Особливості суб’єктивного складу правовідносин у галузі ек. Безпеки

Суб’єкти: фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства), юридичні особи, держава в особі спеціально уповноважених органів або осіб.

Через призму того, в якій формі суб’єкти реалізують правові норми, можна виділити такі групи суб’єктів:

v правозастосовуючі;

v які дотримуються законодавства;

v які виконують приписи правових норм

людина стає не тільки суб’єктом відносин існування підвищеного ек.ризику, але й об’єктом, який безпосередньо зазнає всіх бід від наслідків прояву природної або техногенної небезпеки та вимагає адекватного равового захисту з боку держави

Особливості об’єкту правовідносин у галузі забезпечення еколог. безпеки.

людина стає не тільки суб’єктом відносин існування підвищеного ек.ризику, але й об’єктом, який безпосередньо зазнає всіх бід від наслідків прояву природної або техногенної небезпеки та вимагає адекватного равового захисту з боку держави

Зміст правовід-н у галузі забезпечення е.б.

Підстави виникнення правовідн.,зокрема,коли йдеться про загальне людське право громадян на природну безпеку,це право базується на ризику,пов’язаному з різними явищами природної стихії.Підставою виникнення цієї групи правовідносин є ряд пр.норм,які визнали обовьязком держави забезпеченя еколог.безпеки і підтриманням е.рівноваги на тери.України.

Обов’язки держави щодо забезпечення екологічної безпеки.(У процес проектування,розміщення, будівництва, реорганізації, введення та експлуатацію підприємств та інших об’єктів. У процесі застосування засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, хімічних речовин та інших препаратів. У процесі проведення наукових досліджень, впровадження відкриттів, винаходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем.)Обов’язки інших осіб щодо дотримання вимог екологічної безпеки.(При проектуванні, виробництві, експлуатації та обслуговуванні транспортних засобів. При проектуванні, розміщенні, будівництві, рекострукції, введенні в дію, експлуатацію військових, оборонних об’єктів. При плануванні, розміщені, забудові і розвитку населених пунктів.)

Всю сукупність ек.правод.можно поділити на 2 групи:

1)право.з приводу природокористування(земельні,водні,лісові,гірничі,фауністичні,по використанню атмосф.повітря)

2)охоронні(природоохоронні-охорона навкол.природ.серед,антропоохороні-з приводу життя і здоровья людини)

Вони базуються на багатогранності форм прав.власності. на природні ресурси и права природокористування.

Головним аспектом правовідносин є взаємодія суб.,наділених певними правомочностями.

Основою для охороних правовідн. Є КУ право її громадян на безпечне для життя і здоровья навколишн природ серед.

 

162. Державне управління та регулювання в сфері забезпечення екологічної безпеки в Україні: поняття, види, співвідношення.

Управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності. Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють КМУ, Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені на те державні органи по охороні н.п.с. використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України. Спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів у республіці є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних
ресурсів, його органи на місцях та інші державні органи, до компетенції яких законодавством України та Автономної Республіки Крим віднесено здійснення зазначених функцій. Громадське управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими об'єднаннями і організаціями, якщо така діяльність передбачена їх статутами, зареєстрованими відповідно до законодавства України.

Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони н.п.с, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Одним з основних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у зазначеній сфері, є Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991 р.). Цей Закон визначає засади та рамки діяльності щодо захисту довкілля, передбачає реалізацію державних екологічних програм, стверджує право власності на природні ресурси. Законом визначено такі цілі: регулювання захисту довкілля, використання природних ресурсів і підтримання екологічної безпеки; запобігання можливій шкоді довкіллю від економічної та іншої діяльності; збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, які є частиною історичної та культурної спадщини України.

Іншими нормативно-правовими актами є: Земельний кодекс України (2001 р.), Водний кодекс України (1995 р.), Лісовий кодекс України (1994 р.), Кодекс України про надра (1994р.), Закони України "Про природно-заповідний фонд" (1992 р.), "Про охорону атмосферного повітря" (1992 р.), "Про тваринний світ" (2001р.), "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (1995р.), "Про екологічну експертизу" (1995 р.), "Про виключну (морську) економічну зону України" (1995 р.), „Про питну воду та питне водопостачання" (2002 р.), "Про утилізацію радіоактивних відходів" (1995 р.), "Про відходи" (1998 р.) тощо.

