Особливості спеціальної правосуб’єктності фізичних і юридичних осіб, діяльність яких пов’язана з небезпечними відходами. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особливості спеціальної правосуб’єктності фізичних і юридичних осіб, діяльність яких пов’язана з небезпечними відходами.



Положення, які регулюють це питання містять норми законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", “Про відходи”, "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про поводження з радіоактивними відходами", "Про металобрухт".

Поняття “відходи” та “небезпечні відходи” визначені у ст. 1 ЗУ “Про відходи”.

Відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення;

Небезпечні відходи - відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров'я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними.

Особливості правосуб’єктності ф.о. і ю.о., діяльність яких пов’язана з небезпечними відходами визначаються їхніми правами та обов’язками під час здійснення такої діяльності.

У ЗУ “Про охорону НПС” зазначено, що розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей (ст. 55).

Більш детально це питання регулює ЗУ” Про відходи”. В ст. ст. 14, 15 визначені права (право на: екологічне страхування відповідно до законодавства України, одержання повної та достовірної інформації про безпеку об'єктів поводження з відходами, участь в обговоренні питань, пов'язаних із розміщенням, проектуванням, спорудженням та експлуатацією об'єктів поводження з відходами тощо) та обов’язки (дотримуватися вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері поводження з відходами; вносити в установленому порядку плату за користування послугами підприємств, установ та організацій, що займаються збиранням, зберіганням, перевезенням, знешкодженням, видаленням і захороненням відходів) фізичних осіб у сфері поводження з відходами.

Ст. ст. 16, 17 визначають права та обов’язки юридичних осіб.

Юридичні особи мають право на:

а) одержання в установленому порядку інформації про технології утилізації відходів, будівництво та експлуатацію об'єктів поводження з відходами;

б) зберігання відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах відповідно до санітарних норм і правл утримання територій;

в) внесення пропозицій, пов'язаних з розміщенням, проектуванням, будівництвом та експлуатацією об'єтів поводження з відходами;

г) одержання в установленому порядку пільг у разі участі у створенні об'єктів поводження з відходами;

д) участь у розробленні місцевих, регіональних та загальнодержавної програм поводження з відходами.

Обов’язки юридичних осіб (в законі мова йде про суб’єктів підприємницької діяльності):

- визначати склад і властивості відходів, що утворюються, а також за погодженням із спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері поводження з відходами ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища та здоров'я людини;

- виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку;

- забезпечувати повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення і псування відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, що відповідає вимогам екологічної безпеки;

- відшкодовувати шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу, здоров'ю та майну громадян, підприємствам, установам та організаціям внаслідок порушення встановлених правил поводження з відходами, відповідно до законодавства України;

- при плануванні будівництва або реконструкції об'єкта поводження з відходами мати дозвіл на будівництво або реконструкцію такого об'єкта відповідно до законодавства про містобудування;

- мати дозвіл на експлуатацію об'єкта поводження з небезпечними відходами;

- мати ліцензії на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами і/або на право провадження діяльності, пов'язаної із збиранням і заготівлею окремих видів відходів як вторинної сировини, і/або дозвіл на транскордонне перевезення небезпечних відходів

та інші обов’язки.

Ст. 34 Закону визначає саме вимоги до суб’єкта господарської діяльності щодо поводження з небезпечними відходами. Окрім загальних вимог, таких як забезпечити запобігання забрудненню небезпечними відходами навколишнього природного середовища, вживати заходів, направлених на запобігання аваріям, обмеження і ліквідацію їх наслідків та захист людей і навколишнього природного середовища від їх впливу, забезпечувати експлуатацію зазначених об'єктів і перевезення небезпечних відходів з додержанням вимог природоохоронного законодавства тощо, встановлені спеціальні, це, зокрема, такі вимоги, як мати ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами, при чому разі порушення суб'єктом господарської діяльності ліцензійних умов поводження з небезпечними відходами ліцензія анулюється у встановленому законом порядку; ідентифікувати об'єкти поводження з небезпечними відходами відповідно до Закону України "Про об'єкти підвищеної небезпеки"; мати план локалізації та ліквідації аварії на об'єкті; мати декларацію безпеки.

