Правове забезпечення запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям та їх ліквідація.

 

Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій — підго­товка і реалізація комплексу правових, соціально-економічних, політичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання техногенної та при­родної безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реа­гування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації техно­генного та природного характеру на основі даних моніторингу, експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну си­туацію техногенного та природного характеру або пом'якшен­ня її можливих наслідків (ст. 1 Закону України «Про захист на­селення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», п. 2 Положення про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації тех­ногенного та природного характеру, затверджене постановою КМУ від 3.08.1998 р.², п. 2.6 Порядку об­слуговування об'єктів та окремих територій державними ава­рійно-рятувальними службами, затвердженого наказом МНС України від 17.11.2003 р.).

Запобігання виникненню надзвичайних екологічних ситуацій передбачає здійснення комплексу заходів стосовно об'єктів та діяльності, що можуть спричинити виникнення надзвичайної еко­логічної ситуації, є потенційно небезпечними. Основні вимоги до таких об'єктів пред'являються Законом України «Про об'єкти підвищеної небезпеки», Законом України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природно­го характеру» а також спеціальним екологічним законодавством. Зокрема, правовими засобами попередження виникнення надзви­чайних екологічних ситуацій можна виділити:

— визначення правових та організаційно-технічних вимог до проектування, будівництва, введення в експлуатацію, а також безпосередньої експлуатації промислових підприємств, інших об'єктів, матеріалів. Такі вимоги забезпечення екологічної без­пеки містяться в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законі України «Про охорону атмо­сферного повітря», Водному кодексі, Лісовому кодексі та інших (встановлення нормативів екологічної безпеки в галузі охорони атмосферного повітря, охорони і використання вод, обмежень і заборон на здійснення діяльності, що може призвести до запо­діяння шкоди довкіллю і людині тощо);

— реалізація екологічної експертизи стосовно запроектова­ної діяльності на предмет дотримання екологічних вимог і недопущення в майбутньому настання шкоди довкіллю та здоро­в'ю людей;

— ідентифікація, облік та паспортизація об'єктів підвище­ної небезпеки (в тому числі екологічної), що передбачено ст. 9 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» та ст. 25 Закону України «Про захист населення і територій від надзви­чайних ситуацій техногенного та природного характеру». Іден­тифікація об'єктів підвищеної небезпеки — порядок визначення об'єктів підвищеної небезпеки серед потенційно небезпечних об'єктів. Ідентифікацію здійснює суб'єкт господарської діяль­ності відповідно до кількості порогової маси небезпечних речо­вин. На підставі повідомлень про результати ідентифікації упов­новажені державні органи ведуть облік об'єктів підвищеної не­безпеки. Постановою КМУ від 11.07.2002 р. затверджені нормативи порогових мас небезпечних речовин для ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки та Порядок іден­тифікації та обліку об'єктів підвищеної небезпеки. Паспорти­зація потенційно небезпечного об'єкта — процедура підготовки і надання паспорта потенційно небезпечного об'єкта, тобто до­кумента визначеної форми, який містить структуровані дані про окремий потенційно небезпечний об'єкт. Положення про пас­портизацію потенційно небезпечних об'єктів затверджене нака­зом МНС України від 16.08.2005 р.;

— декларація безпеки об'єкта підвищеної небезпеки. Відпо­відно до ст. 1 Закону України «Про об'єкти підвищеної небез­пеки» декларація безпеки — документ, який визначає комплекс заходів, що вживаються суб'єктом господарської діяльності з метою запобігання аваріям, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації аварій та їх наслідків. Суб'єкт господар­ської діяльності, у власності або користуванні якого є хоча б один об'єкт підвищеної небезпеки, організовує розроблення і складання декларації безпеки об'єкта підвищеної небезпеки від­повідно до Порядку декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки, затвердженого постановою КМУ від 11.07.2002 р.. Декларація безпеки складається на основідослідження суб'єктом господарської діяльності ступеня небез­пеки та оцінки рівня ризику виникнення аварій, що пов'язані з експлуатацією цих об'єктів;

— розроблення і затвердження планів локалізації та ліквіда­ції аварій. Зокрема, постановою КМУ від 16.11.2001 р. затверджений План реагування на надзвичайні си­туації державного рівня. План реагування на надзвичайні си­туації державного рівня призначений для: організації і здійс­нення взаємоузгодженого комплексу організаційних та практич­них дій (заходів) щодо проведення аварійно-рятувальних робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру державного рівня Державною комісією з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуа­цій, центральними органами виконавчої влади, підприємства­ми, установами та організаціями (незалежно від форми влас­ності і господарювання). План визначає організаційні і практичні заходи та порядок дій, терміни їх виконання, порядок роботи органів управління, сил і засобів системи, необхідні для цього фінансові, матеріаль­ні та інші ресурси і відповідальних виконавців щодо реагуван­ня на надзвичайні ситуації державного рівня, а також основні заходи організації та проведення робіт з ліквідації їх наслідків. Закон України «Про об'єкти підвищеної екологічної небезпе­ки» встановлює необхідність розроблення відповідними суб'єк­тами господарювання, що експлуатують або планують таку ді­яльність плану локалізації, ліквідації аварій на об'єктах під­вищеної екологічної небезпеки. Слід зазначити, що такі плани розробляються і затверджуються одночасно з розробленням де­кларації безпеки для кожного екологічно небезпечного об'єкта на 5 років і переглядаються через кожний вищезазначений термін;

— спостереження за станом потенційно небезпечних об'єк­тів, яке здійснюється в рамках моніторингу потенційно небез­печних об'єктів, Положення про який затверджене наказом МНС України від 6.11.2003 р.. Відповідно до п. З Положення моніто­ринг потенційно небезпечних об'єктів передбачає спостережен­ня за якісними і кількісними параметрами стану потенційно небезпечних об'єктів, збирання, оброблення, передавання та збе­реження інформації про стан потенційно небезпечних об'єктів;

— визначення і формування матеріальних та фінансових ре­сурсів для використання у випадках виникнення надзвичайних екологічних ситуацій. Постановою КМУ від 4.02.1999 р. затверджений Порядок фінансування робіт із запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків, а постановою КМУ від 29.03.2001 р. за­тверджений Порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій тех­ногенного і природного характеру та їх наслідків³;

— встановлення обов'язкового страхування відповідально­сті за спричинення шкоди при експлуатації об'єкта підвищеної небезпеки. Так, постановою КМУ від 16.11.2002 р. затверджений Порядок і Правила проведення обо­в'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів гос­подарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежо-вибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може привести до аварій екологічного та санітарно-епі­деміологічного характеру;

— здійснення державного контролю та нагляду за діяльніс­тю та об'єктами підвищеної небезпеки в загальному порядку, ви­значеному законодавством.

На відміну від техногенних аварій та катастроф, надзвичай­ні аварії, що викликані дією стихійних явищ, людина, як прави­ло, не в змозі попередити, однак певною мірою їх можна передбачити і здійснити заходи по зменшенню можливих негативних наслідків. На це спрямовується діяльність відповідних держав­них органів, науково-дослідних організацій, зокрема Міжвідом­чої комісії із сейсмічного моніторингу, затвердженої постановою КМУ від 11.09.1995 р.