Страхування відповідальності на транспорті



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Страхування відповідальності на транспорті



Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів у світі є одним із найбільш масових видів. Необхідність такого страхування обумовлюється кількома обставинами. По-перше, транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки, і саме його власник несе відповідальність за її настання. По-друге, такі цивільно-правові відносини стосуються всього су­спільства, мають масовий характер, оскільки учасником дорожньо-транспортної пригоди потенційно може бути кожний. По-третє, установлення цивільної відповідальності власника транспортного засобу не забезпечує своєчасного та повного відшкоду­вання шкоди потерпілому через можливу відсутність ко­штів у власника транспортного засобу. Законом України "Про страхування" страхування цивільної відпо­відальності власників транспортних засобів включено до переліку обов’язкових видів. На підставі згаданого Закону було прийнято Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-ІV від 1 липня 2004 р.

Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, коли існує причинний зв’язок між рухом транспортного засобу і заподіяною ним шкодою, та захисту майнових інтересів страхувальників.

Суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники, страховики, особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) та потерпілі. Страхувальники – юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу. Страховики – страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог законодавства України. Потерпілі – треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких внаслідок ДТП транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу.

Під власником транспортного засобу розуміється юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди, довіреності або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Носієм страхового ризику є наземні транспортні засоби - пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку в органах Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України (далі - Державтоінспекція МВС України) та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах.

Дія внутрішнього договору розповсюджується на територію України, а разі виїзду за межі України страхувальник зобов’язаний укласти додатковий договір обов’язкового страхування цивільної відповідаль­ності на умовах, установлених системою "Зелена картка" у цих державах, згідно з угодами, укладеними з МТСБУ.

Договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися для страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації:

· транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (договір І типу). Цей договір доцільно укладати великим підприємствам із значним автопарком;

· будь-якого транспортного засобу або одного з транспортних засобів, зазначених у договорі, особою, вказаною в договорі страхування (договір ІІ типу). Цей договір доцільно укладати особі, у власності якої є кілька транспортних засобів;

· транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, особою, вказаною в договорі страхування, або однією з осіб, зазначених у договорі (договір ІІІ типу). Такі договори укладають особи, які мають один транспортний засіб і керують ним переважно самостійно.

Страховою сумою за договором обов’язкового страхування цивіль­ної відповідальності власників наземних транспортних засобів визначено грошову суму, в межах якої страховик зобов’язаний здійснити виплату третій особі або третім особам (у разі, коли потер­пілих у дорожньо-транспортній пригоді кілька) після настання страхового випадку. Страхова сума встановлена у розмірі 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (НМДГ) (на 01.11.2009 р. це 51 000 грн.) для шкоди, нанесеної життю та здоров’ю, та 1 500 НМДГ (25 500 грн. відповідно) для шкоди, нанесеної майну третіх осіб (ст.. 9 ЗУ № 1961-ІV). Ліміт відповідальності страховика встановлено 25 500 грн. для майна кожного потерпілого та 51 000 грн. для шкоди життю та здоров’ю кожного потерпілого, але не більше п’ятикратного розміру цієї суми (ст.. 19 ЗУ № 1961-ІV). У разі, якщо загальний розмір шкоди за одним страховим ви­падком перевищує це обмеження, відшкодуван­ня кожній потерпілій особі пропорційно зменшується. Розмір франшизи при відшкодуванні збитків, завданих майну тре­тіх осіб, встановлюється на рівні до 2 % страхової суми.

Страховик має право на застосування до водіїв, які тривалий час безаварійно експлуатують транспортний засіб, бонус-малусу – зменшення розміру страхо­вих платежів, а також підвищувати розміри страхових платежів власникам транспортних засобів, з вини яких сталися страхові випадки (не більше як 50 % розміру стра­хового платежу в обох випадках).

Для відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транс­портної пригоди, страхувальник або третя особа (її спадкоємець, пра­вонаступник страхувальника) зобов’язані звер­нутися із заявою до страховика або до МТСБУ (див. далі).

