Основи трудового права України 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основи трудового права України



 

Тема 1

 

ПОНЯТТЯ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ

 

· Трудове право як самостійна галузь права.

· Принципи трудового права.

· Джерела трудового права.

· Трудові правовідносини: поняття та види._________________________

 

Трудове право як самостійна галузь права

 

У Великому тлумачному словнику сучасної української мови зазначається, що праця – це діяльність людини, тобто сукупність цілеспрямованих дій, що потребують фізичної та розумової енергії і мають своїм призначенням створення матеріальних і духовних цінностей. Відносини між людьми в процесі праці регулюються нормами права. Сукупність таких норм права складає самостійну галузь національного права – трудове право[57].

Трудове право – це самостійна галузь права, що регулює відносини між працівником і власником чи уповноваженим ним органом або іншою фізичною особою з приводу виникнення, зміни і припинення трудових правовідносин, встановлює права і обов’язки в галузі праці та відповідальність за їх порушення.

Конституція України закріпила основні права в галузі праці, в тому числі право на працю, на рівні. Безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законодавством, право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, право на відпочинок, право на соціальний захист тощо. Відповідно до ст. 3 Конституції України кожен громадянин має право на працю, що передбачає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку погоджується.

Держава створює умови для повної реалізації громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та виду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Конституція України проголошує, що використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яку виконують за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Відповідно до Конституцією України забороняється використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах, гарантується захист громадян від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок.

 

Принципи трудового права

Принципи права – це такі правові явища, які безпосередньо пов’язують зміст права з його соціальним основами – тими закономірностями суспільного життя, на яких дана правова система побудована і які вона закріплює. Саме ця залежність і обумовлює характер правотворчості, зміст правових норм, способи і методи реалізації права [58]

Принципи права – це виражені у праві вихідні нормативно-керівні начала, що характеризують його зміст, основу, це закріплені в ньому закономірності суспільного життя.

Принципами трудового права як системи норм, покликаних забезпечувати трудові та тісно пов’язані з ними відносини, є такі засадчі ідеї (засади), які визначають сферу його дії, порядок встановлення прав та обов’язків суб’єктів, гарантії захисту їх прав та законних інтересів [59] .

У сучасній юридичній літературі принципи трудового права поділяються на такі основні групи:

1) що виражають політику держави в галузі правового регулювання ринку праці та ефективної зайнятості (наприклад, свобода трудового договору);

2) що містять керівні засади в галузі встановлення умов праці (наприклад, єдність і диференціація умов праці);

3) що визначають правове регулювання застосування умов праці (наприклад, договірний характер праці);

4) що відображають головні напрями правової політики в галузі охорони здоров’я на виробництві та захисту трудових прав працівників (наприклад, забезпечення охорони здоров’я).

Основними принципами за законодавством України є такі: принцип свободи праці; принцип матеріальної зацікавленості в результатах праці; принцип рівності в галузі праці; принцип безпеки праці; принцип договірного характеру праці; принцип участі профспілок і трудових колективів у вирішенні питань, пов’язаних з умовами праці; принцип визначеності трудової функції; принцип вільного об’єднання для здійснення захисту своїх прав і свобод; принцип стабільності трудових відносин; принцип матеріального забезпечення у разі непрацездатності, настання смерті.

За сферою дії правові принципи поділяються на загальноправові, галузеві, внутрішньогалузеві, міжгалузеві.

За спрямованістю принципи трудового права можна поділити на три групи:

1) що визначають правове регулювання застосування праці з огляду на міжнародно-правове регулювання праці – забезпечення основних прав свобод людини і громадянина;

2) які визначають рівень умов праці й охорони трудових прав працівників;

3) принципи соціального партнерства та розвитку особистості працівника.

Виходячи з того, що предмет трудового права складають індивідуальні та колективні трудові відносини, видається можливим класифікувати принципи трудового права на принципи правового регулювання індивідуальних та принципи правового регулювання колективних трудових відносин.

Основні принципи трудового права закріплені в Конституції України та інших найважливіших законодавчих актах. Головним принципом, проголошеним у Конституції України, є принцип верховенства права. Цей принцип виступає загальним для всіх галузей права і є головним орієнтиром у законотворчій і правозастосовчій діяльності.

