Екологічні права та обов’язки громадян України.

 

Стаття 50 КУ. Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Стаття 66 КУ. Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Громадяни України мають право на:

-безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище

-участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів стосовно розміщення, будівництва і реконст­рукції об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, які беруть участь у прийнятті рішень з цих питань

-участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використан­ня природних ресурсів

-здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів

-об'єднання в громадські природоохоронні формування

-вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, викори­стання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком, встановлених законом обмежень

-участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та в проведенні громадської екологічної експертизи

-одержання екологічної освіти

-подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, ор­ганізацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та — майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище

-оскарження в судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо — порушення екологічних прав громадян у передбаченому законом порядку.

Громадяни України зобов'язані

-берегти природу, охороняти, раціонально використовува­ти її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища

-здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів викори­стання природних ресурсів

-не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів

-вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів і сплачувати штрафи за екологічні правопору­шення

-компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

 

Право власності на природні ресурси.

 

Право власності на природні об'єкти та їх ре­сурси в об'єктивному розумінні - це система правових норм, що регулюють відносини власності на природні об'єкти та їх ресурси;

право власності на природні об'єкти та їх ресурси в суб'єк­тивному розумінні — це врегульована нормами права можливість суб'єкта володіти, користуватись і розпоряджатись належни­ми йому природними об'єктами та їх ресурсами.

Природні об'єкти як об'єкти права власності мають свою спе­цифіку на відміну від будь-яких інших матеріальних цінностей і благ:

— вони є об'єктами природного походження і не створюють­ся людською працею;

— природні ресурси не підлягають простому відтворенню в процесі виробництва як товар, частина з них взагалі є вичерп­ними і не відтворюваними;

— на відміну від товарно-матеріальних цінностей природні об'єкти не мають вартості, вони не є майном у власному розу­мінні;

— більшість природних об'єктів не можна перемістити в прос­торі, окремі з них навіть неможливо виокремити, обмежити, ін­дивідуалізувати;

— природні об'єкти мають особливе значення для держави і суспільства в цілому тому, що вони є природною основою, ба­зою функціонування людського суспільства і забезпечують са­ме його існування;

— всі природні об'єкти існують в нерозривному зв'язку між собою, з навколишнім природним середовищем, природними еко­системами, розвиваються за об'єктивними законами природи.

Суб'єкти права власності на природні об'єкти та їх ресурси.

Первинним суб'єктом права власності згідно з Конституцією України є Український народ. Теоретично свої повноваження він може реалізувати шляхом вирішення відповідних питань на референдумі. Однак фактично, як і визначає сама Конституція від імені Українського народу, права власника здійснюють ор­гани державної влади та органи місцевого самоврядування в ме­жах, визначених Конституцією. При цьому органи державної вла­ди виступають від імені держави як суб'єкта права державної власності відповідно до ст. 326 ЦК України, а органи місцевого самоврядування, створені територіальними громадами, здійсню­ють управління майном, що є у комунальній власності (ст. 327 ЦК України).

Основні форми власності на природні ресурси:

-державна; -комунальна (територіальних громад); -приватна (громадян і юридичних осіб).

Суб'єктами приватної власності за загальним правилом є фізич­ні та юридичні особи. Найбільш детально регулювання суб'єкт­ного складу відносин власності здійснено в Земельному кодек­сі України стосовно земель (статті 80—86 Земельного кодексу України).

Об'єкти права власності.

До об'єктів права власності нале­жать природні об'єкти та їх ресурси, а саме:

— земля, а точніше земельна ділянка, тобто частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташуван­ня, з визначеними щодо неї правами (ст. 79 Земельного кодексу України). Розділ 3 Земельного кодексу дає переліки категорій земель, які можуть перебувати в державній, комунальній чи при­ватній власності;

— надра, які включаються в державний фонд надр (статті 4, 5 Кодексу України про надра). Частиною державного фонду надр є державний фонд родовищ корисних копалин. Для правового режиму корисних копалин має значення їх поділ на корисні ко­палини загальнодержавного та місцевого значення, притаманний і для інших природних ресурсів;

— ліс. Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України всі ліси на території України становлять лісовий фонд України. Що­правда широке визначення лісу, яке дається в ст. 1 Лісового ко­дексу України і охоплює пов'язані з власне лісом (деревами та чагарниками) самостійні природні об'єкти — ґрунти, тварин, тра­в'яну рослинність, мікроорганізми, не зовсім підходить для ви­знання лісу в такому значенні єдиним об'єктом власності, оскіль­ки названі окремі природні об'єкти є в той же час самостійними об'єктами власності. Об'єктами «лісової» власності є також лі­сові ресурси — деревина, технічна і лікарська сировина, кормо­ві, харчові та інші продукти лісу;

— води (водні об'єкти), які в сукупності становлять водний фонд України (ст. З Водного кодексу України);

— об'єкти тваринного світу, визначення яких дається в ст. З Закону України «Про тваринний світ»;

— території та об'єкти природно-заповідного фонду, склад якого визначений в ст. З Закону України «Про природно-запо­відний фонд України» та інші природні об'єкти та комплекси.

