Моніторинг природних об’єктів.

Складовими частинами державної системи моніторингу дов­кілля є моніторинг земель, вод, лісів та інших природних об'єк­тів.

Моніторинг у галузі охорони атмосферного повітря має своєрідний попереджувальний характер, метою якого є отриман­ня, збирання, оброблення, збереження та аналіз інформації про рівень забруднення атмосферного повітря, оцінка та про­гнозування його змін і ступінь небезпечності та розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень у галузі охорони атмосферного повітря. Порядок організацій та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повіт­ря затверджений постановою КМУ від 9.03.1999 р..

Державний моніторинг вод здійснюється з метою забезпечення зби­рання, обробки, збереження та аналізу інформації про стан вод, прогнозування його змін та розроблення науково обґрунтова­них рекомендацій для прийняття управлінських рішень у галу­зі використання і охорони вод та відтворення водних ресур­сів (ст. 21 Водного ко­дексу України). Постановою КМУ від 20.07.1996 р. затверджений Порядок здійснення державного мо­ніторингу вод². До об'єктів державного моніторингу вод нале­жать: поверхневі води (природні водойми (озера), водотоки (річ­ки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки), канали та інші водні об'єкти); підземні води та джерела; внутрішні морсь­кі води та територіальне море; виключна (морська) економічна зона України; джерела забруднення вод, включаючи зворотні води, аварійні скидання рідких продуктів і відходів, втрати про дуктів і матеріалів при видобуванні корисних копалин у межах акваторій поверхневих вод, внутрішніх морських вод, терито­ріального моря і виключної (морської) економічної зони Украї­ни та дампінг відходів, води поверхневого стоку із сільськогос­подарських угідь, фільтрацію забруднюючих речовин з техно­логічних водойм та сховищ, масовий розвиток синьо-зелених водоростей; надходження шкідливих речовин з донних відкла­дів (вторинне забруднення) та інші джерела забруднення, щодо яких можуть здійснюватися спостереження. До суб'єктів держав­ного моніторингу вод належать Мінприроди, Державна санітар-но-епідеміологічна служба МОЗ, Держводгосп, Держжитлоко-мунгосп, їх органи на місцях, а також організації, що входять до сфери управління цих міністерств і відомств. Результатом здій­снення державного моніторингу вод є інформація, у тому числі: первинна інформація (дані спостережень), яку одержують су­б'єкти державного моніторингу вод внаслідок спостережень; узагальнені дані, що стосуються певного проміжку часу або певної території; індекси і комплексні показники, одержані вна­слідок узагальнення за параметрами; оцінки стану вод та дже­рел негативного впливу на нього; прогнози стану вод і його змін; науково обґрунтовані рекомендації, необхідні для прийняття рішень.

Моніторинг земель — це система спо­стереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. У системі моніторингу земель проводиться збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення науково об­ґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень щодо запобі­гання негативним змінам стану земель та дотримання вимог еко­логічної безпеки (ст. 191 Земельного кодексу України). Поста­новою КМУ від 20.08.1993 р. затвердже­не Положення про моніторинг земель. Крім цього, відповідно до наказу Мінагрополітики України від 26.02.2004 р. «Про затвер­дження Положення про моніторинг ґрунтів на землях сільсько­господарського призначення» в Україні здійснюється моні­торинг ґрунтів, який передбачає систему спостережень, збиран­ня, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про зміни показників якісного стану ґрунтів, їх родючості, роз­роблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо прийнят­тя рішень про відвернення та ліквідацію наслідків негативних процесів.

Моніторинг потенційно небез­печних об'єктів потенційно небезпечних об'єк­тів - спостережен­ня за якісними і кількісними параметрами стану потенційно не­безпечних об'єктів, збирання, оброблення, передавання та збе­реження інформації про стан потенційно небезпечних об'єктів, що здійснюється в рамках Положення затвердженого наказом МНС України від 6.11.2003 р.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про тваринний світ» моніторинг тваринно­го світу є складовою частиною моніторингу довкілля. Порядок його здійснення регулюється в загальному порядку на осно­ві Положення про Державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою КМУ від 30.03.1998 р.

 

Екологічні програми.

Планування полягає в детальній розробці порядку здійснення певної діяльності, в конкретизації цієї діяль­ності, проводиться в рамках здійснення різних видів діяльності, пов'язаної з впливом на довкілля, і на даний час комплексного характеру немає. Воно може стосуватися власне природоохо­ронної діяльності або включатись в рамки планування інших видів діяльності.

Програмування - розроблення комплексу заходів з побудовою ієрархічної системи завдань, підпорядкованих в кінцевому рахунку єдиній визначеній меті.

