Страхування транспортних засобів.

Підгалуззю майнового страхування із транспортне страхування – сукупність видів страхування від небезпек, що виникають на різних шляхах сполучення. Об’єктами страхування можуть бути як транспортні засоби ("страхування КАСКО"), так і вантажі, що ними перевозяться ("страхування КАРГО"). Розрізняють відповідно до видів транспорту водне (розглянемо його на прикладі морського) й авіаційне страхування та страхування наземного транспорту (головним чином – автомобільного транспорту).

Морське страхування – один з найдавніших класів страхування з багатовіковими традиціями. Спочатку це страхування стосувалося лише суден і вантажів, що перевозяться морем, а пізніше воно охопило також страхування відповідальності власників суден. В Україні до складу морського страхування включають також особисте страхування від нещасних випадків на морському транспорті. Найдавнішим в складі морського страхування є страхування морських суден (каско).

В морському страхуванні йдеться про великі і найбільші ризики. Тому воно, як правило, проводиться не окремими страховиками, а об’єднаннями страховиків, які беруть на себе морські ризики на принципах співстрахування і перестрахування.

Морські перевезення передбачають широкі міжнародні кон­такти. Тому в цій сфері існує ряд міжнародних угод і правил, на основі яких проводиться страхування і яких повинні дотримуватися національні страховики. Більшість договорів морського страхування укладається на основі Морського страхового полісу Ллойда (Lloyd’s Marіne Polіcy) та Застережень Інституту лондонських страховиків). Існують також німець­кі, норвезькі, американські умови.

Невід’ємним і дуже важливим елементом ринку морського страхування є Клуби взаємного страхування судновласників (P and І Clubs), які здебільшого забезпечують страхування відповідальності. В цьо­му законі закладені принципи (норми) взаємовідносин сторін, які мо­жна й потрібно застосовувати для договорів з будь-яких видів стра­хування.

 

Договори морського страхування у зв’язку з їхньою складністю переважно укладаються за посередництвом страхових брокерів, кваліфікація яких дозволяє забезпечити найбільш прийнят­не для страхувальника страхове покриття. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 561 створене Морське страхове Бюро України. Членство в Бюро є обов’язковою умовою для отримання ліцензії на страхування морських ризиків. Основою для проведення морського страхування в Україні є Кодекс торговельного мореплавства України від 9 грудня 1994 р. [4], який містить розділ "Морське страхування". Норми цього Кодексу стосовно укладених договорів страхування є пріоритетними перед будь-якими іншими нормами внутрішнього законодавства України.

Стаття 242 Кодексу визнає об’єктом морського страхування будь-який інтерес, пов’язаний із мореплавством: судно, у тому числі й таке, що будується, вантаж, фрахт, плату за проїзд, орендну плату, очікуваний від вантажу прибуток і вимоги, що забезпечуються судном, вантажем і фрахтом, заробітну плату, інші винагороди капіта­на, інших осіб судового екіпажу, цивільна відповідальність судновлас­ника і перевізника, а також ризик, узятий на себе страховиком (пере­страховування).

Перелік страхових ризиків, що покриваються полісом у морському страхуванні охоплює збитки внаслідок випадковостей і небезпек плавання, а також внаслідок інших причин раптового і непередбачуваного характеру. При цьому існують чотири варіанти страхового покриття:

· "з відповідальністю за повну загибель і пошкодження". За цією умовою відшкодовуються:

· збитки внаслідок повної загибелі судна (фактичної або констру­ктивної) чи видатки з усунення пошкоджень його корпусу, механізмів, машин, обладнання з будь-яких причин, окрім тих, що зазначені в цих умовах;

· збитки внаслідок пропажі судна безвісти;

· збитки, видатки та внески, пов’язані із загальною аварією у частині судна;

· необхідні і доцільно здійснені видатки щодо рятування судна;

· необхідні і доцільно здійснені видатки із запобігання, зменшен­ня й установлення розміру збитку, якщо збиток відшкодовується за умовами страхування;