Також до особливостей правосуб’єктності фізичних і юридичних осіб, діяльність яких пов’язана з небезпечними відходами можна віднести наступні:

1. До поводження з небезпечними відходами допускаються особи, які мають професійну підготовку, підтверджену свідоцтвом (сертифікатом) на право роботи з небезпечними речовинами, та не мають медичних протипоказань. Допуск працівників до роботи забезпечується відповідною посадовою особою підприємства, установи, організації.

2. Перевезення небезпечних відходів дозволяється лише за наявності їх паспорта та ліцензії на поводження з ними і в порядку, визначеному законодавством про перевезення небезпечних вантажів. Перевезення небезпечних відходів здійснюється за умови обов'язкового страхування цивільної відповідальності перевізника за збитки, які можуть бути завдані ним під час перевезення, відповідно до закону.

3. Розміщення небезпечних відходів дозволяється лише у спеціально обладнаних місцях та здійснюється відповідно до ліцензійних умов щодо поводження з небезпечними відходами. Провадження інших видів діяльності, не пов'язаної з поводженням з небезпечними відходами, на території, відведеній для їх розміщення, забороняється.

4. Зберігання небезпечних відходів на території підприємств, установ, організацій - суб'єктів господарської діяльності здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

5. Підприємства, установи та організації - суб'єкти господарської діяльності, на території яких зберігаються небезпечні відходи, відносяться відповідно до закону до об'єктів підвищеної небезпеки.

6. Відповідальність суб'єкта господарської діяльності, у власності або у користуванні якого є хоча б один об'єкт поводження з небезпечними відходами, за шкоду, яка може бути заподіяна аваріями на таких об'єктах життю,здоров'ю, майну фізичних та/або юридичних осіб, підлягає обов'язковому страхуванню відповідно до закону.

 

200. Міжнародні нормативно-правові акти в сфері поводження з відходами та їх роль у розвитку національного законодавства.

У міжнародній практиці система поводження з відходами стала невід'ємною складовою частиною промислової інфраструктури. Ця система включає комплекс заходів, що визначаються такою послідовністю: обмеження утворень виробництва відходів; утилізація - рециплінг і регенерація; екологічно безпечне видалення відходів. Виходячи із цих концептуальних положень і будується стратегія управління у сфері поводження з відходами. Починаючи з 1998 року після прийняття 5 березня 1998 року Верховною Радою України Закону України «Про відходи», у період з 1998 по 2004 роки для приведення положень цього закону в дію напрацьовано досить потужну правову базу. На сьогодні прийнято більше 50-ти нормативно-правових актів державного рівня з яких 14 Законів України, близько 30 рішень і постанов уряду, які стосується і поступово наближаються до вимог європейського законодавства.

 

Питання євроінтеграції, адаптації до європейського законодавства є надпріоритетним завданням роботи міністерства. При цьому визначальним є вирішення таких питань, як встановлення обов'язків виробників відходів, як центрального суб'єкта про відносини в тій сфері; встановлення повноважень органів державної влади і функцій органів управління; визначення кола спеціально уповноважених органів управління відходами і їх функцій; формування як комплексу загальних і спеціальних вимог щодо екологічного безпечного використання, знешкодження та транскордонного перевезення відходів; встановлення комплексно-економічних стимулів для ефективного використання відходів, обмеження подальшого утворення та накопичення відходів, стимулювання процесу залучення відходів у виробничий цикл, як вторинних матеріально-сировинних ресурсів.

 

Співробітництво держав-членів ЄС у сфері охорони довкілля розпочалося з розробляння правових механізмів поводження з відходами. У 1975 р. була прийнята Рамкова Директива 75/442 про відходи та Директива 75/439 про видалення відпрацьованих мастил, у 1976 р. -- Директива 76/403 про видалення поліхлорбіфенілів та поліхлортерфенілів, у 1978 р. -- Директива про небезпечні відходи, яку в 1991 р. замінено на Директиву 91/689. Ці документи стали підґрунтям нормативної бази з відходів. У них сформульовано визначення відходів та ключові концепції, задекларовано положення про те, що керування відходами (збирання, зберігання, вилучення) не має створювати загрозу для довкілля та здоров'я людей, установлено умови контролю за перевезенням відходів в межах ЄС.

 

Згідно з рамковою директивою термін «відходи» означає речовини або предмети, яких позбувається їх власник, чи має намір позбутися, чи зобов'язаний позбутися.