За шкоду, заподіяну здоров’ю третьої особи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, страховик здійснює вип­лату відшкодування в межах страхової суми у разі:

· загибелі під час ДТП або смерті внаслі­док цієї пригоди спадкоємцю третьої особи – у розмірі 100 % страхової суми;

· установлення третій особі інвалідності І групи – в розмірі 100 % страхової суми, ІІ групи – 80 %, ІІІ групи – 60 % цієї суми постраждалій особі;

· тимчасової втрати третьою особою працездатності – 0,2 % від страхової суми за кожну добу втрати працездатності, але не більш як 50 % страхової суми.

Страховик не відшкодовує збитків:

· будь-яких, нанесених майну, життю або здоров’ю власника транспорт­ного засобу, винного у скоєнні ДТП;

· за забруднення або пошкодження об’єктів навколишнього середовища;

· за наслідки пожежі, яка виникла поза краєм проїзної частини та на прилеглій до неї території;

· за пошкодження або знищення антикварних речей, виробів з до­рогоцінних металів, коштовного та напівкоштовного каміння, предме­тів релігійного культу, колекцій картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів;

· якщо ДТП сталася внаслідок навмис­них дій третьої особи;

· а також загальних обмежень, пов’язаних із подіями масового впливу

МТСБУ відшкодовує шкоду, заподіяну тільки життю і здоров’ю третьої особи в термін і на умовах, визначених для страховиків, у разі:

· якщо транспортний засіб, який спричинив ДТП, не встановлений;

· якщо ДТП скоїлась внаслідок угону чи викрадення транспортного засобу страхувальника;

· надання страхувальником свого транспортного засобу працівни­кам міліції та охорони здоров’я згідно з чинним законодавством;

· якщо страховик-член МТСБУ неплатос­проможний за своїми зобов’язаннями згідно з договорами обов’язко­вого страхування цивільної відповідальності;

· якщо страховий випадок спричинений транспортним засобом, власник якого застраху­вав цивільну відповідальність у іншій державі, з уповноваженою організа­цією якої МТСБУ уклало угоду про взаємне врегулювання питань що­до відшкодування збитків.

Страховик та МТСБУ мають право вимагати компенсації здійснених страхових виплат від страхувальника або особи, що керувала транспортним засобом, у разі:

· управління транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, під впливом наркотичних чи токсичних речовин, що знижують швид­кість реакції та увагу;

· відсутності посвідчення на право управління транспортним засо­бом даної категорії;

· якщо винуватець залишив місце ДТП;

· якщо страховий випадок стався через невідповідність технічного стану та обладнання транспортного засобу вимогам діючих Правил дорожнього руху України;

· якщо страхувальник без поважних причин протягом трьох робо­чих днів не повідомив страховикові про настання страхового випадку або в разі потреби не надав свій транспортний засіб для огляду й експертизи;

· якщо після виплати страхового відшкодування з’ясується, що стра­хувальник або третя особа надали неправдиві відомості, які призвели до завищення суми страхового відшкодування або безпідставної виплати.

Після сплати страхового платежу страхувальник одержує від стра­ховика страховий поліс, який є договором (письмовою угодою) обов’яз­кового страхування цивільної відповідальності. Страховий поліс складається за формою, що встановлюється МТСБУ за погодженням з Держфінпослуг, та містить: назву та ад­ресу страховика, тип, марку транспортного засобу та державний номе­рний знак, номери двигуна, шасі (кузова), початок та закінчення дії договору обов’язкового страхування цивільної відповідальності, роз­міри страхового платежу та страхової суми, для страхувальника-юри­дичної особи –найменування та адресу, для страхувальника-фізичної особи – прізвище, ім’я та по батькові власника транспортно­го засобу й домашню адресу, підписи сторін.

У разі настання страхового випадку страхувальник (водій транс­портного засобу, який спричинив ДТП) зо­бов’язаний:

· додержувати правил дорожнього руху;

· вжити всіх заходів з метою запобігати збільшенню шкоди;

· надавати третім особам необхідну інформацію для ідентифікації страхувальника і страховика;

· повідомити протягом трьох робочих днів страховика про настання страхового випадку, надати йому письмове пояснення про обставини дорожньо-транспортної пригоди, страховий поліс та в разі потреби надати транспортний засіб для огляду й експе­ртизи.