· "з відповідальністю за повну загибель". За цією умовою відшкодовуються:

· збитки внаслідок повної загибелі судна (фактичної або конструк­тивної), з будь-яких причин, окрім тих, що зазначені в цих умовах;

· збитки внаслідок зникнення судна безвісти;

· збитки, видатки та внески, пов’язані із загальною аварією у час­тині судна;

· необхідні і доцільно здійснені видатки з рятування судна;

· необхідні і доцільно здійснені видатки з метою запобігти збитку, зменшити його і встановити розмір, якщо збиток відшкодовується за умовами страхування.

· "з відповідальністю тільки за повну загибель, включаючи витрати по рятуванню". За угодою страхування, укладеною на цій умові, відшкодовуються:

· збитки внаслідок повної загибелі судна

· необхідні витрати, зв'язані з порятунком судна

· необхідні й доцільно здійснені витрати з метою запобігти збитку, зменшити його і встановити розмір, якщо збиток відшкодовується за умовами страхування.

· "з відповідальністю за пошкодження". За угодою страхування, укладеною на цій умові, відшкодовуються:

· видатки з усунення пошкоджень судна, його механізмів, машин або обладнання з будь-яких причин, окрім тих, що зазначені в цих умовах;

· необхідні і доцільно здійснені видатки із запобігання, зменшен­ня і встановлення розміру збитку, якщо збиток відшкодовується за умовами страхування.

Страховики беруть на себе від­повідальність лише за відомі ризики, які можна спрогнозувати і розра­хувати, тому договори страхування мають великий перелік винятків із страхових випадків. Не від­шкодовуються збитки, завдані з таких причин:

· навмисні дії (намір) і груба необережність страхувальника, вигодонабувача або їх представників (не стосується капітана і членів екіпажу застрахованого судна);

· відомого немореплавного стану судна страхувальникові, вигодонабувачу або їхнім представникам до виходу судна у рейс;

· зносу, корозії судна, його частин, машин та обладнання;

· експлуатації судна в умовах, не передбачених його льодовим класом;

· прямого або непрямого впливу радіації чи радіоактивного зара­ження у зв’язку з будь-яким застосуванням атомної енергії і викорис­танням матеріалів, що піддаються радіоактивному розпаду;

· видатки з утримання судна та екіпажу;

· збитки й видатки, пов’язані з віддаленням застрахованого судна, заподіянням шкоди довкіллю, здоров’ю людей і майну третіх осіб, а також непрямі збитки страхувальника;

· видатки з усунення будь-якого дефекту, якщо дефект не викли­кав загибелі судна або пошкодження його корпусу, механізмів, машин і обладнання.

Відмова надати страховий захист від явищ, що мають масовий характер (війна, ядерне забруднення), поясню­ється іншими причинами, ці ризики беруться на страхування за додаткових умов і за додаткову страхову премію.

Визначення страхової суми та страхової премії за договором страхування судна відбувається на загальних умовах майнового страхування.

Суттєвими особливостями морського страхування є високі суми страхових ризиків, а, отже, і відшкодувань. Значна відповідальність, яка лягає при цьому на сторони договору викликала певні особливості у розрахунках збитків та відшкодувань.

Так, при пошкодженні судна страховик здійснює часткову виплату. Не підляга­ють відшкодуванню (якщо договором не передбачено іншого):

· 10 % видатків з усунення пошкоджень машин, котлів і облад­нання судна;

· 25 % видатків з усунення пошкоджень, яких було завдано у ре­зультаті контакту з льодом;

· збитки, котрі страхувальник зобов’язаний оплатити власникові іншого судна і до яких призвело зіткнення суден;

· збитки, які страхувальник зобов’язаний оплатити третім осо­бам і до яких призвело пошкодження застрахованим судном будь-якого плаваючого, нерухомого або іншого об’єкта;

· збитки від втрати фрахту;

· збитки, завдані військовими діями або військовими заходами та їх наслідками, громадянськими війнами, народними заворушеннями, трудовими конфліктами;

· збитки, завдані діями урядових органів щодо застрахованого су­дна, за винятком збитків від загибелі або пошкоджень застрахованого судна внаслідок заходів, ужитих для запобігання або зменшення небез­пеки забруднення із судна, яке зазнало пошкоджень, що за них страхо­вик несе відповідальність на підставі угоди страхування.

