Види відповідальності в менеджменті

Лауреат Нобелівської премії Мілтон Фрідман підкреслював, що роль бізнесу у суспільстві полягає у використанні енергії підприємців, менеджерів, інших працівників, а також ресурсів у діяльності, яка спря­мована на збільшення прибутку за умови виконання правил гри (зако­нодавчих актів, чесного слова тощо) та участі у відкритій конкурентній боротьбі без обману і шахрайства.

Крім здійснення безпосередньої ви­робничо-господарської діяльності, перед підприємцями та менедже­рами постають проблеми відповідальності перед суспільством та ети­ки. Кожна організація використовує у своїй діяльності матеріальні, фінансові та трудові ресурси держави і тому несе відповідальність пе­ред суспільством.

У менеджменті виділяють п'ять видів відповідальності – юридичну, інформаційну, корпоративну, фінансово-економічну та соціальну.

Юридична відповідальність – це виконання конкретних державних законодавчих актів, інструкцій, норм та т.п., які регламентують межі та засади діяльності організації.

Інформаційна відповідальність – це надання правдивої і чесної інфо­рмації засобам масової інформації, при здійсненні рекламної діяльності, при переговорах з партнерами тощо.

Корпоративна відповідальність – це відповідальність перед праців­никами і засновниками підприємства щодо використання ресурсів (фі­нансових, матеріальних, трудових, енергетичних, інформаційних тощо), розподілу прибутків, висунення на керівні посади тощо.

Фінансово-економічна відповідальність – це використання «чистих» джерел фінансування, своєчасні виконання договірних зобов'язань та виплата заробітної плати, проведення обґрунтованого обліку, економіч­ного аналізу тощо.

Соціальна відповідальність – це добровільна реакція на соціальні проблеми суспільства з боку організації.

Визнання підприємцями та менеджерами соціальної відповідальності і їх реагування має свої переваги і недоліки. Соціальна відповідаль­ність створює такі переваги:

1) забезпечує довгострокові перспективи;

2) змінює потреби суспільства;

3) допомагає розв'язувати соціальні проблеми, у тому числі і своїх працівників;

4) формує норми моралі в самій організації;

5) створює доброзичливі відносини між підприємцями (менеджера­ми) та іншими членами суспільства тощо.

Складовою соціальної відповідальності організації є соціаль­на поведінка, яку називають інтеграційною стратегією завою­вання суспільної довіри. Якщо підприємство прагне завоювати довіру суспільства, то йому необхідна свідома й активна поведін­ка, що орієнтується на суспільні запити, а саме відповідальна, комунікативна, інноваційна поведінка.

Відповідальна поведінка (спроможність підприємства відповідати на запити доти, поки цю проблема не буде вирішено) грунтується на таких аспектах:

· відповідальність за роль підприємства в суспільстві (відповідальність за задоволення певних потреб суспільства);

· відповідальність підприємства за спроможності (підприємство бере на себе відповідальність щодо проблем, які воно в змозі вирішити);

· причинна відповідальність (підприємство має нести відповідальність за ті проблеми, причиною яких воно є).

Комунікативна поведінка. Якщо підприємство прагне взяти на себе певну відповідальність, то про суспільні потреби воно може дізнатися за допомогою діалогу із громадськістю. Комуні­кативна поведінка полягає в роботі із громадськістю («паблік рілейшнз»). Принципами такої роботи є: інноваційна поведінка – керівництво підприємства має знаходити опти­мальні рішення як для наявних, так і для можливих проблем, пов'язаних з інноваціями, які б позитивно сприймались суспіль­ством.

Елементи реалізації соціально відповідального менеджменту:

· види діяльності (постійний пошук нових видів діяльності в
інтересах суспільства);

· співробітництво (із партнерами, клієнтами);

· персонал (уважне й чутливе виконання його запитів);

· зовнішнє середовище (формування його стабільності);

· суспільна орієнтація підприємства;

· реакція на суспільні проблеми.

Недоліками визнання соціальної відповідальності є:

1) порушення принципу максимізації прибутку;

2) зростання собівартості за рахунок збільшення витрат на соціальні потреби;

3) неможливість забезпечення високого рівня підзвітності суспільст­ву;

4) невміле задоволення соціальних потреб;

5) застосування соціальної відповідальності тільки для рекламних ці­лей.

Підприємці та менеджери повинні вибирати такий варіант соціаль­ної відповідальності, який забезпечує переваги і сприяє усуненню чи зме­ншенню недоліків. Соціальна відповідальність є похідною тих особистих цінностей, які випливають із етики менеджерів та підлеглих їм працівників. Суспільст­во, будь-яка організація чи група працівників визначає свою етику пове­дінки.

Соціальна відповідальність певним чином базується на нормах, цінностях, що випливають із етики менеджменту. Ети­ка – це наука про моральні принципи та норми поведінки, а етична відповідальність – дотримання етичних норм у внут­рішньому та зовнішньому середовищах органі­зації.