У ст. 43 Конституції України закріплено принцип свободи праці: «Кожний має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується». У цій же статті говориться про заборону використання примусової праці: «Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком або іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і надзвичайний стан». Ряд важливих принципів закріплено в Кодексі законів про працю України. У сучасних умовах необхідно підкреслити значення такого принципу, як недопущення погіршення становища працівника стосовно рівня, передбаченого законодавством (у зарубіжному трудовому праві цей принцип «in favorem» – «сприятливості» є загальновизнаним). Такий принцип закріплений і в законодавстві про працю України (статті 9, 9-1 КЗпП).

 

Джерела трудового права

 

Джерелами трудового права є:

1) міжнародні правові акти (пакти, конвенції Міжнародної організації праці), ратифіковані Україною;

2) Конституція України, закони та підзаконні нормативно-правові акти;

3) колективні угоди та договори;

4) локальні нормативно-правові акти.

Найбільш широко вживаною є класифікація джерел права за юридичною силою. До них відносять Конституцію України, міжнародні договори про працю, ратифіковані Україною, закони, підзаконні нормативно-правові акти, акти соціального партнерства, акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, локальні нормативно-правові акти. Основним джерелом трудового права є Конституція України. В ній закріплено найважливіші трудові права людини і громадянина та визначено гарантії їх реалізації.

Джерелами трудового права є пакти про права людини 1966 року, а також конвенції і рекомендації Міжнародною організацією праці. При цьому варто відмітити, пріоритет норм міжнародних договорів та угод перед нормами національного законодавства.

Наступним джерелом трудового права за юридичною ієрархією, є Закони України та інші нормативно-правові акти, які відповідно до ст. 8 Конституції України приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Основним джерелом трудового права є Кодекс законів про працю України (Далі – КЗпП). Чинний КЗпП прийнятий 10 грудня 1971 р. та вступив дію 1 червня 1972 року. З того часу до нього вносилися численні зміни і доповнення.

Систему підзаконних нормативно-правових актів складають укази і розпорядження Президента України; постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України; накази Міністерства соціальної політики України; накази Державної інспекції України з питань праці; нормативно-правові акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (як правило, галузевого характеру); акти соціального партнерства (колективні угоди, що укладаються на державному, галузевому та регіональному рівнях); акти місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування; локальні нормативно-правові акти.

Крім того, джерелами трудового права є рішення Конституційного Суду України та постанови Пленуму Верховного Суду України, зокрема «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9; «Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 р. № 14; «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р. № 9; «Про практики застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 р. № 13 та деякі інші.

Закон України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 р. виокремлює два види нормативних договорів про працю – угоди і договори.

Угода – це правовий акт, який регулює соціально-трудові відносини і укладається між повноважними представниками працівників та роботодавців на рівні держави, території, галузі [60]. За регульованими сферами відносин угоди поділяються на: генеральну угоду, що встановлює загальні принципи регламентації соціально-правових відносин на рівні держави; регіональну угоду, що встановлює загальні принципи регламентування соціально-трудових відносин на рівні територіального утворення; галузеву угоду, що визначає загальні умови оплати праці, трудові гарантії та пільги працівникам певної галузі господарства.

Локальні нормативні акти – це прийняті в установленому порядку на підприємстві, в установі або організації правила загальнообов’язкової поведінки працівників та роботодавців, що регулюють відносини у сфері праці.

Види локальних нормативних актів:

1) колективний договір;

2) правила внутрішнього трудового розпорядку;

3) положення про: а) атестацію працівників, б) оплату праці, в) преміювання, г) виплату винагороди за підсумками роботи за рік, г) охорону праці, д) комісію з питань охорони праці підприємства, е) уповноважених трудових колективів з питань охорони праці, графіки змінності, перелік працівників з ненормованим робочим днем тощо. Проте, деякі питанні не можливо регулювати локальними нормативними актами, наприклад, перелік підстав, за наявності яких можливе розірвання трудового договору з ініціативи власника.

Класифікація локальних нормативних актів:

1. за сферою дії: локальні акти загальної дії та локальні акти спеціальної дії;

2. за строком дії: локальні акти невизначеного строку дії і строкові локальні акти;

3. за способом ухвалення: локальні акти, ухвалені спільно працівниками підприємства (їх представниками) і роботодавцем (його представниками); локальні акти, ухвалені роботодавцем з урахуванням думки працівників підприємства; одноособові локальні акти роботодавця[61].

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-17; просмотров: 178; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.3.195 (0.11 с.)