У разі включення до договору відповідальності за збитки, які страхувальник зобов’язаний оплатити третім осо­бам, не відшкодовуються також витрати страхувальника внаслідок:

· пошкодження або загибелі вантажу та іншого майна на застрахо­ваному судні;

· смерті, каліцтва або пошкодження здоров’я будь-яких осіб;

· усунення уламків, залишків суден, вантажу або інших предметів:

· забруднення або зараження моря, будь-якого майна або об’єкта (включаючи видатки із запобігання такому забрудненню або заражен­ню), за винятком інших суден, з котрими зіткнулося застраховане суд­но, і майна на таких суднах;

· будь-яких договірних зобов’язань судна;

· повної або тимчасової втрати можливості використовувати судно або будь-який інший об’єкт, неушкоджений у результаті зіткнення.

Страхова сума виплачується в повному обсязі лише у випадках:

· фактичної повної загибелі судна (якщо судновласник втратив його безповоротно);

· конструктивної загибелі судна (якщо витрати на ремонт судна складають не менше 100 % вартості судна після такого ремонту);

· пропажі судна без вісті (якщо від судна немає відомостей не менше 3 місяців поспіль, причому останній раз ці відомості отримувалися в період дії договору).

Страхувальник може заявити страховикові про відмову від своїх прав на застраховане майно і отримати повну страхову суму також у випадках:

· економічної недоцільності відбудування або ремонту застрахо­ваного судна;

· економічної недоцільності ліквідації пошкоджень або доставки застрахованого вантажу в місце призначення;

· захоплення судна або вантажу, застрахованого від такої небез­пеки, якщо захоплення триває більше двох місяців.

До витрат, які підлягають відшкодуванню страховиком, стаття 267 відносить і витрати страхувальника, понесені ним з метою зменшити збитки, за які відповідає страховик чи запобігти їм, а також витрати, зроблені з метою виконати вказівки страховика і для складання диспаші із загаль­ної аварії.

Авіаційне страхування – це комплекс страхових послуг, що тягне за собою відповідальність по багатьох різних об’єктах, яка проявляється при настанні авіаційної катастрофи. Ризики можуть бути застраховані як в обов’язковій, так і в добровільній формах.

З огляду на світовий досвід, до галузі авіаційного страхування, крім майнового страхування авіасуден, запчастин і двигунів, відносять також страхування від нещасних випадків пасажирів, членів екіпажів, авіадиспетчерів, страхування відповідальності аеропортів та власників (операторів) ангарів та іншої продукції авіаційно-промислового комп­лексу і пов’язаних з авіацією галузей, які розглядаються в інших розділах. Головним носієм ризику в цих видах страхування є повітряне судно, особливо під час зльоту чи посадки, на які припадає 6 % польотного часу і 75 % авіакатастроф та аварій.

Причинами введення обов’язкової форми авіаційного страхування в Україні є її вступ до ІКАО, а також приєднання до міжнародних конвенцій, які стосуються міжнародного права в сфері цивільної авіації, зокрема, Варшавської конвенції 1929 р., рішення Гаазької конференції 1955 р., Куала-Лумпурської конференції ІАТА 1995 р. та інших, які не обмежують відповідальності авіаперевізника та власника повітряного судна.

Усі види страхування авіаційних ризиків регламентуються ст. 103 (обов’язкове страхування) і ст. 105 (страхування при авіаційних роботах) XVІІ роз­ділу Повітряного Кодексу України [3] від 4 тра­вня 1993 p.

