Принципи та функції екологічного права та їх види.

принципи екологічного права - основні системоутворюючі ідеї, закріплені в загально-правовій і екологічній доктринах держави, інших основних джерелах і нормах екологічного законодавства, які спрямовані на досягнення цілей екологічної політики держави і що знаходять свою реалізацію в екологічних відносинах.

Аналіз українського екологічного права і чинного законодавства дає змогу виділити такі найважливіші для галузі принципи:

— системності та комплексності у регулюванні екологічних відносин. Цей принцип є визначальним для науково обгрунтованого формування галузі екологічного права і зумовлений закономірностями зв'язків у системі «людина — навколишнє природне середовище». Для цієї галузі він відіграє роль інтегруючого чинника. 3 ним також пов'язані повнота, всебічність і якість правового регулювання екологічних відносин;

— пріоритетність права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50 Конституції України, ст. 9 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Цей принцип випливає із загального конституційного принципу про те, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ст. 3 Конституції);

— сталого розвитку як основи гармонійного розв'язання соціальних, економічних і екологічних проблем. Цей принцип впроваджується в українське екологічне право в контексті прийнятого на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992) «Порядку денного на XXI століття». Ідеї цього документа знайшли відображення, зокрема, в основних напрямах державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. У них зазначається, що охорона навколишнього природного середовища, раціональне вико­ристання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини є невід'ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку країни. Конкретні заходи щодо цього передбачені у розділі III Основних напрямів — «Стратегія і тактика гармонійного розвитку виробничого та природно-ресурсного потенціалу»;

— запобігання екологічній шкоді (ст. 3 Закону «Про охорону навко­лишнього природного середовища»). На реалізацію цього принципу спрямовані державні комплексні програми охорони навколишньогоприродного середовища, екологічні вимоги законодавства до проектів будівництва, планування та прогнозування, здійснення екологічної експертизи тощо;

— раціонального використання природних ресурсів (ст. 40 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Складовими елементами цього принципу є: бережливе, економне ставлення до природних ресурсів у процесі їх використання; здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню і виснаженню природних ресурсів, а також спрямованих на відтворення відновлювальних при­родних ресурсів; недопущения у процесі використання природних ресурсів їх негативного впливу на стан довкілля;

— особливої охорони природних територій та об'єктів, що мають підвищену екологічну цінність (ст. 60 Закону «Про охорону навколиш­нього природного середовища»). Йдеться, зокрема, про природні території та об'єкти екосистеми. Особливість їх охорони полягає у встановленні для них спеціального режиму і підвищеної юридичної відповідальності за його порушення;

— доступу фізичних і юридичних осіб до екологінної інформації (статті 9, 25 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Ця інформація має бути повною і достовірною. Відповідно до Закону України «Про інформацію» (1992) забезпечення саме такою екологічною інформацією є одним з основних напрямів інформаційної діяльності держави. Законодавчо встановлена юридична відповідальність посадових осіб, які порушують порядок надання екологічної інформації;

— платності спеціального природокористування (ст. 3 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Положения екологічного права у цій частині спрямовані на розвиток економічного механізму у сфері раціонального природокористування й охорони довкілля. Вони також випливають із загальноприйнятого принципу «забруднювач платить»;

— поєднання прав і обов'язків, стимулювання і відповідальності у сфері дії екологічного права (статті 55, 66 Конституции ст. 3 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Головна ідея цьо­го принципу полягає, з одного боку, в оптимальному забезпеченні екологічних інтересів природокористувачів, а з іншого — у запобіганні споживацькому ставленню до природи, у забезпеченні законності й застосуванні до порушників екологічного законодавства юридичних санкиій;

— міжнародного екологічного співробітництва (статті 71, 72 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Ці принци­пові засади національного екологічного права стимулюють розвиток міжнародного екологічного співробітництва України з іншими дер­жавами у межах екологічної діяльності ООН, її органів і установ, інших урядових та неурядових міжнародних організацій, наукових центрів тощо. Важливою складовою цього співробітництва є гармонізація українського екологічного права з міжнародним правом навколишнього середовища.

 

Функції екологічного права - основні напрями впливу норм екологічного права на волю і поведінку суб'єктів

екологічних правовідносин і забезпечення правопорядку в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки.

Види:

• загальні - регулятивна, виховна, превентивна, охоронна;

• спеціальні - екологічна, природоохоронна, антропозахисна

33. Води як об'єкти правового регулювання використання, відновлення і охорони: загальна характеристика

Вода — одна з найпоширеніших речовин у природі. Вода виконує важливі екологічну, культурно-оздоровчу, економічну функції.

Екологічна функція виявляється в забезпеченні життєдіяльності людини, існування та розвитку рослинного і тваринного світу. Вода входить до складу клітин людини (близько 65% маси тіла дорослої людини становить вода), тварин і рослин.

Культурно-оздоровча функція води має прояв у використанні водних об'єктів як місця і засобу відпочинку, туризму, рибальства, санаторно-курортного лікування, організації територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Економічна функція води виявляється в її здатності бути ресурсом для промислового виробництва та іншого господарського використання.

Згідно статті 1 Водного кодексу України, води – це усі води (поверхневі, підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води [2].

Зі змісту даного визначення випливає, що основним критерієм визначення вод як об’єкта правової охорони є наявність приналежності води до складу природних ланок її кругообігу.

Таким чином, водним законодавством не регулюються відносини з приводу води, вилученої з природного середовища, яка міститься в резервуарах, інших ємностях, водопровідних трубах, побутовому посуді і використовується для повсякденних потреб.

Для того, щоб водний об’єкт міг бути об’єктом водних правовідносин, він повинен бути закріпленим у водному кадастрі. Порядок ведення державного
водного кадастру затверджено Постановою Кабінету Міністрів України
„Про затвердження порядку ведення державного водного кадастру” від
8 квітня 1996 року № 413

ознаки водних об’єктів:

1) природне походження;

2) екологічний взаємозв’язок з навколишнім природним середовищем;

3) виконання життєзабезпечувальних функцій;

4) відсутність постійних меж, рівня і об’єму водного об’єкта;

5) відсутність сталої вартості.

До об’єктів підгалузі Водного права, крім водних об’єктів, належать також водні ресурси. У водному законодавстві України ці поняття розмежовані. Зрозуміло, що природні об’єкти є невід’ємними складовими навколишнього природного середовища, а природні ресурси є частиною природних об’єктів і джерелом задоволення різноманітних потреб людини.

Отже, води становлять диференційований об’єкт екологічного права, якщо вони є частиною навколишнього природного середовища, входять до складу природних ланок кругообігу води та становлять водні об’єкти. Крім цього, води як об’єкт підгалузі водного права можуть виступати в якості як водних об’єктів, так і водних ресурсів. Ці два поняття відокремлюються наукою екологічного права та законодавством, вони є взаємопов’язаними та співвідносними, однак не тотожними. Предметом правового регулювання підгалузі водного права являються водні відносини, структуру яких визначають характерні лише їм суб’єкт, об’єкт і зміст.