Рішення про виплату страхового відшкодування та її розмір приймається страховиком не пізніше як за 15 днів після отримання усіх необхідних документів на основі відомостей, що стосуються страхового випадку, отриманих від сторін ДТП та органів внутрішніх справ, результатів експертизи та довідок з лікарні (при нанесенні шкоди життю та здоров’ю).

Україна в 1997 р. приєдналася до міжнародної системи страху­вання відповідальності автовласників "Зелена кар­тка", яка функціонує з 1 січня 1953 року, а з 01 червня 1998 р. українські страховики отримали право реалізовувати міжнародні. Поліси цієї системи. Основним завданням системи "Зелена картка" є створення ефективного захисту потерпілих у ДТП за участю автовласни­ків-нерезидентів. Це забезпечуєть­ся виконанням членами системи певних умов:

· у таких країнах має здійснюватись обов’язкове страху­вання цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

· у кожній країні має бути єдина організація, що здійснює врегулювання збитків, а також єдина організація, що врегульовує збитки автовласників-нерезидентів на території свого перебування;

· член системи не повинен здійснювати перешкод при трансфері вільно конвертованої валюти, що спрямовується на страхові виплати.

Об’єкти страхування відповідальності повітряного перевізника щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу – це майнові інтереси страхувальника, які виникають унаслі­док зобов’язання останнього в порядку, встановленому цивільним за­конодавством, відшкодувати третім особам – пасажирам та вантажо­власникам – збитки, пов’язані з експлуатацією повітряного судна.

Страховими випадками вважають:

· авіаційну пригоду за участю повітряного судна страхувальника, внаслідок якої настає його цивільна відповідальність за заподіяну шкоду життю та здоров’ю пасажирів, їхньому майну (багажу);

· факт пошкодження, псування або заподіяння іншої шкоди бага­жу, пошті, вантажу, за які страхувальник (повітряний перевізник чи виконавець повітряних робіт) несе відповідальність за контрактом на перевезення (за багажною квитанцією або за пасажирським квитком).

Страхувальником має бути авіаційний пере­візник, що має право здійснювати пасажирські та вантажні перевезення. Страхувальники зобов’язані страхувати цивільну відповідальність перед пасажирами та перед власниками вантажу з розрахунку максимальної пасажиромісткості та вантажопід­йомності.

Страхова сума (ліміт відповідальності страховика), установлена договором страхування з цього виду страхування, повинна забезпечу­вати такі розміри:

· за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю пасажирів:

· при виконанні польотів у межах України – з розрахунку еквіва­ленту 20 000 доларів США за кожне пасажирське крісло (згідно з Вар­шавською конвенцією, про яку згадувалося раніше);

· при виконанні міжнародних польотів – у межах та на умовах, передбачених міжнародними угодами або законодавством країни, на територію (з території) якої виконуються пасажирські перевезення;

· за шкоду, заподіяну багажу або вантажу, – з розрахунку еквіва­ленту 20 доларів США за 1 кг;

· за речі (ручна кладь), що перебувають у пасажира, – у розмірі 400 доларів США.

Страхове відшкодування не виплачується:

· за збитки, які виникли внаслідок природної втрати вантажу в межах, установлених нормами при його перевезенні, а також впливу природних факторів, які можуть призвести до загибе­лі чи псування вантажу (усушка, утруска, загнивання, займання тощо);

· при нестачі вантажу, якщо ціла зовнішня упаковка;

· при пошкодженні вантажу черв’яками, гризунами, комахами;

· за збитки, заподіяні при доставлянні вантажу до місця навантаження в повітряне судно і після вивантаження його з повітряного судна.

Об’єктом при страхуванні відпові­дальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт, є майнові інтереси страхувальника, які виникають унаслідок зобов’язання останнього в порядку, встановленому цивільним законо­давством, відшкодувати третім особам на землі за шкоду, пов’язану з експлуатацією повітряного судна або випаданням з нього будь-яких речей.

Страховим випадком вважається авіаційна пригода за участю пові­тряного судна страхувальника, внаслідок якої настає його цивільна від­повідальність за заподіяну шкоду життю та здоров’ю третіх осіб, що пе­ребувають на землі, їхньому майну, майну юридичних осіб.