Ідеологічна база страхування каско повітряних суден будується на основі морського страхування. Її суттєвими положеннями є наступні:

· збитки, що можуть виникнути внаслідок однієї авіаційної події, розглядаються як один страховий ризик щодо одного повітряного судна;

· авіаційною пригодою вважається нещасний випадок або кілька випадків, що призводять до тілесних ушкоджень та/або пошкодження майна;

· умови договорів страхування не передбачають покриття ризиків від впливу радіації та радіоактивного забруднення та на випадок війни, викрадення та інших небезпек. Проте зазначені ризики можуть бути застраховані на додаткових умовах за додатковий страховий внесок.

Крім загальних вимог, передбачених Законом України "Про стра­хування", доцільно, щоб поліс авіаційного страхування мав обмеження за місцем дії (географічні ліміти).

Суб’єктами авіаційного страхового ринку в Україні в галузі майнового страхування є страховики, їх об’єднання та страхувальники – власники та експлуатанти повітряних суден, яких власники зобов’язують страхувати повітряні судна. Характеризуючи суб’єкти ринку авіаційного страхування, важ­ливо згадати про об’єднання авіастраховиків, які функціонують в Україні. Так, на вітчизняному страховому ринку працює Національний консорціум авіастраховиків. До суб’єктів авіаційного страхування належить і Авіаційне страхове бюро, створене для координації діяльності національних страховиків в галузі авіаційного страхування, збору статистичних даних, розробки програм та методів страхування авіаційних ризиків тощо.

Об’єктом страхування виступає не лише авіатранспортний засіб, а й запасні час­тини з усіма видами спеціального обладнання, яке знаходиться на борту, але при умові, що обладнання, запасні частини тощо пов’язані із забезпеченням польотів. Повітряне судно, яке приймається на страхування, повинно мати встановлений законодавством перелік документів щодо його допуску до експлуатації.

Мінімальну страхову суму доцільно встановлювати в межах балансової вартості повітряного судна або вартості реновації, тобто суми, за яку можна купити таке саме нове повітряне судно.

Страховий захист діє як для окремих періодів експлуатації (у по­льоті, під час приземлення, на землі чи на якорі), так і для будь-якої їх комбінації. При цьому вважається, що:

· політ – період часу, протягом якого повітряне судно починає рух вперед з місця виконання старту при зльоті або спробі зльоту, перебу­ває в повітрі і закінчує пробіг під час посадки;

· руління – рух повітряного судна по льотному полю своїм ходом від стоянки до місця виконання старту або після пробігу під час посадки;

· на землі – період часу, коли повітряне судно перебуває не в по­льоті, не у процесі руління і не на якорі, згідно з визначенням;

· на якорі – період часу, протягом якого повітряне судно придатне для приводнення, перебуває на плаву, а не в польоті і не в процесі ру­ління, згідно з визначенням, і який включає в себе ризики спуску на воду та підйому на стоянку.

Страхування повітряних суден може здійснюватись в кількох варіантах за вибором страхувальника:

· "від повної загибелі"

· "від загибелі і пошкоджень".

Страховими випадками, по яких страховик зобов’язаний відшкодувати збитки, є такі:

· повна загибель повітряного судна в період його експлуатації як повна втрата здатності здійснювати політ через руйнування основних несучих елементів конструкції (планера) або стан, про який компетентною комісією встановлено, що аварійний ремонт технічно неможливий або економічно недоцільний;

· зникнення повітряного судна без вісті, коли повітряне судно після планового польоту, здійсненого в період дії договору страхування, не прибуло до пункту призначення і про нього нічого не відомо протягом 60 діб з моменту вильоту або його розшук офіційно припинено до за­кінчення зазначеного строку;

· пошкодження повітряного судна – будь-яке раптове і неперед­бачене порушення цілості конструкції або дефор­мація елементів повітряного судна будь-чим, через що повітряне судно частково втратило здатність виконувати польоти;

· втрата повітряного судна у зв’язку з вимушеною посадкою на важкодоступну та не придатну для евакуації цього повітряного судна місцевість

· повне руйнування повітряного судна в результаті авіаційної події.

