Підстави виникнення права власності. Припинення права власності

 

Право власності виникає у суб’єкта за наявності певних юридичних фактів. Перелік таких юридичних фактів зазначений в законі. Відповідно до ст. 328 ЦК право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Підстави набуття права власності – це передбачені законом юридичні факти, за яких в учасника відносин виникає суб’єктивне право власності.

Наприклад, юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом (ст. 329 ЦК України). Фізична особа може набути майно у власність в результаті отримання спадщини чи створивши річ власною працею.

Звичайно підстава виникнення права власності на певну річ у однієї особи є одночасно підставою припинення права власності у іншої особи на цю ж саму річ. Поширеною є класифікація способів набуття прав власності на первісні та похідні.

До первісних належать способи, при яких право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, або незалежно від його волі. До них відносять: виробництво або переробку речей (специфікацію), змішування та приєднання речей (сплав з двох металів), відділення плодів, заволодіння, конфіскація, реквізиція, знахідка, скарб, безхазяйне майно тощо.

До похідних належать такі підстави, при яких набуття права власності даною особою засновується на праві попереднього власника. При переході права власності має місце правонаступництво, оскільки права на придбану у похідний спосіб річ, по суті такі, які вони були у попереднього власника. Похідне набуття права власності випливає із договорів, односторонніх угод (заповіт), закону (перехід майна до спадкоємців), адміністративних актів (передача державних підприємств з державної у комунальну власність) тощо.

Окреме місце серед підстав набуття права власності посідає набувальна давність. Для набуття права власності за набувальною давністю потрібне дотримання певних умов: добросовісність володіння; строк володіння майном.

Підстави припинення права власності – це передбачені законом юридичні факти, за яких власник втрачає суб’єктивне право власності.

Право власності у власника припиняється насамперед у тих випадках, коли його набуває у власність інша особа. При цьому має місце правонаступництво. Правонаступництво зумовлює, як правило, похідні способи набуття права власності, а первісні – лише у випадках і межах, передбачених законом. У більшості випадків виникнення права власності на річ у однієї особи означає припинення права власності на ту саму річ у іншої особи. При цьому підстави набуття права власності розглядаються водночас і як підстави для його припинення.

Разом з тим не завжди припинення права власності пов’язано з правонаступництвом і новим правом власності, наприклад, коли власник повністю вживає належне йому майно (продукти харчування). Аналогічна картина виникає і у разі виробничого вжитку матеріалів. Але якщо при особистому вжитку право власності на річ взагалі припиняється, у разі виробничого вжитку у зв’язку з припиненням права власності на певну річ виникає право власності на нову.

Підстави припинення права власності це такі юридичні факти, які передбачені законом. Відповідно до ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі:

· відчуження власником свого майна;

· відмови власника від права власності;

· припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

· знищення майна;

· викупу пам’яток історії та культури;

· викупу земельної ділянки у зв’язку із суспільною необхідністю;

· викупу нерухомого майна у зв’язку з викупом з метою сус­пільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

· звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника;

· реквізиції;

· конфіскації;

· припинення юридичної особи чи смерті власника.

Усі підстави припинення права власності поділяють на дві групи:

а) такі, що залежать від волі власника;

б) такі, що не залежать від волі власника.

До першої групи можна віднести правочини, укладені власником щодо відчуження свого майна, відмова власника від своєї власності, знищення майна власником та інші

Другу групу становлять, наприклад, випадки примусового продажу або примусового вилучення майна, що передбачені законом (реквізиція, конфіскація), знищення майна власника іншою особою поза його волею, загибель майна власника внаслідок стихійного лиха тощо.

 

 

Тема 6