 

Це визначення доповнено переліком категорій відходів згідно з Європейським каталогом відходів (European Waste Catalogue). Європейський каталог відходів -- це класифікаційна система, яка охоплює всі види відходів (матеріалів), включаючи небезпечні. Цей перелік періодично переглядають та оновлюють у разі необхідності. На підставі Рамкової директиви було прийнято ряд нормативно-правових актів, які встановлюють конкретні вимоги до поводження з відходами.

 

За предметом регулювання ці акти можна поділити на три групи:

 

* Акти, які регулюють конкретні операції поводження з відходами. Основу актів цієї групи складають директиви, що встановлюють вимоги до діяльності та дозволів на діяльність із видалення відходів (найчастіше спалювання чи захоронення). Основними нормативно-правовими актами цієї групи є Директиви 1999/31 про захоронення відходів і Директива 2000/76 про спалювання відходів, а також Директива 89/369 про запобігання забрудненню повітря новими установками спалювання побутових відходів, Директива 89/429 про зменшення забруднення повітря наявними установками спалювання побутових відходів, Директива 94/62 про пакування відходів.

 

* Акти, які регулюють поводження з окремими видами відходів. Це здебільшого директиви, що встановлюють вимоги до поводження з небезпечними відходами та їх окремими типами, а також відпрацьованими мастилами, пакувальними матеріалами, батареями і акумуляторами. Основними актами цієї групи є Директива 91/689 про небезпечні відходи та Директива 94/67 про спалювання небезпечних відходів, Директива 75/439 про видалення відпрацьованих мастил, Директива 94/62 про пакування та відходи пакування, Директива 91/157 про батареї й акумулятори, що містять небезпечні речовини, Директива 78/176 про відходи виробництва діоксиду титану, Директива 2000/53 про транспортні засоби, що вийшли з експлуатації, Директива 2000/59 про портові установки для прийняття утворюваних кораблями відходів та залишки вантажів, Директива 2002/95 про обмеження використання певних небезпечних речовин у електричному та електронному обладнанні, Директива 2002/96 про відходи електричного та електронного обладнання.

 

* Акти, що регулюють переміщення відходів. У цій групі документів переважають регламенти, які встановлюють вимоги до транзиту, експорту й імпорту відходів у межах та за межами ЄС. Основним нормативно-правовим актом цієї групи є Регламент Ради 259/93 про нагляд і контроль за переміщенням відходів у межах ЄС, ввезення в ЄС та вивезення за його межі, Регламент Ради 1547/1999, який визначає процедуру контролю щодо переміщення певних типів відходів до певних країн, Регламент Ради 1420/1999, що встановлює спільні правила та процедуру щодо переміщення певних типів відходів до певних країн.

Усі країни-члени ЄС мають дотримуватися законодавства ЄС щодо відходів та проводити належну його імплементацію, використовувати термін «відходи» в єдиному задокументованому значенні та однакові реєстри в національних законодавствах.

Відповідно до цього 6.10.2005 року Верховна Рада України видала Постанову «Про стан виконання законодавства у сфері поводження з відходами в Україні та шляхи його вдосконалення», де визначені напрями вдосконалення законодавства України до проблеми використання відходів:

* приведення у відповідність з європейською практикою;

* запобігання утворенню відходів та зменшення обсягів їх утворення;

* реалізація принципу відповідальності виробника за збір і переробку окремих видів продукції після її використання;

* формування в Україні ринкового механізму поводження з відходами як вторинними ресурсами;

* стимулювання притоку інвестицій у сферу поводження з відходами;

* встановлення нормативів платежів, що стимулюють збір та утилізацію використаних тари і упаковки;

* здійснення державного нормування рівня переробки окремих видів відходів, розробка для реалізації цього принципу національних планів і програм розвитку ринку вторинних ресурсів, збільшення обсягів субсидій на заходи у цій сфері;

* посилення відповідальності за правопорушення у сфері поводження з відходами;

* реалізація практики надання підприємствам із збору та переробки відходів податкових пільг, пільгових кредитів та транспортних тарифів;

* економічне стимулювання збільшення обсягів виробництва товарів і продукції, що виготовляються з відходів або з їх використанням;

* забезпечення підвищення ефективності використання природної сировини за рахунок зменшення втрат сировинних, матеріальних та паливно-енергетичних ресурсів у технологічному процесі виробництва товарів і продукції.

 

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-21; просмотров: 214; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.144.233.198 (0.027 с.)