Під час укладення договору ставки премії по страхуванню авіаКАСКО розраховуються різними методами:

· за кожну годину польоту – у фіксованій сумі;

· за кожний політ – у фіксованій сумі або у відсотках від вартості майна.

При укладенні договору встановлюється строк страхування, а також початок і закінчення відповідальності страховика перед страхувальником.

Концептуальними моментами є визначення дій, обов’язків сторін при настанні страхової події, порядку визначення розміру збитку і страхового відшкодування. Страховик не бере на себе відповідальність за всі існуючі ризики, наприклад, з його відповідальності виключаються збитки:

· коли повітряне судно використовується у протизаконних цілях або не за призначенням, яке вказане в договорі страхування;

· коли повітряне судно знаходиться поза географічними межами, вказаними в договорі страхування, якщо це тільки не було викликане надзвичайними ситуаціями;

· експлуатується особою, яка не визначена договором страхування, або керується на землі особою, котра не вповноважена чи не має на це прав;

· транспортується будь-яким видом транспорту, за винятком транспор­тування після пошкодження в результаті страхового випадку;

· для зльоту чи посадки використовує злітну смугу, котра не відпо­відає вимогам для даного типу повітряних суден, якщо це не пов’язано з форс-мажорними обставинами;

· здійснює політ у несправному стані;

· число пасажирів (маса вантажу), які перевозяться повітряним суд­ном, такі, що перевищують максимальну пасажиромісткість (вантажопідйомність), установлену виробником цього судна.

Сутність автотранспортного страхування полягає в захисті майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, які зазнали збитків, що стали наслідком використання автомобілів.

Об’єктом автотранспортного страхування може бути майновий інтерес страхувальника, пов’язаний з експлуатацією автотранспортних засобів. Можливе укладання договору страхування з урахуванням віку автомобіля. Новий автомобіль має максимальний товарний вигляд і не має зносу; з часом товарний вигляд меншає, а знос зростає. Тому, чим старше авто, тим простішим буде виконати операції з його відновлення, але зусиль для відновлення товарного вигляду треба більше.

До страхових ризиків більшість страховиків відносять:

· пошкодження, знищення об’єкта страхування внаслідок аварії та інші пошкодження, що сталися у процесі руху – дорожньо-транспортна пригода (ДТП). За даними МВС в Україні протягом року відбувається близько 30 000 ДТП, в яких гине 7 000…8 000 осіб, а кількість ДТП без людських жертв перевищує цей показник у 3…5 разів. Сама дорожньо-транспортна пригода має ряд характерних статис­тичних показників щодо місця, часу, стажу водія тощо. Наприклад, понад 30 % усіх ДТП відбувається в обласних центрах, найбільша кількість ДТП припадає на жовтень (майже вдвічі більше, ніж в лютому та березні), за часом доби більша частка ДТП припадає на вечірні години, водії зі стажем до одного року скоюють менше за всіх аварій, а більшість ДТП скоюють водії зі стажем 6…10 років. При визначенні імовірності настання ДТП враховують також і ін­ші фактори;

· пошкодження, знищення об’єкта страхування внаслідок проти­правних дій третіх осіб;

· пошкодження, знищення об’єкта страхування внаслідок стихій­них лих (повінь, буря, ураган, смерч, цунамі, шторм, злива, град. обвал, лавина, зсув, вихід підґрунтових вод, паводок, повінь, сель, удар блис­кавки, просадка ґрунту, землетрус), падіння дерев, нападу тварин, а та­кож пожежі чи вибуху в автотранспортному засобі; Вони викликаються переважно об’єктивними факторами і майже не залежать від суб’єктивних чинників. Значне місце у визначенні ступеня цього ризику відіграє регіон експлуатації транспортного засобу;

· угон або викрадення автотранспортного засобу й причепів до нього, а також крадіжка відповідного приладдя та додаткового облад­нання. Цей ризик характеризується майже 100 %-вою збитковістю стра­хової суми та залежністю від насамперед від престижності автомобіля, місця його зберіган­ня, наявності охоронних пристроїв та сигналізації, терміну експлуата­ції транспортного засобу.