Українським законодавством встановлені такі межі відповідально­сті страховиків:

· для повітряного судна з максимальною злітною масою до 2000 кг – 200 тис. гри.;

· для повітряного судна з максимальною злітною масою 2000…6000 кг – 500 тис. грн.;

· для повітряного судна з максимальною злітною масою понад 6000 кг – 1 млн. грн.

Для отримання страхового відшкодування страхувальник повинен надати страховикові:

· копії письмових претензій від вантажовідправників, пасажирів або їх правонаступників з прикладанням документів про розміри збитку;

· копії корінців авіаквитків та багажних квитанцій пасажирів повітряного судна;

· копії документів на перевезення вантажів та пошти;

· документів реєстрації події з повітряним судном, включаючи політне завдання та результати розшифрування носіїв бортових та назем­них засобів об’єктивного контролю польоту.

Об’єктом страхування відповідальності перевізника є майнові інтереси, що виникають внаслідок зобов’язання останнього компенсувати шкоду, заподіяну вантажу.

Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнято­го для перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди, якщо не дове­де, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталося не з його вини. Ці події, за умови їх настання, вважаються страховими випадками.

Страхова сума установлюється за уго­дою сторін в обсягах перевезень та залежно від цінності вантажів та максимально можливих сум претензій, що їх перевізник повинен буде виплатити за нормами права та чинною судовою практикою. Страхова сума може встановлюватися для всього періоду дії договору або на кожне одне перевезення. Ліміт відповідальності також може бути встановлений за видами вантажів, відповідальність за які не покриватиметься таким договором або географічно.

Страхування відповідальності перевізника автомобільним або залізничним транспортом за вантаж встановлена відповідно до ст. 362 Цивільного кодексу України і Статутом відповідного транспорту за прийнятий до пере­везення вантаж – його втрату, нестачу, псування або пошкодження. Обсяг відповідальності перевізника вантажів визначається в розмірі реальної шкоди, а в разі втрати або загибелі – у розмірі справжньої вартості.

Оскільки у перевізника є можливість зупинок для навантаження-розвантаження інших вантажів, що перевозяться одним транспортним засобом, і ймовірність ушкодження вантажу у цьому випадку досить висока, вантажоодержувач має приймати вантаж з перевіркою. Протягом шести місяців одержувач вантажу має право подати перевізникові претен­зію, а в разі втрати вантажу – вантажовідправнику або транспортному підприємству, що прий­няло до перевезення вантаж.

При міжнародних перевезеннях автомобільним транспортом страховий захист перевізника будується згідно з Конвенцією про договір міжнаро­дного дорожнього перевезення вантажів (CMR), яка визначає вичерпний перелік випадків, коли перевізник несе від­повідальність. Відповідальність не може перевищувати 25 золотих франків за 1 кг загиблого або пошкодженого вантажу, а максимальна відповідальність встановлена у розмірі 8,33 спеціальних прав запозичення (СПЗ – умовна розрахункова одиниця МВФ) за 1 кг втраченого або пошкодженого вантажу якщо вартість вантажу не була заявлена. Якщо ж при укладанні договору пе­ревезення цінність вантажу була заявлена, то обсяг відповідальності визначається за реальною шкодою у разі грубої недбалості або злого наміру відповідальність перевізника необ­межена і визначається за рішенням суду.

Відповідальність перевізника залізничним транспортом визначається на підста­ві Міжнародної конвенції про перевезення товарів по залізниці (COTTF), хоч її застосування досить обмежене. Ліміт відповідальності перевізника обмежується 17 СПЗ за 1 кг пошкодженого або втраченого вантажу, а якщо буде доведено грубу недбалість або злий намір перевізника, то його відповідальність стає необ­меженою.

При міжнародних морських перевезеннях судновласник несе від­повідальність за вантаж на борту судна, а також за вантаж, що заван­тажується (розвантажується) або готується до навантаження (розванта­ження) згідно з умовами перевезення, здебільшого на підставі Правил Гааги-Вісбі. Правила передбачають обмеження відповідальності судновласника у розмірі 2 СПЗ за 1 брутто-кг пошкодженого або загубленого ванта­жу. Позови до перевізника можуть прийматися протягом року з дати закінчення відвантаження.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 85; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.212.120.195 (0.01 с.)