Екологічне регулювання - це система активних законодавчих, адміністративних, економічних заходів і важелів впливу, які використовують державні органи різного рівня для примушування забруднювачів навколишнього природного середовища обмежити викиди шкідливих речовин у природне середовище, а також для матеріального стимулювання сумлінних природокористувачів.

Управління (як правова форма державного керівництва екологією) – означає прийняття компетентним органом юридично значущих рішень для суб’єктів екологічних відносин з оперативних питань екологічної безпеки (екологічна експертиза, стандартизація й нормування, програмно-цільове планування…).

Організаційно-правові форми забезпечення екологічної безпеки – це пити функціональної діяльності спеціально уповноважених організаційних державних структур, інспекцій, які спрямовані на організацію, координацію, розпорядження, погодження, інформування, ліцензування, сертифікацію, контроль і т.д. з метою забезпечення усіма юридичними особами і фізичними особами та державою вимог, норм і нормативів екологічної безпеки.

Реалізація організаційно-правової форми здійснюється через відповідне правове регулювання – опосередковується законодавством.

Правове регулювання створює умови для організаційних засад та функціональної діяльності щодо забезпечення екологічної безпеки.

Організаційно-структурне забезпечення екологічної безпеки – наявність узгоджених організаційно-правових структур щодо реалізації законодавства в сфері екологічної безпеки, тобто взаємодіючих та узгоджених структур органів держави на національному, регіональному, місцевому та галузевому рівнях.

Організаційно-функціональне забезпечення екологічної безпеки – функціональна діяльність визначених структур.

Правове регулювання містить правові норми щодо безпосередньої діяльності органів та інституцій.

Організаційно-правові структури (відповідно до Конституції України, положень екологічного законодавства):

1) органи загальної компетенції, їх спеціальні структури та повноваження;

2) органи спеціальної компетенції;

3) органи єдиної системи запобігання та реагування на надзвичайні ситуації.

 

163. Система органів державного управління та регулювання спеціальної компетенції у сфері забезпечення екологічної безпеки. 30 Повноваження органів державного управління та регулювання спеціальної компетенції щодо забезпечення екологічної безпеки.

Організаційно-правові структури (відповідно до Конституції України, положень екологічного законодавства):

1) органи загальної компетенції, їх спеціальні структури та повноваження;

2) органи спеціальної компетенції;

3) органи єдиної системи запобігання та реагування на надзвичайні ситуації.

Органи спеціальної компетенції. Система цих органів базується на органах центральної виконавчої влади надвідомчої компетенції в галузі забезпечення екологічної безпеки: Міністерство охорони навколишнього природного середовища (Указ Президента України від 10.02.2004 року); Міністерство з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (Указ Президента України від 05.03.2004 року); Міністерство охорони здоров’я (затверджене Указом Президента України від 24.07.2000 року). Повноваження цих органів носять надвідомчий характер (дані органи координують діяльність всієї системи органів виконавчої влади у сфері забезпечення екологічної безпеки).

Міністерство охорони навколишнього природного середовища (Мінприроди) є центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки. Завдання:

1 забезпечення реалізації державної політики у сфері проведення моніторингу, забезпечення екологічної безпеки...;

2 здійснення комплексного управління у сфері забезпечення екологічної безпеки;

3 здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про екологічну безпеку та охорону навколишнього природного середовища. Цей контроль також носить надвідомчий характер, органи, посадові особи держави, екологічної інспекції мають право такого контролю. Об’єктами є всі природні ресурси, крім надр і лісів. Державний контроль застосовується до будь-яких суб’єктів.

Повноваження Міністерства природи:

1) застосовувати економічні санкції до підприємств, установ, організацій за порушення вимог законодавства та подавати позови про відшкодування збитків...;

2) повноваження щодо реалізації науково-технічної політики щодо реалізації забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання природних ресурсів;

3) проведення робіт із стандартизації, сертифікації, нормування та надання дозволів або ліцензій + акредитації;

4) повноваження щодо перевезення небезпечних відходів та їх видалення.

