Державне управління в галузі екології: поняття та характеристика.

Поняття державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є похідним від поняття державного управління в цілому. Під останнім розуміють певний вид діяльності органів держави, що має виконавчий і розпорядчий характер, полягає в організуючому впливі на суспільні відносини шляхом застосування державно-владних повноважень.

Державному управлінню притаманні всі ознаки виконавчої влади. 3 урахуванням цього державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є видом діяльності органів виконавчої влади з реалізації внутрішньої та зовнішньої екологічної політики держави, її внутрішньої та зовнішньої екологічних функцій.

Це управління здійснюється на засадах, передбачених Конституцією України, Законом «Про охорону навколишнього природного середовища», природоресурсними та іншими актами екологічного законодавства, а також законодавства, яким регулюється діяльність органів державного управління в цілому.

Метою державного управління в цій галузі відповідно до Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» є реалізація екологічного законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища (ст. 16).

Субєктів державного управління в галузі екології поділяють на:

За територіальним масштабом діяльності суб'єкти державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища поділяються на загальнодержавні та місцеві органи виконавчої влади.

До загальнодержавних органів державного управління належать: Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. На ці органи покладається формування та реалізація національної екологічної політики, розробка і здійснення загальнодержавних екологічних програм, прийняття у випадках та в порядку, передбачених законами, нормативно-правових актів з питань охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів.

До місцевих органів державного управління належать: районні та обласні державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади. Ці органи забезпечують реалізацію національної екологічної політики з урахуванням екологічних інтересів населення областей, районів, міст, селищ, сіл.

За характером, напрямами роботи, повноваженнями розрізняють органи державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища загальної, спеціальної компетенції.

Органами загальної компетенції, тобто органами, для яких повноваження з питань охорони навколишнього природного середовища є лише складовими загальних повноважень щодо вирішення питань економічного і соціального розвитку держави та окремих регіонів, є Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах делегованих повноважень органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Серед органів спеціальної компетенції, тобто органів, основним завданням яких є забезпечення реалізації державної екологічної політики, організація природоохоронної діяльності у країні та контроль за її здійсненням, виділяють:

А) Органи надвідомчою управління і контролю:

Міністерство екології та природних ресурсів України

Міністерство охорони здоров'я України

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України

Б) Органи спеціального поресурсового управління:

Державне агентство земельних ресурсів України

Державне агентство водних ресурсів України

Державне агентство лісових ресурсів України

Державне агентство рибного господарства України

В) Органи спеціалізованого функціонального управління

Міністерство надзвичайних ситуацій України

Державна санітарно-епідеміологічна служба України

Державна екологічна інспекція України

Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України

Державна інспекція техногенної безпеки України

Державне агентство екологічних інвестицій України

Державне агентство України з управління зоною відчуження

Державна ветеринарна та фітосанітарна служба України

Державна служба України з лікарських засобів України

Державна автомобільна інспекція МВС

Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів

Державна інспекція України з безпеки на морському та річковому транспорті

Державна інспекція яденого регулювання України

Державна архітекгурно-будівельна інспекція України

Г) Органи спеціалізованого галузевого управління:

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України

Міністерство агарної політики та продовольства України

Державне космічне агентство України

Державне агентство з туризму і курортів

Національна акціонерна компанія "Надра України"

Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

71. Правові заходи охорони атмосферного повітря.ЗУ Про охорону атмосферного повітря

Атмосфероохоронне законодавство України передбачає розгалужену систему правових засобів, спрямованих на забезпечення охорони атмосферного повітря від забруднення, запобігання шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на нього тощо.

Зокрема до такої системи входять заходи дозвільного, попереджувального (превентивного), контрольного, стимулюючого характеру (заохочення й відповідальність), поновлювального (відтворювального), заборонного характеру.