Етика в менеджменті

Етика — це норми поведінки, сукупність загальноприйнятих юри­дичних та моральних правил, вимоги, які людина ставить перед со­бою або які вимагає суспільство у певному середовищі та соціальній групі.

Під етичною поведінкою необхідно розуміти сукупність вчинків та дій людей, які відповідають тим нормам моралі, свідомості чи порядку, що склались у суспільстві або до яких воно прямує. У процесі підприємницької та управлінської діяльності зустрічаються випад­ки більшого чи меншого відхилення від суспільних норм, що власне і є неетичною поведінкою.

Причинами неетичної діяльності можуть бути:

1) конкурентна боротьба;

2) бажання мати великі прибутки;

3) невміле стимулювання керівників за етичну поведінку;

4) зменшення значення етики у суспільстві;

5) бажання досягнути цілі та виконати місію організації будь-якою ці­ною;

6) неетична поведінка партнерів;

7) виникнення конфліктних, стресових та інших подібних явищах в організації;

8) невдалий підбір та невміле застосування стилів керівництва;

9) занадто складна система розробки та прийняття рішень в органі­зації тощо.

На сучасному етапі більшість вітчизняних та іноземних фірм розу­міють, що від дотримання їхніми працівниками етичних норм залежить ділова репутація компаній. Досить часто перед організаціями постає дилема: діяти етично, але недоотримати потенційні прибутки, чи до­сягати встановлених цілей, незважаючи на засоби, тобто працювати за принципом Макіавеллі «Мета виправдовує засоби».

Дослідження по­казали, що якщо фірма планує здійснювати свою діяльність у коротко­строковому періоді, не орієнтуючись на перспективний розвиток, то другий варіант поведінки для неї є цілком виправданий. Якщо ж ком­панія прагне завоювати стабільне становище на ринку, встановити вза­ємовигідні та чесні стосунки зі своїми партнерами, забезпечити успіш­не та прибуткове ведення бізнесу у довгостроковому періоді, то всі дії та вчинки її працівників повинні базуватись на неухильному дотриманні етичних норм, ділового етикету.

Стратегія етичної поведінки інколи змушує підприємства відмовлятись від досить привабливих пропози­цій, але твердість і принциповість у таких питаннях створюють органі­зації репутацію надійного ділового партнера, тобто інвестиції в етику скуповуються.

Ступінь оволодіння системи етичних принципів і правил формує етичний рівень менеджера. У сучасному менеджменті важ­ливого значення набуває службовий етикет, що означає встано­влений порядок і форми поводження на службі, у стосунках між працівниками, він включає: зовнішній вигляд; манеру розмовляти; вітання співробітників; форму спілкування менеджера й підлеглого; форму віддачі розпоряджень; етику заохочення й покарання.

Нерідко з метою етичного виховання працівників в організаціях розробляються етичні кодекси, які визначають моральні та соціальні цінності компанії, принципи ділового етикету, правила по­ведінки працівників; створюються спеціальні структурні підрозділи (наприклад, комітет з етики) чи спеціальні посади (наприклад, уповноважений з етичних питань).

Отже, сучасний менеджмент пропонує такі заходи для забезпечення етичної поведінки: запровадження етичних норм, які відображають систему загальних цінностей, суспільних уподобань та правил етики працівників орга­нізації; введення комітетів з етики; проведення соціальних ревізій, призначення яких оцінювати вплив соціальних факторів на організацію; організування навчання етичній поведінці керівників і підлеглих; постійне інформування працівників про випадки високоетичної поведінки через пресу, радіо, телебачення тощо; проведення нарад, конференцій, симпозіумів тощо з проблем етич­ної поведінки тощо.

Правила етичної поведінки базуються на таких моральних категорі­ях, як ввічливість, тактовність, коректність, порядність, доброзичливість тощо, їхнє засвоєння та неухильне дотримання сприяє розвитку почуття такту, вміння говорити і діяти з урахуванням індивідуальних психофізіо­логічних особливостей співрозмовників, розвиває здатність гідно пово­дитись у складних ситуаціях (у тому числі конфліктних, стресових), фо­рмує власний авторитет працівників та імідж організації загалом, створює сприятливий психологічний клімат ділового спілкування, що сприяє розвитку ділових контактів.

Дотримання етичних норм управління полегшує встановлення контактів у процесі управління, сприяє взаєморозумінню, успішному вирішенню проблем, а їх недотримання – псує настрій, погіршує відносини, роз'єднує, не сприяє досягненню бажаних результатів. Усі види відповідальності врешті-решт форму­ють етичну поведінку. Остання впливає на виконання функцій та якість методів менеджменту і, як результат, на управлінські рішення. Так виникає конкретна реакція системи менеджменту на соціальні потреби суспільства. Вона може проявлятись у наданні соціальної допомоги, підтримці певних соціальних програм, виконанні норм моралі тощо.