Екологічні програми є різновидом державних цільових про­грам, правові засади розроблення, затвердження та виконання яких закріплені Законом України від 18.03.2004 р. «Про держав­ні цільові програми».

Метою екологічних програм, як закріп­лено в статті 3 Закону «Про державні цільові програми», є здійс­нення загальнодержавних природоохоронних заходів, запобіган­ня катастрофам екологічного характеру та ліквідація їх наслідків. Загальнодержавні програми охорони довкілля за поданням КМУ затверджуються законом. Наприклад, Законом України від 21.09.2000 р. затверджена Загальнодержав­на програма формування національної екологічної мережі Укра­їни на 2000—2015 роки², тобто єдиної територіальної системи, яка включає ділянки природних ландшафтів, що підлягають особ­ливій охороні (території природно-заповідного фонду, рекреа­ційні, водозахисні тощо).

Порядок розробки державних цільових екологічних програм визначається Кабінетом Міністрів України.

Центральні та місцеві органи виконавчої влади, а також органи місцевого самоврядування під час розробки екологічних програм залучають громадськість до їх підготовки шляхом оприлюднення проектів екологічних програм для їх вивчення громадянами, підготовки громадськістю зауважень та пропозицій щодо запропонованих проектів, проведення публічних слухань стосовно екологічних програм.

Види екологічних програм.

 

З метою проведення ефективної і цілеспрямованої діяльності України по організації і координації заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання і відтворення природних ресурсів на перспективу розробляються і приймаються:

- державні цільові,

-міждержавні,

-регіональні,

-місцеві та інші територіальні програми.

Державна цільова програма — це комплекс взаємопов’язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв’язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням.

Державні цільові програми поділяються на:

-загальнодержавні програми — це програми, які охоплюють всю територію держави або значну кількість її регіонів, мають довгостроковий період виконання і здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади;

-інші програми, метою яких є розв’язання окремих проблем розвитку економіки і суспільства, а також проблем розвитку окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць, що потребують державної підтримки.

Державна цільова програма розробляється за сукупності таких умов:

-існування проблеми, розв’язання якої неможливе засобами територіального чи галузевого управління та потребує державної підтримки, координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

-відповідності мети програми пріоритетним напрямам державної політики;

-необхідності забезпечення міжгалузевих і міжрегіональних зв’язків технологічно пов’язаних галузей та виробництв;

-наявності реальної можливості ресурсного забезпечення виконання програми.

 

==================Відповідальність.==============

 

Склад екологічних порушень.

 

Головна ознака, яка дозволяє відме­жувати екологічне правопорушення від інших (в тому числі тих, які пов'язані з природними об'єктами) і дає підстави визнавати його самостійним видом в системі правопорушень, полягає в за­подіянні ним шкоди природі, природним об'єктам, екосистемам (а через них і людині).

Склад екологічного правопорушення:

1) суб'єкт - фізична чи юридична особа. Серед юридичних осіб — це виробничі підприємства, проектні установи, державні органи тощо. Часто суб'єктами екологічного правопорушен­ня, особливо адміністративних, є посадові особи. Відповідно до чинного законодавства адміністративна і кримінальна відпо­відальність фізичних осіб за екологічні правопорушення настає з 16-річного віку. У порядку цивільного судочинства громадя­ни несуть обмежену відповідальність з 14 до 18 років, повну — з 18 років. Багато екологічних правопорушень можуть бути вчи­нені лише спеціальним суб'єктом, тобто особою, що наділена спеціальними правами й обов'язками в галузі здійснення функ­цій, завдань, видів діяльності, пов'язаних з природокористуван­ням чи іншою діяльністю, що впливає на довкілля.

2) об'єкт - суспільні від­носини з ра­ціонального використання природних ресурсів, охо­рони навколишнього при­родного сере­довища, за­безпечення екологічного правопорядку і безпеки на­селення;

3) суб'єк­тивна сторона - вина у формі умислу чи необе­режності. Відповідальність без вини можлива у випадку, коли відшкодовується шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки (що прямо передбачено ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

4) об'єктивна сторона:

а) протиправне діяння, що по­рушує вимоги екологічного законодавства;

б) шкода (загроза шкоди) навко­лишньому при­родному середо­вищу або здо­ров'ю людини;

в) причинний звязок між діянням і шкідливими на­слідками.

Види екологічної шкоди.

За характером наслідків, які настали:

-забруднення, засмічення навколишнього природ­ного середовища

-виснаження природних ресурсів

-знищення, забруднення, псування, пошкодження природних ресурсів

-руйнування екологічних зв'язків, порушення еко­логічної рівноваги в при­родному середовищі