи міжнародного права навколишнього середовища найбільш повно

зафіксовані у Стокгольмській декларації з навколишнього середовища (26 принципів) і Декларації Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку (27 принципів). Вони також відображені у

Всесвітній хартії природи та інших актах міжнародного права навколишнього середовища.

До цих принципів, зокрема, належать:

-право людини на сприятливі умови життя в навколишньому середовищі, її відповідальності за охорону

і поліпшення навколишнього середовища на благо теперішнього і майбутніх поколінь;

-суверенітет держав над власними природними ресурсами та їх раціональне використання;

-стабільний розвиток, що передбачає екологізацію економічного і соціального розвитку;

- екологічна безпека держав на засадах взаємного співробітництва;

-перестороги в екологічній діяльності;

-екологічне співробітництво держав на засадах рівноправності;

-скоординований підхід до планування й управління в галузі охорони навколишнього середовища;

-ефективна і динамічна роль міжнародних організацій у галузі охорони і поліпшення навколишнього

середовища;

-наукова обґрунтованість екологічних заходів;

-контроль за додержанням узгоджених між державами екологічних вимог;

-доступ громадськості до екологічної інформації й розв'язання екологічних проблем;

-поширення екологічної інформації та відповідних знань серед населення;

-відшкодування шкоди, завданої довкіллю, зокрема на засадах «забруднювач платить»;

-мирне врегулювання екологічних спорів між суб'єктами міжнародного права навколишнього

середовища;

-міжнародна відповідальність за екологічні правопорушення.