Джерела меп: поняття, види та характеристика.

Систему джерел міжнародного права навколишнього природного середовища утворюють договори, конвенції, декларації, хартії, резолюції, директиви, протоколи, програми дій тощо. За критерієм юридичної сили їх поділяють на дві групи: акти, які містять обов’язкові до виконання норми і принципи(так зване тверде право) та акти, які містять необов’язкові до виконання правила, здебільшого рекомендаційний характер (мяке право). За предметом правового регулювання джерела поділяються на загальні (Стокгольмська декларація з навколишнього середовища) та спеціальні(акти, що стосуються правового регулювання охорони і використання окремих природних ресурсів чи об’єктів (Конвенція про охорону і використання транскордонних водостоків та міжнародних озер 1992)). За дією у просторі виділяють такі акти: глобальні (мають загально планетарне значення /Рамкова конвенція ООН про зміну клімату/), регіональні (закріплюють правила та принципи поведінки стосовно навколишнього середовища окремого регіону /Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі/), та локальні (закріплюють правила та принципи поведінки щодо навколишнього середовища певних держав або території /Угода між Міністерством екології та природних ресурсів України та Міністерством навколишнього середовища та водних ресурсів Республіки Болгарія про співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів 2003/). За часом дії поділяються на акти з необмеженим терміном дії та з визначеним терміном дії. Також до джерел міжнародного екологічного права належать міжнародні звичаї. Здебільшого звичай використовується у процесі формування принципів міжнародного екологічного права.

Д жерела міжнародного права можна класифікувати і за іншими критеріями. Зокрема, за предметом правового регулювання вони поділяються на загальні (Стокгольмська декларація з навколишнього середовища, Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, Декларація Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку) і спеціальні. До останніх належать акти, що стосуються правового регулювання охорони і використання окремих природних ресурсів чи об’єктів (Конвенція про охорону і використання транскордонних водостоків та міжнародних озер (1992 p.).

За дією у просторі виділяють такі акти:

— глобальні, тобто які мають загальнопланетарне значення (Рамкова конвенція ООН про зміну клімату, Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як середовище існування водоплавних птахів, Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини;

— регіональні — джерела міжнародного екологічного права, які закріплюють правила та принципи поведінки стосовно навколишнього середовища певного регіону (Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі, Конвенція про захист морського середовища району Балтійського моря (1992 p.), Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (1992 p.);

— локальні — джерела міжнародного екологічного права, які закріплюють правила та принципи поведінки щодо навколишнього середовища певних держав або території (Угода між Міністерством охорони навколишнього природного середовища України і Міністерством навколишнього середовища та водних ресурсів Республіки Болгарія про співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів (2003 p.), Угода між Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та між Міністерським комітетом ядерної безпеки Французької Республіки про співробітництво в галузі ядерної безпеки (1998 p.).

За часом дії поділяють на акти:

— з необмеженим терміном дії (Конвенція про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини, Конвенція про захист Чорного моря від забруднення, Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду (1963 р.);

— з визначеним терміном дії (Угода між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина про співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища (1993 p.), укладена строком на п’ять років).

За суб’єктами акти міжнародного права навколишнього середовища поділяють на:

— міждержавні, тобто сторонами яких є держави (Конвенція про захист морського середовища району Балтійського моря, Угода між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища (1994 p.);

— міждержавні з участю інших суб’єктів. Зокрема, Протокол з проблем води та здоров’я до Конвенції про охорону і використання транскордонних водостоків та міжнародних озер (1999 р.) передбачає, що він відкритий для підписання державами — членами ЄЕК, державами — членами Європейського регіонального комітету ВООЗ, державами, що мають консультативний статус при ЄЕК, а також відповідними регіональними організаціями економічної інтеграції;

— акти міжнародних організацій (Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 1980 р. Про історичну відповідальність держав за збереження природи Землі для теперішнього та майбутніх поколінь, Стокгольмська декларація з навколишнього середовища).