Групи повноважень Мінприроди:

I. повноваження організаційно-дорадчого характеру: організація і скликання спільних нарад з питань забезпечення екологічної безпеки;

II. повноваження у сфері організаційного контролю (одержання інформації щодо забезпечення екологічної безпеки, реалізації заходів спрямованих на попередження, ліквідацію надзвичайних ситуацій) + повноваження обмежувати діяльність підприємств, установ, організацій, що експлуатують об’єкти підвищеної небезпеки;

III. санкціонуючі повноваження: надання керівникам обов’язкових до виконання приписів; уповноважені застосовувати санкції економічного характеру до порушника; передавати правоохоронним органам в разі наявності інформації про скоєні злочини;

IV.юрисдикційні повноваження: обмеження, зупинення, тимчасове обмеження діяльності підприємств.

Міністерство з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Повноваження:

1 реалізація державної політики щодо захисту населення і територій від ситуацій надзвичайного і техногенного характеру;

2 ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, а також Чорнобильської катастрофи.

Завдання:

1) координація діяльності органів виконавчої влади нижчих рівнів;

2) керівництво діяльністю штабів військової оборони і цивільної оборони і підпорядкованих їм. Системи аварійно-рятувальних служб (ЗУ від 19.12.1999 року) – сукупність організаційно об’єднаних органів управління сил та засобів призначених для вирішення питань щодо запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та окремих їх наслідків, в тому числі проведення пошукових аварійно-рятувальних та інших робіт.

Міністерство охорони здоров’я є головним органом центральної виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, державної політики створення, виробництва, контролю за якістю лікарських засобів.

Повноваження:

1 аналіз і прогноз показників стану здоров’я населення;

2 приймає участь у розробці заходів на недопущення шкідливого впливу факторів довкілля на здоров’я людини (порядок гігієнічної регламентації);

3... норм, вимог і нормативів екологічної безпеки з так званої безпеки людини.

Положення „Про Міністерство охорони здоров’я” від 24.07.2000 року.

164. Функції органів державного управління та регулювання щодо забезпечення екологічної безпеки.

Функціональне забезпечення екологічної безпеки – функції і повноваження, якими наділені відповідні органи і структури у сфері забезпечення екологічної безпеки. Це функції управління.

Рівні функціонування:

1) превентивний – попередження і запобігання прояву екологічної небезпеки;

2) реагування та ліквідація наслідків прояву екологічної небезпеки різного походження.

Функції:

1 організаційно-правові;

2 попереджувально-охоронні.

Організаційно-правові:

1 державна реєстрація і облік об’єктів підвищеної небезпеки, територій і зон (І);

2 екологічно планування (ІІ);

3 екологічне прогнозування (ІІІ).

І – діяльність державних органів виконавчої влади щодо проведення реєстрації та обліку об’єктів підвищеної небезпеки, а також територій і зон.

ІІ – діяльність державних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що спрямовані за створення екологічно обґрунтованих імперативів щодо раціонального використання природних ресурсів, їх відтворення, охорону довкілля і забезпечення їх безпеки.

Функції управління тісно пов’язані між собою формами реалізації цієї функції є:

1 розробка планів природоохоронних заходів;

2 розробка екологічних програм, які порівняно з планами охоплюють широкий спектр технічно-економічних, юридичних та інших видів діяльності, які спрямовані на створення відповідних умов щодо безпечного і раціонального використання природних ресурсів, їх відтворення і охорони.

Вони поділяються на види:

1 державні, які затверджуються Верховною Радою України;

2 регіональні (органи місцевого самоврядування);

3 місцеві.

За спрямуванням:

1 територіальні;

2 галузеві.

За часом:

1 довгострокові;

2 поточні.

Державна програма щодо поводження з відходами.

Державна програма щодо екологічної реабілітації гірничодобувних регіонів – передбачає систему заходів спрямованих на пом’якшення негативного впливу таких підприємств на екологічну ситуацію в даному регіоні.

Ст.6 ЗУ „Про охорону навколишнього природного середовища” – державні, міждержавні, регіональні, місцеві та інші екологічні програми розробляються з метою проведення ефективної і цілеспрямованої діяльності держави з організації та координації заходів з охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки.

Вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки, а також заходи містяться не тільки в екологічних програмах, а й в цілій низці галузевих програм щодо розвитку окремих галузей економіки.

ІІІ – це врегульована екологічним законодавством діяльність спеціальних суб’єктів, що спрямована на підготовку та проведення екологічних прогнозів в галузі використання і відтворення екологічних ресурсів, охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки.

Поділ на короткострокове (до 5 років) і на довгострокове (до 25 років).