Серед умов страхування страховики висувають ряд обмежень, серед яких найчастіше (хоч і не у всіх) зустрічаються наступні:

· не приймаються на страхування легкові автотранспортні засоби та причепи до них, термін експлуатації яких з моменту випуску перевищує певний строк;

· не приймаються на страхування від угону легкові автомобілі, не обладнані протиугінними пристроями;

· не береться під страховий захист багаж;

· не беруться під страховий захист скляні деталі автомобілів, що мають будь-які пошкодження і дефекти;

· на страхування приймаються тільки автотранспортні засоби та причепи до них у технічно справному стані (технічний стан автотранспортного засобу визначається згідно з ГОСТ 25478-82 та відповідним розділом Правил дорожнього руху);

· не вважаються страховими випадки, які випливають із природної експлуатації автотранспортного засобу або викликані подіями масового впливу;

· не відшкодовуються збитки у таких випадках:

· крадіжки коліс, у тому числі запасних, установлених на авто­транспортному засобі та причепах до нього, якщо крадіжка коліс ста­лася окремо, без угону або викрадення автотранспортного засобу чи причепу;

· управління автотранспортним засобом особою, яка не має посвідчення водія або перебуває у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння;

· непокори владі (втеча з місця події, переслідування працівниками ДАІ), вчинення дій (крім кримінальних), пов’язаних із порушенням Правил дорожнього руху;

· порушення правил пожежної безпеки, перевезення та зберігання вогненебезпечних, вибухонебезпечних речовин;

· наміру або грубої недбалості страхувальника, порушення правил експлуатації автотранспортних засобів;

· передачі страхувальником управління автотранспортним засобом іншій особі, якщо інше не передбачено договором;

· непрямі збитки та інші видатки, що можуть бути спричинені страховим випадком (штраф, використання орендо­ваного транспортного засобу, проживання в готелі під час ремонту, видатки на відрядження, упущена вигода, втрата прибутку, простій, матеріальні збитки, пов’язані з закінченням гарантійного терміну, мо­ральні збитки тощо).

Страхова сума за договором страхування автотранспортних засобів визначається окремо для кожного об’єкта, який приймається на страхування. Вона не повинна перевищувати страхової оцінки об’єктів страхування – балансової або ринкової його вартості.

Страхова премія обчислюється страховиком залежно від страхової суми та обраних страхувальником страхових випадків – чинників, що впливають на рівень імовірності виникнення страхового випадку: марки автомобіля, року його випуску, стажу та віку водія (якщо водіїв кілька – то кожного з них), а також наявності охоронної сигналізації і протиугінного пристрою та розміру умовної франшизи.

Договір страхування укладається, як правило, на один рік. Можли­ве укладання договору страхування на коротші терміни, наприклад при виїзді за кордон, або на час перегону транспортного засобу.

При розрахунку розміру відшкодування беруться до уваги необхі­дні та доцільно зроблені страхувальником видатки, що мали на меті врятувати застрахований автотранспортний засіб, запобігти та (або) зменшити збитки. Ідеться, зокрема, про такі витрати:

· з транспортування пошкодженого автотранспортного засобу до найближчого місця ремонту, якщо він не на ходу;

· придбання запасних частин і матеріалів, необхідних для виконання ремонту, з урахуванням видатків з упакування, митних зборів та по­датків;

· на відновлювальний ремонт, зумовлений страховим випадком.

· пов’язані з усуненням прихованих пошкоджень та дефектів, вияв­лених у процесі ремонту, спричиненого даним страховим випадком, і підтверджених документально.