До заходів дозвільного характеру належить отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, який видається спеціально уповноваженими органами (ст. 11 ЗУ “Про охорону атмосферного повітря”). Крім цього, Складування, розміщення, зберігання або транспортування промислових та побутових відходів, які є джерелами забруднення атмосферного повітря забруднюючими речовинами та речовинами з неприємним запахом або іншого шкідливого впливу, допускається лише за наявності спеціального дозволу (ст. 20); Діяльність, спрямована на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях, може провадитися підприємствами, установами, організаціями та громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності тільки за дозволами (ст. 16.

До заходів попереджувального (превентивного) характеру належить планування; стандартизація (ст. 4 Закону); нормування (ст. 5 Закону); проектування будівництва та реконструкції підприємств та інших об'єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря (ст. 23 Закону); встановлення санітарно-захисних зон (ст. 24 Закону); державна екологічна та санітарно-гігієнічна експертиза (ст. 25 Закону); державний облік (ст. 31 Закону); моніторинг (ст. 32 Закону) тощо. Ця група заходів містить найбільшу кількість правил, вимог та інших дій із забезпечення безпеки та сприятливого стану атмосферного повітря та довкілля у цілому.

Здійснення контрольних заходів у галузі охорони атмосферного повітря передбачено у розділі II Закону України «Про охорону атмосферного повітря» (статті 27-30). Ці заходи мають на меті забезпечення дотримання вимог законодавства про охорону атмосферного повітря місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, посадовими особами цих органів, а також підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

До заходів стимулюючого характеру належать організаційно-економічні заходи (ст. 22 Закону), які передбачають: а) екологічний податок; б) відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону атмосферного повітря; в) надання підприємствам, установам, організаціям та громадянам — суб'єктам підприємницької діяльності податкових, кредитних та інших пільг у разі впровадження ними маловідхідних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, застосування заходів щодо регулювання діяльності, що впливає на клімат, здійснення інших природоохоронних заходів з метою скорочення викидів забруднюючих речовин та зменшення рівнів впливу фізичних і біологічних факторів на атмосферне повітря; г) участь держави у фінансуванні екологічних заходів і будівництві об'єктів екологічного призначення.

Заходи поновлювального (відтворювального) напрямку пов'язані з обов'язками підприємств, установ, організацій та громадян — суб'єктів підприємницької діяльності щодо охорони атмосферного повітря. Якщо ці суб'єкти здійснюють викиди забруднюючих речовин або впливи фізичних та біологічних факторів, що можуть призвести до виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру або до надзвичайних екологічних ситуацій, то вони зобов'язані заздалегідь розробити та погодити спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря відповідно до закону.

До заборонних заходів належать обмеження, тимчасова заборона (зупинення) або припинення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і впливу фізичних та біологічних факторів на його стан (ст. 12 Закону).

Не виключається можливість здійснення й інших заходів екологічного, технологічного та іншого характеру, які забезпечують належну охорону атмосферного повітря. Важлиим принципом у цьому питанні є практичне виконання заходів, що плануються.

 

72. Право загального та спеціального використання рослинного світу: поняття та види.

Право загального та спеціального використання рослинного світу є похідним від поняття природокористування - використання властивостей навколишнього природного середовища для задоволення економічних, екологічних, оздоровчих, лікувальних, культурних, естетичних та інших потреб людини.

Природокористування поділяють на:

Загальне - використання природних ресурсів здійснюється громадянами для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо). За загальне природокористування (купання у водоймах, плавання на човнах, аматорське та спортивне рибальство у водоймах загального користування, водопій тварин, збирання в лісах грибів тощо) не стягується плата. Воно здійснюється без закріплення природних ресурсів за окремими особами та без отримання на те відповідних дозволів (ліцензій);

Спеціальне - використання природних ресурсів здійснюється громадянами, підприємствами, установами й організаціями за плату на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), порядок видачі яких визначається Кабінетом Міністрів України. Таке природокористування, як правило, пов'язане із закріпленням природних ресурсів за конкретними користувачами і з використанням технічних пристроїв чи споруд.

Розділ ІІ (ст. 8-22) ЗУ «Про рослинний світ» визначає основні засади використання рослинного світу.