Ст.22 ЗУ „Про охорону навколишнього природного середовища” – спеціальні державні органи разом з науковими установами забезпечують організацію та здійснення прогнозування змін навколишнього природного середовища.

Зміни, які прогнозуються враховуються при розробці та виконанні програм і заходів по економічному та соціальному розвитку держави.

Попереджувально-охоронні:

1 функція екологічного моніторингу;

2 функція екологічного контролю;

3 функція ліцензування екологічно небезпечної діяльності;

4 функція організації і проведення екологічної експертизи.

Здійснення моніторингу розглядається як діяльність уповноважених державних органів виконавчої влади у сфері екології по спостереженню, збору, обробці, передачі, збереженні та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища.

Відповідно до Положення „Про державну систему моніторингу довкілля” від 30.05.1998 року в Україні здійснення моніторингу здійснюється на 3 рівнях:

1 загальний;

2 оперативний (кризовий);

3 фоновий (науковий).

Система державного моніторингу базується на:

1 локальному рівні (території окремих підприємств, міст);

2 регіональному (в межах адміністративно-територіальних одиниць на території);

3 національному рівні.

Міжнародні системи моніторингу – глобальна система моніторингу за станом довкілля, яка сформувалася в межах ООН, яка діє відповідно до програми ООН, відповідальним за здійснення є Всесвітня метереологічна організація.

Женевська конвенція 1979 року „Про забруднення повітря на великі відстані” – постійне спостереження на європейському континенті.

При ЄС є формування єдиної системи спостереження та інформації про стан навколишнього природного середовища. Здійснює Європейське агентство з навколишнього середовища.

Цю функцію здійснюють Міністерство охорони навколишнього природного середовища, Державний комітет України з питань водного господарства (моніторинг водних об’єктів), Міністерство аграрної політики України (щодо моніторингу земель сільськогосподарського призначення, ґрунтів на території України).

Здійснення контролю – здійснення діяльності уповноважених на це органів держави, що спрямована на забезпечення дотримання вимог екологічної безпеки та екологічного законодавства усіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, підпорядкування, видів господарської діяльності.

Види екологічного контролю за суб’єктами:

1 загальний (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, органи місцевого самоврядування);

2 спеціальний: надвідомчий і відомчий.

Надвідомчий здійснюють Міністерство охорони навколишнього природного середовища і Державна екологічна інспекція, Міністерство з надзвичайних ситуацій, Міністерство охорони здоров’я.

Відомчий здійснюють центральні органи виконавчої влади, що здійснюють ресурсові функції управління: Державний комітет лісового господарства, водного господарства, Державний комітет по земельним ресурсам, Міністерство аграрної політики, Міністерство економіки (Державний комітет щодо нормативно-технічної і споживчої політики – раніше Державний стандарт України і захисту прав споживачів).

Надвідомчий – це контроль, який здійснює Міністерство охорони навколишнього природного середовища, в складі якого сформована Державна екологічна інспекція, яка включає головну Державну екологічну інспекцію (методичне керівництво діяльністю), інспекції: обласні управління міністерства природи, м.Києва, м.Севастополя, АРК при РМ. Їх повноваження полягають в тому, що вони здійснюють контроль за використанням всіх природних ресурсів; мають право перевіряти діяльність будь-яких суб’єктів господарювання. Здійснення екологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон. Такий контроль здійснюється органами Мінприроди

Відповідно до Положення „Про здійснення контролю в місцях пропуску...” такий контроль здійснюється в місцях знаходження регіональних митниць та в місцях пропуску через державний кордон України.

Наказ 2004 Мінекобезпеки 1998 року здійснюється за транспортними засобами (всіх видів), вантажів, що містять промислову сировину, відходи виробництва, хімічні сполуки, токсичні, радіоактивні та інші небезпечні речовини, засоби захисту рослин, добрива, риба усіх видів, дикі тварини і рослини, зоологічні, ботанічні, мінералогічні колекції, мисливські трофеї.

Відповідно до Земельного кодексу України виокремлено самоврядний контроль. ЗУ „Про охорону навколишнього природного середовища” передбачає здійснення громадського екологічного контролю та виробничого контролю.

Екологічна експертиза здійснюється відповідно до ЗУ „Про екологічну експертизу” – діяльність державних органів виконавчої влади, що ґрунтуються на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних будівничих об’єктів, які можуть впливати на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормами та вимогами екологічного законодавства та екологічної безпеки.

