Законодавче регулювання страхування в Україні.

Система правового регулювання в Україні включає в себе наступну ієрархію нормативно-правових актів:

· Конституція України;

· міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких дала Верховна Рада і які в силу цього є частиною національного законодавства України;

· Цивільний Кодекс України;

· Закони України – акти вищої юридичної сили;

· Декрети Кабінету Міністрів (на сьогодні в Україні ще діють близько 50 документів);

· усі інші нормативно-правові акти.

Станом на листопад 2009 р. законодавча база щодо регулювання діяльності страхових організацій складалася з наступних актів:

· Цивільний Кодекс України;

· Господарський Кодекс України;

· Повітряний Кодекс України;

· Закон України "Про страхування";

· Концепція розвитку страхового ринку на період 2005-2010 роки;

· Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг";

· Закон України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів";

· Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення";

· Закон України "Про державну підтримку сільського господарства України";

· Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Нормативні документи розробляє Держфінпослуг.

Серед Законів України для страхової діяльності найважливішим є Закон "Про страхування". Його структура складається з п’яти розділів та 46 статей.

У першому розділі наведені основні положення та поняття страхування – страхування як вид діяльності в Україні, страховики та вимоги до них, страхувальники та їх права, поняття та зміст договору страхування, форми страхування, види добровільного та обов’язкового страхування, страхова сума, страхове відшкодування і страхова виплата та вимоги до їх виплати, страховий ризик, франшиза, страховий платіж та страховий тариф і вимоги щодо їх розрахунку та модифікації, співстрахування та перестрахування, види об’єднань страховиків та вимоги до їх створення та функціонування, посередницька діяльність у страхуванні.

Страхова термінологія, закріплена в Законі, досить точно та повно відображає процеси які відбуваються при наданні страхової послуги.

Другий розділ містить опис договору страхування та вимог до нього, Правил страхування, процедури укладення договору, обов’язки сторін страхової угоди.

В третьому розділі значну увагу законодавець приділив питанням забезпечення виконання страховиком його зобов’язань. Платоспроможність страховиків визначається вимогами ст.30 цього Закону. В ній визначені мінімальний розмір статутного фонду страховика, особливості бухгалтерського та управлінського обліку резервів та фондів. Страховику дозволене створювати вільні резерви, спрямовуючи на них частку власних коштів страховика, яка резервується з метою забезпечення платоспроможності страховика відповідно до прийнятої методики здійснення страхової діяльності.

Визначено, що для забезпечення виконання страховиками зобов’язань щодо окремих видів обов’язкового страхування страховики можуть утворювати централізовані страхові резервні фонди та органи, які здійснюють управління цими фондами. Джерелами утворення централізованих страхових резервних фондів можуть бути відрахування від надходжень страхових платежів, внески власних коштів страховика, а також доходи від розміщення коштів централізованих страхових резервних фондів.

Законодавчо визначено специфіку розрахунку фактичного запасу платоспроможності (нетто-активи) страховика, який визначається вирахуванням із вартості майна (загальної суми активів) страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов’язань, у тому числі страхових. Страхові зобов’язання приймаються рівними обсягам страхових резервів, які страховик зобов’язаний формувати. На будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика повинен перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності. Для забезпечення необхідної платоспроможності страховиками повинні створюватися страхові резерви залежно від видів страхування (перестрахування).

Страхові резерви за законом поділяються на технічні резерви і резерви із страхування життя (математичні резерви). Формування математичних резервів, а також резервів із медичного й обов’язкових видів страхування здійснюється окремо від інших видів страхування.

Четвертий розділ визначає особливості державного нагляду за страховою діяльністю, його основні положення були розглянуті вище.

П’ятий розділ визначає особливості окремих сфер діяльності страховика, безпосередньо не пов’язаних із страхуванням.

Правила страхування

Головними документами, на основі яких здійснюється управління поточною діяльністю страховика з добровільних видів страхування, є Правила страхування. Правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Держфінпослуг при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Законодавство встановлює такі вимоги до Правил страхування:

· назва Правил страхування повинна містити слово "добровільного".

· поняття, що використовуються у Правилах страхування, повинні відповідати вимогам відповідних нормативно-правових актів. У разі потреби застосування понять, не визначених у відповідних нормативно-правових актах, треба дати їх тлумачення;

· не допускаються у тексті Правил страхування, договорів (полісів):

· подвійне тлумачення одних і тих самих положень, протиріч або неузгодженості між пунктами;

· застосування речень (фраз, фразеологічних зворотів), що призводять до неоднозначного розуміння змісту;

· використання законодавчо визначених понять в іншій інтерпретації;

· порушення граматичних та синтаксичних правил, що призводять до спотворення змісту.

Правила страхування повинні містити:

· предмет договору страхування;

· порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;

· страхові ризики;

· виключення із страхових випадків і обмеження страхування;

· строк та місце дії договору страхування;

· порядок укладення договору страхування;

· права та обов’язки сторін;

· дії страхувальника у разі настання страхового випадку;

· перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;

· порядок і умови здійснення страхових виплат;

· строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;

· причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;

· умови припинення договору страхування;

· порядок вирішення спорів;

· страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя;

· страхові тарифи та методику їх розрахунку за договорами страхування життя;

· особливі умови.

У разі внесення змін та/або доповнень до Правил страхування страховик у десятиденний строк повідомляє про це Держфінпослуг та надсилає (разом з супровідним листом) два примірники відповідних змін та/або доповнень до Правил страхування для реєстрації. Обидва екземпляри Правил страхування, змін або доповнень до них мають бути тотожними.

Держфінпослуг має право відмовити у реєстрації Правил чи змін та (або) доповнень до них, якщо подані Правила страхування або зміни чи доповнення до них суперечать чинному законодавству, порушують чи обмежують права страхувальника або не відповідають вимогам законодавства. Після внесення трьох змін або доповнень до Правил страхування у разі необхідності внесення подальших змін або доповнень страховик повинен подати для затвердження і реєстрації нову редакцію Правил страхування.

Правила страхування, зміни та (або) доповнення до них вважаються чинними з дня їх реєстрації.