Правові вимоги екологічної безпеки в діяльності збройних сил України.

Правове забезпечення екологічної безпеки в діяльності Збройних Сил України

Виходячи з оборонного характеру Воєнної доктрини України1, основним призначенням Збройних Сил України є відбиття нападу противника при посяганні його на територіальну цілісність та недоторканність суверенітету України та завдання йому поразки.

Отже, екологічно небезпечну діяльність Збройних Сил України, залежно від особливостей хімічного, фізичного, біологічного складу речовин, що використовуються, можна характеризувати за різним ступенем екологічного ризику. Ні для кого не секрет, що рівень науки і техніки у військовій сфері зростає, люди навчилися виробляти зброю (насамперед ядерну, хімічну, біологічну), ризик застосування якої може призвести до екологічної катастрофи та знищення нашої цивілізації.

Класифікацію екологічних ризиків у діяльності Збройних Сил України, з метою виявлення характерних рис, можна здійснити за такими ознаками:

1) за діяльністю видів військ Збройних Сил України екологічний ризик можна класифікувати на:

а) ризик від функціонування Сухопутних військ;

б) ризик від функціонування Військово-повітряних сил;

в) ризик від функціонування Військ протиповітряної оборони;

г) ризик від функціонування Військово-морських сил;

2) за видами озброєння та військовою технікою:

а) ризик від застосування стрілецької зброї;

б) ризик від застосування зенітно-ракетних комплексів;

в) ризик від застосування ракетних комплексів;

г) ризик від застосування артилерії;

ґ) ризик від застосування танків;

д) ризик від застосування бойових машин піхоти та бойових машин десанту; є) ризик від застосування бронетранспортерів, бойових розвідувально-дозорних машин;

є) ризик від застосування автомобільної техніки;

ж) ризик від застосування реактивних систем залпового вогню;

й) ризик від застосування протитанкових ракетних комплексів;

і) ризик від застосування вертольотної техніки;

к) ризик від застосування засобів протиповітряної оборони;

л) ризик від застосування авіації;

м) ризик від застосування флоту;

н) ризик від застосування зброї масового ураження (на сьогодні Збройні Сили України офіційно не мають її у своєму арсеналі, але вона є на озброєнні у сусідніх держав);

3) особливо небезпечним є ризик виникнення екологонебезпечних факторів при можливому застосуванні видів озброєння як у мирний, так і військовий час стосовно екологічно небезпечних видів діяльності, зокрема промислових підприємств та виробництв. Тому за військово-техногенними факторами впливу на навколишнє середовище екологічний ризик можна класифікувати на:

а) механічного характеру (ризик забруднення металевими відходами, забруднення нерозірваними боєприпасами, спричинення ерозії, дефляції);

б) хімічного характеру (забруднення пально-мастильними матеріалами, антифризами, розчинниками, залишками вибухових речовин і пороху);

в) фізичного характеру (теплове, електромагнітне, акустичне, вібраційне, світлове забруднення);

г) біотичного характеру (деградація екосистем, збіднення біорізно-маніття, біогенна акумуляція шкідливих речовин);

4) за режимами функціонування єдиної державної системи ризик можна класифікувати на:

а) режим повсякденної діяльності (вочевидь, це ступінь прийнятного ризику);

б) режим підвищеної готовності (частково прийнятний ризик);

в) режим діяльності у надзвичайних ситуаціях (неприйнятний ризик);

г) режим діяльності у надзвичайних станах (катастрофічний ризик).

Екологічний ризик у діяльності Збройних Сил України, на нашу думку, слід розглядати як встановлені нормами екологічного законодавства підстави, з якими пов'язується виникнення, зміна, припинення правовідносин щодо здійснення діяльності з екологічно небезпечними об'єктами (в тому числі озброєння) Збройних Сил України, які визначають формування і реалізацію спеціальної правосуб'єктності відповідних фізичних, юридичних осіб та держави у військовій сфері щодо виявлення, попередження та усунення військово-техногенних загроз довкіллю, життю і здоров'ю населення,' обумовлюють особливий режим відповідальності за невиконання чи неналежне виконання вимог щодо забезпечення екологічної безпеки в діяльності Збройних Сил України, включаючи випадкове (імовірне) настання небезпеки.

На сучасному етапі діяльність Збройних Сил України у сфері охорони навколишнього природного середовища регулюється законами «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про основи національної безпеки України», «Про оборону України» (1992), «Про Збройні Сили України» (2002), «Про правовий режим воєнного стану» (2000). Поряд з цим було прийнято ряд інших законодавчих актів у зазначеній сфері: закони України «Про екологічну експертизу», «Про землі оборони», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави», «Про відходи», «Про поводження з радіоактивними відходами», «Про охорону атмосферного повітря», «Про природно-заповідний фонд», «Про виключну (морську) економічну зону», Земельний, Водний, Лісовий кодекси, Кодекс України про надра та ін. Однак аналіз законодавства свідчить, що до цих джерел не включені положення, які регламентували б особливості охорони навколишнього природного середовища в Збройних Силах України. Водночас на сьогодні Україною ратифіковано ряд міжнародних конвенцій щодо забезпечення екологічної безпеки саме у військовій сфері. Це Конвенції «Про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище» від 18 травня 1977 р., «Про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення» від 13 січня 1993 р.1, «Про заборону розробки, виробництва та нагромадження запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення» від 26 березня 1975 року2.

Важливе значення з питань забезпечення екологічної безпеки в діяльності Збройних Сил України мають нормативні акти Кабінету Міністрів України. Так, постанова Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554 «Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку» відносить виробництво, зберігання, утилізацію і знищення боєприпасів усіх видів, вибухових речовин і ракетного палива до видів діяльності, що становлять підвищену екологічну небезпеку.

 

 

198. Юридичні ознаки відходів та їх класифікація за ступенем небезпечності для довкілля і здоров’я людини.

 

Відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Державний класифікатор відходів - систематизований перелік кодів та назв відходів, призначений для використання в державній статистиці з метою надання різнобічної та обгрунтованої інформації про утворення, накопичення, оброблення (перероблення), знешкодження та видалення відходів.

 

Усі небезпечні відходи за ступенем їх шкідливого впливу на навколишнє природне середовище та на життя і здоров'я людини відповідно до переліку небезпечних властивостей поділяються на класи і підлягають обліку.

Відповідний клас відходів визначається виробником відходів відповідно до нормативно-правових актів, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням з державною санітарно-епідеміологічною службою України. (ЗУ «про відходи» від 5 березня 1998р.)

Відходи поділяються на 4 класи небезпеки:

I клас - надзвичайно небезпечні;

II клас - високонебезпечні;

III клас - помірно небезпечні;

IV клас - малонебезпечні.

(ІНСТРУКЦІЯ щодо заповнення форми державного статистичного спостереження N 1-небезпечні відходи "Звіт про утворення, оброблення та утилізацію відходів I-III класів небезпеки")