Ліцензування екологічно небезпечних видів діяльності передбачено ЗУ „Про охорону навколишнього природного середовища”. Концепція ліцензування господарських видів діяльності, яка затверджена Постановою КМУ – визначає, що ліцензуванню підлягають види господарської діяльності, що негативно впливають або можуть впливати на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей. ЗУ „Про відходи”: потрібна ліцензія на поводження з відходами. ЗУ „Про об’єкти підвищеної небезпеки” передбачає видачу спеціальних дозволів на реконструкцію, будівництво та дозволу на експлуатацію об’єкту підвищеної небезпеки. ЗУ „Про ліцензування...” передбачає, що визначаючи перелік діяльності містить цілу низку видів діяльності, які є еколого-небезпечні:

1 виробництво пестицидів та агрохімікатів, торгівля ними;

2 збирання (первинна обробка) переробка вторинної сировини тощо.

Вимоги і перелік документів необхідних для одержання ліцензії. Особа звертається до органу ліцензування із заявою: відомостями про суб’єкта господарювання... + документи про контракт на підставі якого ввозяться /вивозяться/ небезпечні відходи, висновки експертиз, аналіз складу, договір на переробку відходів (щодо діяльності пов’язаної з небезпечними відходами).

Функція стандартизації і нормування.

Функція інформування про стан навколишнього природного середовища. Екологічне інформування – діяльність органів виконавчої влади, що спрямована на забезпечення доступу до наявних достовірних відомостей про події, явища, предмети, факти та процеси у сфері використання, відтворення природних ресурсів, природних комплексів та забезпечення екологічної безпеки:

1 термінове (оперативне);

2 періодичне;

3 комплексне;

4 галузеве;

5 територіальне.

Вид екологічного інформування залежить від його цільового спрямування. Законодавство дозволяє визначити: інформування про рівень забруднення, про стан екологічно небезпечних промисловим підприємств і об’єктів, про застосування хімічних, біологічних засобів захисту рослин, інформування про рівень технічних змін геологічного середовища, про обсяги побутових відходів, про рівень додержання вимог екологічної безпеки, про результати охорони навколишнього природного середовища.

.

 

165. Характеристика правових форм самоврядного забезпечення екологічної безпеки.

 

(постанова КМУ «Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру»)

запобігання виникненню надзвичайних ситуацій - підготовка та реалізація комплексу правових, соціально-економічних, політичних,

організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання техногенної та природної безпеки,

прведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної ситуації на основі даних моніторингу

(спостережень), експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну

ситуацію або пом'якшення її можливих наслідків. реагування на надзвичайні ситуації - скоординовані дії підрозділів єдиної державної системи щодо реалізації планів дій (аварійних планів), уточнених в умовах конкретного виду та рівня надзвичайної ситуації з метою надання невідкладної допомоги

потерпілим, усунення загрози життю та здоров'ю людей;

Заходи запобігання:

ведення спостереження і здійснення контролю за станом довкілля, обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і

прилеглій до них території;розроблення і виконання цільових і науково-технічних програм і заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення безпеки і захисту населення, зменшення можливих матеріальних втрат, забезпечення сталого функціонування об'єктів економіки та

збереження національної культурної спадщини у разі виникнення надзвичайної ситуації;

вдосконалення процесу підготовки персоналу уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, підпорядкованих їм сил;організація навчання населення методів і користування засобами захисту, правильних дій у цих ситуаціях; створення і поновлення резервів матеріальних та фінансових ресурсів для ліквідації надзвичайних ситуацій; здійснення цільових видів страхування;оцінка загрози виникнення надзвичайної ситуації та можливих її наслідків; створення галузевих реєстрів об'єктів та виробництв, розроблення інтегральних показників ступеня ризику експлуатації;

Заходи реагування:

здійснення відповідною комісією у межах її повноважень безпосереднього керівництва функціонуванням підсистем і структурних підрозділів єдиної державної системи;організація захисту населення і територій;переміщення оперативних груп у район виникнення надзвичайної ситуації;

організація роботи, пов'язаної з локалізацією або ліквідацією надзвичайної ситуації, із залученням необхідних сил і засобів; визначення межі території, на якій виникла надзвичайна ситуація;організація робіт, спрямованих на забезпечення сталого функціонування об'єктів економіки та об'єктів першочергового життєзабезпечення постраждалого населення;