ЗУ визначає дві форми використання природних рослинних ресурсів: - У порядку загального використання природних рослинних
ресурсів громадяни можуть збирати лікарську і технічну сировину,
квіти, ягоди, плоди, гриби та інші харчові продукти для
задоволення власних потреб, а також використовувати ці ресурси в
рекреаційних, оздоровчих, культурно-освітніх та виховних цілях.

- у порядку спеціального використання за дозволом юридичними або фізичними особами для задоволення їх виробничих та наукових потреб, а також з метою отримання прибутку від реалізації цих ресурсів або продуктів їх переробки.

Використання природних рослинних ресурсів залежно від мети поділяють на:

природоохоронне; рекреаційне; оздоровче; культурно-освітнє; виховне; науково-дослідне; господарське: а) для забезпечення потреб населення та виробництва у технічній, лікарській, пряно-ароматичній, харчовій сировині з дикорослих рослин; б) для випасання худоби, для забезпечення інших потреб
тваринництва; в) для потреб бджільництва; г) для потреб мисливського та рибного господарства; д) інших потреб. В залежності від об’єкту загальне використання природних рослинних ресурсів поділяють на: - збирання лікарської сировини- збирання технічної сировини- збирання квітів, ягід, плодів, грибів- збирання інших харчових продуктів. В залежності від об’єкту спеціальне використання природних рослинних ресурсів поділяють на: збирання лікарських рослин;заготівля деревини під час рубок головного користування; заготівля живиці; заготівля кори, лубу, деревної зелені, деревних соків тощо; збирання квітів, ягід, плодів, горіхів, насіння, грибів,
лісової підстилки, очерету тощо; заготівля сіна; випасання худоби інші. В залежності від значення природного рослинного ресурсу спеціальне використання поділяють на: - Спеціальне використання ресурсів
загальнодержавного значення; - Спеціальне використання ресурсів місцевого значення. В залежності від необхідності отримання дозволу на спеціальне використання поділяють на: - спеціальне використання природних рослинних ресурсів на основі дозволу- спеціальне використання природних рослинних ресурсів категоріями осіб, для яких дозвіл не потрібен(власники земельних ділянок, землекористувачі)

73. Характеристика законів України як джерел екологічного права України.
Відповідно до української правової доктрини закон — це «нормативний акт вищої юридичної сили, який регулює найважливіші суспільні відносини». Тільки Конституція України «височить» над законами, оскільки має статус Основного Закону.

Закон є засобом закріплення державної екологічної політики. У законах відображені основні вимоги, що стосуються предмета екологічного права. Пріоритетне місце закону в системі джерел екологічного права зумовлене також тим, що всі інші акти цього права мають підзаконний характер.

Системоутворюючим актом комплексної галузі екологічного права і законодавства є ЗаконУкраїни «Про охорону навколишнього природного середовища». Він складається з преамбули та 16 розділів: «Загальні положения»; «Екологічні права та обов'язки громадян»; «Повноваження рад у галузі охорони навколишнього природного середовища»; «Повноваження органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища»; «Спостереження, прогнозування, облік та інформування в галузі охорони навколишнього природного середовища»; «Екологічна експертиза»; «Стандартизація і нормування у галузі охорони навколишнього природного середовища»; «Контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього природного середовища»; «Регулювання використання природних ресурсів»; «Економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища»; «Заходи щодо забезпечення екологічної безпеки»; «Природні території та об'єкти, що підлягають особливійохороні»; «Надзвичайні екологічні ситуації»; «Вирішення спорів у галузі охорони навколишнього природного середовища»; «Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища»; «Міжнародні відносини України у галузіохорони навколишнього природного середовища».

Сфера застосування законів як джерел екологічного права визначена Конституцією України. Нею передбачено, що виключно законами визначаються правовий режим власності на природніресурси, нормативні засади використання цих ресурсів, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу, освоєння космічного простору, а також основи екологічноїбезпеки (ст. 92).