Страхування вантажів

Страхування вантажів – один з найпоширеніших видів страхових операцій. Його умови в усьому світі характеризуються уніфікованістю та опрацьованістю, тому вони широко застосовуються і на українському стра­ховому ринку. Серед умов торговельних угод, які визначаються ІNCOTERMS -2000 широко застосовуються типи CІF, CAP, FOB, FAS. За угодою CІF (вартість, страхування, фрахт) продавець зо­бов’язується заст­рахувати вантаж від транспортних (морських, автомобільних, авіацій­них, залізничних) ризиків на весь час перевезення до моменту передачі його покупцеві. Угоди CAF (вартість, фрахт), FOB ("вільний на борту") та FAS ("вільний вздовж судна") передбачають, що обов’язок страхування вантажу лежить на покупцеві. При перевезенні вантажів наземним транспортом також за­стосовуються умови DAF ("Поставка до кордону"), за якою продавець страхує вантаж до кордону, а покупець – в межах своєї країни.

Отже, страхувальником по цьому виді страхування є особа, яка має страховий інтерес у вантажі: відправник або одержувач; об’єктом страхування є вантаж, перевезення якого зу­мовлюється економічними взаємовідносинами сторін.

Умови страхування вантажів базуються на правилах морського страхування (CARGO), що сформувалися значно раніше. Відмінність полягає у ви­значенні специфічності ризиків, які виникають у разі експлуатації цих засобів перевезення.

Страхування вантажів в Україні здебільшого передбачає такі варіанти стандартних умов страхового покриття:

· з відповідальністю за всі ризики (припускає відшкодування збитків від ушкодження або повної загибелі всього або частини майна, що виникають від будь-яких причин (крім особливо застережених нижче), а також необхідні й доцільні витрати по рятуванню й збереженню вантажу, по попередженню подальших його ушкоджень);

· з відповідальністю за часткову аварію (відшкодовуються збитки, виниклі через пожежу, блискавку, бурю, вихор і інші стихійні лиха, катастрофу або зіткнення перевізних засобів або удар їх об нерухомі предмети, посадка судна на мілину, провал мостів, вибух, ушкодження судна льодом, пропажі транспортного засобу без вісті, нещасного випадку при навантаженні, укладанні, вивантаженні, загальну аварію, а також усі необхідні й доцільні зроблені витрати по рятуванню вантажу та зменшенню збитку);

· без відповідальності за пошкодження, крім випадків загибелі (відшкодовуються збитки тільки від повної загибелі всього або частини вантажу, а збитки від ушкодження вантажу відшкодовуються лише у випадках катастрофи або зіткнення, пожежі або вибуху на транспортному засобі);

· з відповідальністю за окремі ризики.

Перші три відповідають міжнародним правилам страхування вантажів, які йменуються застереження " A ", " B " і " C " Інституту Лондонських Страховиків по страхуванню вантажів відповідно. Щодо їх застосування, то в літературі наводяться дані, що найбіль­шою популярністю користуються застереження "А" (понад 80 % укладених полісів), застереження "С" – близько 15 %, застереження "В" застосову­ються не більш як в 5 % договорів. Така світова тенденція характерна й для вітчизняного страхового ринку.

Умови страхування вантажів при перевезенні авіатранспортом збігаються із застереженнями типу "А" згідно з полісом Ллойда – Іnstіtute cargo clauses (Aіr) за винятком обставини, що притаманні лише для морських перевезень (загальна аварія, змивання вантажу хвилею тощо). У світовій практиці широко застосовується також поліс Ллойда з переве­зення вантажів наземним транспортом (Lloyd’s goods іn transіt polіcy), що при бажанні може включати і страхування відповідальності вантажоперевізника. За ним вантажі страхуються на умовах "з відповідальністю за усі ризики" на період перевезення й зберігання на складі до 72 год.