З А К О Н У К Р А Ї Н И Про охорону навколишнього природного середовища

Кожний громадянин України має право на:

б) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань;

в) участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища,

д) об'єднання в громадські природоохоронні формування;

є) участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи;

Стаття 15. Повноваження місцевих Рад у галузі охорони навколишнього природного середовища

Місцеві Ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй територї і в межах своєї компетенції:

а) забезпечують реалізацію екологічної політики України, екологічних прав громадян;

б) дають згоду на розміщення на своїй території підприємств, установ і організацій у порядку, визначеному законом;

в) затверджують з урахуванням екологічних вимог проекти планіровки і забудови населених пунктів, їх генеральні плани та схеми промислових вузлів;

г) видають і скасовують дозволи на відособлене спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;

 

166. Законодавчі засади захисту населення і територій за надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Закон України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій

техногенного та природного характеру” від 8 червня 2000 р.

Даний закон визначає організаційні та правові основи захисту громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, захисту об'єктів виробничого і соціального призначення, довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Закон визначає основні завдання у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; закріплює основні принципи в цій сфері, а саме:

пріоритетності завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров'я людей і довкілля;

безумовного надання переваги раціональній та превентивній безпеці;

вільного доступу населення до інформації щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

особистої відповідальності і піклування громадян про власну безпеку,неухильного дотримання ними правил поведінки та дій у надзвичайних ситуаціях техногенного та природного характеру;

відповідальності у межах своїх повноважень посадових осіб за дотримання вимог цього Закону тощо.

Визначаються права громадян України у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру:

забезпечення та використання засобів колективного і індивідуального захисту, які призначені для захисту населення від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру у разі їх виникнення;

звернення до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань захисту від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

відшкодування згідно із законом шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру тощо.

Обов'язки громадян України у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру:

дотримуватися заходів безпеки, не допускати порушень виробничої дисципліни, вимог екологічної безпеки;

вивчати основні способи захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, надання першої медичної допомоги потерпілим, правила користування засобами захисту;

дотримуватися відповідних вимог у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

В ст. 7 Закону визначаються види, рівні та критерії класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на території України, визначаються такі види надзвичайних ситуацій:

техногенного характеру;

природного характеру.

Залежно від обсягів заподіяних надзвичайною ситуацією техногенного та природного характеру наслідків, обсягів технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для ліквідації її наслідків, визначаються такі рівні надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру:

державний;

регіональний;

місцевий;

об'єктовий.

Розділ II Закону визначає основні заходи у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Розділ ІІІ Закону регламентує діяльність Єдиної державна система органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру.

Закон визначає повноваження державних органів управління у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (Кабінет Міністрів України; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; інші спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади; місцеві органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом).

ЗУ «Про правовий режим надзвичайного стану» регулює такі питання:

Умови і порядок введення та припинення дії надзвичайного стану

Діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування в умовах надзвичайного стану

Заходи правового режиму надзвичайного стану, що запроваджуються в умовах надзвичайного стану

Гарантії прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах надзвичайного стану

Відповідальність за порушення вимог або невиконання заходів правового режиму надзвичайного стану

Постанова Кабінету Міністрів України від “Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру” 3 серпня 1998 року № 1198

Постанова Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо запобігання надзвичайним ситуаціям під час перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом” від 29 січня 1999 року № 104

Наказ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, Державного комітету України по матеріальних резервах “Про затвердження інструкції та облік і звітність щодо використання коштів і матеріально-технічних ресурсів для запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” від 13 серпня 1999 року № 217/194/102/174

 

167. Поняття захисту населення і територій за надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

 

За Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Згідно із ЗУ „Про охорону НПС”,ст.9,кожен громадянин має право на а) безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище;

забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави (ст. 16 КУ).Іншими словами держава зобов’язана реально забезпечувати громадянам їхні екологічні права і охорону їх від порушень, а у разі порушення відшкодовувати завдану ним(порушенням) шкоду. ЗУ „Про охорону НПС” Ст.10. Гарантії екологічних прав громадян:

Щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, то організаційні і правові основи такого захисту викладені у ЗУ „ Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру „від 8 червня 2000р.

Для того, щоб визначити що ж являє собою цей захист, треба спочатку дати визначення НС, згідно з ЗУ „ Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”.

надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру - порушення норм