Зміст права власності складають три правомочності: воло­діння, користування і розпорядження. Вони реалізуються і у від­носинах власності на природні об'єкти. Однак у цьому випадку слід пам'ятати про особливості об'єктів власності, які зумовлю­ють певні екологічні обмеження при їх реалізації. Це, наприклад, недопустимість зміни цільового призначення використання при­родного об'єкта, можливість припинення права власності у ви­падку порушення екологічних вимог тощо. У найбільш повно­му обсязі вказані правомочності реалізуються органами держав­ної влади при здійсненні права державної власності.

 

=====Природокористування============

 

Види природокористування.

 

Право природокористування - сукупність прав і обов'язків, що виникають у зв'язку з одержанням природного об'єкта (його частини) в користування.

Право природокористування розрізняють в різних значеннях:

— як об'єктивне право — тобто правовий інститут — су­купність правових норм, що регулюють відносини з приводу екс­плуатації, використання корисних властивостей природних об'єк­тів, порядку, умов надання, експлуатації та припинення викорис тання природних об'єктів.

— як суб'єктивне право — можливість, що належить конкре­тному природокористувачу і спрямована на задоволення різно­манітних інтересів і використання різних властивостей довкіл­ля - економічних, екологічних, оздоровчих, естетичних тощо;

— як правовідносини — врегульовані нормами права суспільні відносини щодо використання корисних властивостей природ­них об'єктів, змістом яких є відповідні права та обов'язки приро­докористувачів.

Суб'єкти - фізичні особи юридичні особи

Об'єкти - частини природних ресурсів (об'єктів), відособлені фізично (в натурі) і юридично

Право природокористування класифікують:

- за обєктами користування: земле­користування, водо­користування, лісо­користування, надрокористування, користування тваринним світом, користування атмосферним повітрям;

- за підставами та умовами користування: загальне, спеціальне;

- за строками здійснення природокористування розрізняють:

— постійне (коли термін користування не визначений);

— тимчасове, яке, в свою чергу, поділяється на:

— довгострокове (в залежності від виду об'єкта законодав­ство передбачає різні максимальні строки довгострокового ко­ристування — до 25 років для водокористування, лісокористу­вання, до 50 років для користування надрами);

— короткострокове (до 3 років для водокористування, лісо­користування, до 5 років для користування надрами).

- за підставами виникнення:

— первинне (похідне від права власності),

— вторинне (похідне від первинного користування).

Певною специфікою характеризується право користування природними об'єктами на умовах оренди. Його особливості по­лягають в тому, що оренда передбачена не для всіх природних об'єктів, вона містить специфіку в оплаті користування; більш чіткіше визначає права, обов'язки, відповідальність природоко-ристувача, обмеження та інші умови користування. Природоко­ристування на умовах оренди передбачене Земельним кодек сом України (ст. 93), Водним кодексом України (ст. 51), Лісо­вим кодексом України (ст. 18).

Основною є класифікація права природокористування на:

— загальне природокористування;

— спеціальне природокористування.

Загальне природокористування — це використання люди­ною природи з метою задоволення своїх життєво необхідних по­треб (купання в річці, збирання в лісі грибів, ягід для власного споживання).

Ознаками (особливостями) загального природокористуван­ня є:

— метою природокористування виступає необхідність задо­волення життєво необхідних, природних потреб людини;

— суб'єктами його здійснення виступають фізичні особи, гро­мадяни;

— природні об'єкти не закріплюються за конкретними осо­бами;

— для його здійснення не потрібно одержання спеціального дозволу від компетентних державних органів;

— безоплатний характер.

Спеціальне природокористування — виробничо-господар­ське використання природних об'єктів (видобування корисних копалин, рубка лісу).

Право спеціального природокористування — це

передбачена законодавством можливість для громадян і юридичних осіб

використовувати природні ресурси

у встановленому порядку

згідно з цільовим призначенням

на підставі спеціальних дозволів

за плату (а у випадках, передбачених законодавством України, — на пільгових умовах)

для здійснення виробничої та іншої діяльності

Ознаками (особливостями) спеціального природокористу­вання є:

— метою природокористування є здійснення виробничо-гос­подарської чи іншої спеціальної діяльності;

— суб'єкти природокористування — підприємства, організа­ції, громадяни, наділені спеціальною екологічною правосуб'єкт-ністю;

— закріплення відособленої частини об'єкта за окремою осо­бою на праві користування чи оренди;

— необхідність отримання спеціального дозволу для вико­ристання природного об'єкта;

— оплатний характер.