У страхуванні вантажу використовується специфічний термін загальної аварії (англ.: general average) – страхування збитків, витрат і втрат від загальної небезпеки, що загрожує транспортному засобу, вантажу й фрахту одночасно. У цьому випадку можуть бут здійснені дії, спрямовані на загальне рятування транспорту й вантажу, які приведуть до збитку для окремих осіб – власників вантажу. У цьому випадку збиток і витрати від загальної аварії розкладаються на власників вантажів, транспортного засобу й фрахту пропорційно їхній вартості.

Вантаж приймається на страхування в сумі, заявленій страхувальником, але не більше вартості, заявленої в товаросупроводжувальних документах.

Договір страхування може бути укла­дений на окремий рейс або на певний строк. Страхування на строк відбувається за Генеральним полісом, який забезпечує страховий захист всіх вантажів, отриманих або відправлених страхувальником протягом цього строку.

Страховий тариф залежить від інформації, що міс­титься в заяві страхувальника, а саме:

· виду вантажу (точна назва, тип пакування, число місць та вага);

· виду транспортного засобу та його характеристик;

· способу відправлення вантажу (відкритим способом, навалом, вид тари тощо);

· маршруту перевезення;

· типу страхової відповідальності;

· наявності охорони.

Договір страхування вантажів може бути укладений не тільки в інтересах самого страхувальника (так зване "страхування за свій рахунок"), але й в інтересах іншої особи ("страхування за чужий рахунок"). На відміну від інших видів страхування, права й обов’язки за договором страхування вантажів можуть передаватися страхувальником без відома страховика іншій особі. Це має дуже важливе значення в міжнародній торгівлі.

За поширеною у світі страховою практикою розмір збитку щодо страхування вантажів визначається аварійним комісаром (диспашером), який є представником страховика. Збиток відшкодовується відповідно до принципів пропорційної (частковий) відповідальності, тобто виходячи з вартості загиблого (зниклого) і ступеня ушкодження збереженого вантажу.

Страхове відшкодування у випадку втрати фрахту здійснюється за принципом "єдиної" відповідальності у сумі фактичних видатків страхувальника, які визначаються множенням узгодженої добо­вої суми фрахту на кількість днів аварійного простою, зменшену на 3 неповні доби але не більш як за 180 днів аварійного простою (якщо договором не встановлено інше). Період аварійного простою починається з моменту настання стра­хового випадку, включає час рятувальних операцій, перенаправлення до місця ремонту (якщо страховий випадок привів до переривання рейсу) та ремонту й усунення пошкоджень, що виникли внаслідок страхового випадку. Термін давності за ризиком утрати фрахту внаслідок простою під час ремонту й усунення пошкоджень, яких було завдано в результаті страхо­вого випадку, складає 24 місяці з моменту закінчення строку страхування. Не відшкодовуються збитки від втрати фрахту в разі повної загибелі (фактичної або конструктивної) транспортного засобу.

Не відшкодовуються збитки, що сталися внаслідок:

· воєнних, піратських дій, громадянської війни, народних заворушень, конфіскації, реквізиції, арешту або знищення вантажів на вимогу влади;

· прямого або непрямого впливу атомного вибуху, радіації або радіоактивного зараження;

· наміру або грубої недбалості страхувальника або вигодонабувача, а також внаслідок порушення ким-небудь із них установлених правил перевезення, пересилання й зберігання вантажів;

· впливу температури, трюмного повітря або особливих властивостей і природних якостей вантажу;

· невідповідного впакування вантажів і відправлення вантажів в ушкодженому стані;

· вогню або вибуху внаслідок навантаження з відома страхувальника і без відома страховика пожежо- та вибухонебезпечних речовин;

· недостачі вантажу при цілості зовнішнього впакування;

· ушкодження вантажу гризунами й комахами;

· уповільнення доставки вантажу й падіння цін;

· інші непрямі збитки страхувальника, крім тих випадків, коли за умовами страхування такі збитки підлягають відшкодуванню в порядку загальної аварії.

За згодою сторін такі ризики можуть бути застраховані за додаткову плату.