Особливості міжнародно-правового забезпечення екологічної безпеки

Стимулююче значення для розвитку міжнародного права у цій галузі мала аварія на Чорнобильській

АЕС у 1986 році. Після цього були підписані Конвенція про оперативне оповіщення про ядерну аварію

(1986), Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації (1986), а

також Конвенція про ядерну безпеку (1994). Остання з цих конвенцій має такі цілі: а) досягти високого

рівня ядерної безпеки в усьому світі на основі зміцнення національних заходів і міжнародного

співробітництва у цій сфері;

б) створити і підтримувати на ядерних установках ефективні засоби

захисту від потенційної радіаційної небезпеки з тим, щоб захистити

окремих осіб, суспільство в цілому і навколишнє середовище від шкідливого впливу іонізуючого

випромінювання таких установок;

в) відвертати аварії з радіологічними наслідками і пом'якшувати такі

наслідки в тому випадку, якщо вони матимуть місце.

 

Відповідно до Конвенції про ядерну безпеку кожна договірна сторона вживає відповідних заходів для

забезпечення того, щоб радіаційне опромінювання персоналу та населення, що утворюється ядерною

установкою, підтримувалося на розумно досяжному низькому рівні та щоб жодна людина не

отримувала доз опромінювання, які перевищують встановлені національні дозові обмеження.

Для запобігання деградації навколишнього середовища важливе значення має Конвенція про оцінку

впливу на навколишнє природне середовище у транскордонному контексті. Під такою оцінкою тут

мається на увазі «національна процедура оцінки можливого впливу запланованої діяльності на

навколишнє середовище». Відповідно до конвенції її сторона, під юрисдикцією якої передбачається

виконувати заплановану діяльність (сторона походження), забезпечує, щоб оцінка впливу на

навколишнє середовище проводилася до прийняття рішення про санкціонування або здійснення

запланованого виду діяльності, який може призводити до значної транскордонної шкоди. Позитивне значення

Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному аспекті полягає в тому, що

вона піднесла це питання на глобальний рівень та передбачила заходи щодо посилення міжнародного

співробітництва держав у цій сфері.

Існують наступні групи об'єктів міжнародно-правової охорони навколишнього природного середовища:

I. Все планетарне середовище (екосистема) Землі:

— Світовий океан і його природні ресурси;

— атмосферне повітря;

— навколоземний космічний простір;

— окремі представники тваринного і рослинного світу;

— унікальні природні комплекси;

— частина прісноводних ресурсів, генетичний фонд Землі (чорнозем).

II. Національні природні ресурси, що знаходяться під

юрисдикцією держави. У визначенні їхнього правового

статусу основну роль грають норми внутрішнього права.

Нарівні з цим у окремих об'єктах збільшується число

міжнародних договорів, що стосуються їхньої охорони.

Ш. Міжнародні природні ресурси, що знаходяться за межами дії національної юрисдикції або які у

процесі свого розвитку (природного циклу) виявляються на території інших держав.

Правовий режим охорони і використання цих ресурсів визначається нормами міжнародного права.

Види міжнародних договорів:

а) універсальні:

— Конвенція про забруднення морів викиданням від

ходів та інших матеріалів 1972 року;

— Конвенція про запобігання забруднення із суден 1973 року;

— Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої флори та фауни, що перебувають під загрозою

зникнення, 1973 року;

— Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на

природне середовище 1977 року;

— Конвенція про трансграничне забруднення повітря на далекі відстані 1979 року;

— Конвенція ООН з морського права 1982 року;

б) регіональні:

— Конвенція про захист фауни та флори в Європі 1979 року;

— Конвенція про захист Середземного моря від забруднення 1976 року

— та інші.

Основні принципи міжнародного екологічного права:

— міжнародне природно-охоронне співробітництво держав та інших суб'єктів міжнародного права;

— незавдавання шкоди навколишньому природному середовищу;

— оцінювання трансграничних екологічних наслідків планованої діяльності;

— навколишнє природне середовище поза державним кордоном є спільним надбанням усього людства;

— міжнародна відповідальність за екологічну шкоду;

— свобода дослідження і використання навколишнього природного середовища та його компонентів;

— раціональне використання навколишнього природного середовища;

— та інші.

Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища може бути

глобальним, регіональним, субрегіональним і міждержавним.

Дуже актуальними й ефективними є міжнародні форуми, організовані під егідою ООН і присвячені

проблемам охорони навколишнього природного середовища. Одним із таких представницьких

міжнародних форумів стала Конференція про охорону навколишнього природного середовища і

розвиток, що пройшла в 1992 році в Ріо-де-Жанейро. Найважливішим результатом конференції стало

прийняття Декларації.

Принципи, закріплені в «Декларації Ріо»:

— дотримання прав людини в галузі охорони навколишнього природного середовища;

— співробітництво держав в галузі охорони навколишнього природного середовища;

— стійкого розвитку людського суспільства;

— миру і мирного розв'язання екологічних спорів.

У цьому ж документі знову були закріплені принципи співробітництва держав в галузі охорони

навколишнього природного середовища:

(а) захист навколишнього природного середовища — складова частина процесу мирного розвитку;

(б) прийняття державами ефективних законів в галузі охорони навколишнього природного середо вища

з установленням відповідальності суб'єктів за забруднення навколишнього природного середовища;

(в) попередження фактів переміщення в інші держави забруднювачів, що завдають шкоду

навколишньому природному середовищу і людині;

(г) взаємна інформація про заходи, що можуть мати негативні трансграничні наслідки для

навколишнього природного середовища;

(д) глобальне партнерство держав із метою збере ження екосистеми Землі;

(є) оцінювання екологічних наслідків, що припускаються, у проспективній діяльності;

Так, Маастрихтський договір про Європейський союз (ЄС) закріплює природоохоронні цілі цієї

організації — сприяти на міжнародному рівні заходам, що належать до регіональних і загальносвітових

проблем навколишнього середовища. Додатками до Маастрихтського договору є три декларації з

екологічної тематики: директиви про шкідливі викиди; про вплив заходів ЄС на охорону

навколишнього середовища; про захист тварин.