Необхідність і форми страхового захисту



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Необхідність і форми страхового захисту



Протягом усього історичного шляху розвитку людське суспільство в кожній сфері своєї діяльності стикається із суперечностями між природою і людиною, а також між окремими суб’єктами суспільних відносин. Ці суперечності зумовлюють появу несприятливих подій – ризиків, від яких слід ефективно захищатися, спираючись на віковий досвід. Ці захисні заходи мають попереджальний та компенсуючий характер. До перших можна віднести підвищення вимог до будівництва та спорудження, застосування досконаліші конструкцій, матеріалів та технологій, увагу, що приділяється безпеці експлуатації транспортних засобів тощо. Проте ці заходи в свою чергу породжують нові техногенні ризики. Тому загальний обсяг та вплив ризиків не тільки не зменшується, але й збільшується. Це змушує людей активніше шукати шляхи послаблення негативного впливу ризиків.

Виникає потреба попереджувати й відшкодовувати збитки, що їх завдають різні ризики. Відносини, що складаються в суспільстві з цього приводу, мають об’єктивний характер і формують зміст категорії "страховий захист". Специфіка цієї категорії зумовлена випадковістю ризику, незвичайністю заподіяної шкоди, можливістю вираження шкоди в натуральній або грошовій формі, необхідністю попередження та подолання наслідків небажаної події, відшкодування завданих нею збитків завдяки завчасному нагромадженню грошових та інших ресурсів. Таке нагромадження відбувається за рахунок перерозподілу частини валового продукту, яка спрямовується на створення страхового фонду суспільства. До страхового фонду суспільства належать централізовані та децентралізовані натуральні та грошові запаси у частині, що використовується на покриття шкоди, завданої стихійними та іншими непередбачуваними подіями. Централізовані – це резерви держави; до децентралізованих відносяться фонди самострахування суб’єктів господарювання та фонди страхових організацій.

У відповідності до ст.1 Закону України "Про страхування" під страхуванням розуміється "вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів" [Закон]. У Законі зафіксовано головні елементи, що формують поняття страхування. Це мета страхування – захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб. Встановлене обмеження щодо страхового захисту, який відбувається лише при настанні конкретних подій, визначених у чинному законодавстві або страховому договорі. Державою зафіксовані джерела грошових ресурсів для страхових виплат.

Тож чинне законодавство трактує страхування у вузькому розумінні – як вид фінансової підприємницької діяльності щодо платного трансферу ризику. Створювані страхові фонди спрямовані лише на відшкодування збитків, яких завдано страхувальникам та застрахованим особам у результаті настання страхових випадків.

Якщо розглядати страхування як економічну категорію, то воно є системою економічних відносин між самостійними суб’єктами господарювання – страхувальниками та страховиками, які взаємно зацікавлені у переданні відповідальності за наслідки ризику. Тому окремі фахівці вважають, що страхування – це "двосторонні економічні відносини, які полягають у тому, що страхувальник, сплачуючи грошовий внесок, забезпечує собі (чи третій особі) у разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати з боку страховика, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, вживає превентивні заходи, спрямовані на зменшення ризику, а при потребі перестраховує частину своєї відповідальності". В англійському словнику страхових термінів страхування визначається "як система передання ризику і його комбінування".

Якщо розглядати страхування як фінансово-економічний процес, то це процедура передавання (трансферту) ризику , що здійснюється на мікроекономічному рівні від страхувальника до страховика за визначену плату Po на визначений термін (рис.1.1) [Шелех]. Ризик для кожного конкретного об’єкта страхування визначається основними параметрами:

· інтервалом часу реально очікуваної реалізації ризику (період страхування) ;

· імовірністю реалізації ризику p{} протягом часу ;

· відносною збитковістю реалізації ризику

,

де Wc – загальна страхова вартість об’єкта страхування;

UCmax – наперед визначений (статистичним, експертним або емпіричним методом) максимально можливий розмір страхового збитку внаслідок реалізації страхового ризику , що складається з:

UCmax = UCmaх(п) + UCmax(н),

де UCmaх(п) – прямий страховий збиток – обов’язкова для страхування компонента;

UCmaх(н) – непрямий страховий збиток – додаткова для страхування компонента.

Розмір максимального страхового збитку UCmax завжди менший за загальну страхову вартість об’єкта страхування Wc (UCmaxWc). Також UCmax обмежується страховою сумою S0, в результаті чого виникають наступні форми страхового захисту в залежності від їх співвідношення:

· неповне страхування забезпечує пропорційне часткове покриття вибіркових компонент збитку – при S0<Wc S0<UCmax;

Рис.1.1. Схема сплаченого трансферту ризику

· повне страхування забезпечує повне покриття всіх компонент збитку – при S0=Wc S0=UCmax.

Страхування із завищеною страховою сумою заборонене.

У страховій справі застосовують кілька систем страхування (страхового захисту). Так, у майновому страхуванні найбільш поширеною є система страхування за дійсною вартістю майна, яка визначається як фактична на день підписання договору. За цією системою страхове забезпечення дорівнює величині збитків, тобто має місце повне покриття збитків страхувальника страховиком. Страхування за системою пропорційної відповідальності передбачає виплату страхового відшкодування, яке розраховується за формулою

де Q – страхове відшкодування;

Z – фактична сума збитків,

Отже, воно є проявом неповного страхування.

Пропорційна система (неповне страхування) передбачає участь страхувальника у відшкодуванні збитків. Відповідальність страховика в покритті збитків застрахованого зростає із зростанням страхової суми та її наближенням до оцінки вартості об’єкта страхування. Перевищення страховою сумою вартості об’єкта теж не припускається.

Страхування за системою першого ризику передбачає виплату страхового відшкодування у розмірі збитків, але в межах страхової суми. Під "першим ризиком" розуміють ризик, вартісна оцінка якого не перевищує страхової суми. При страхуванні за цією системою всі збитки у межах страхової суми (перший ризик) відшкодовуються повністю, а збитки, що перевищують страхову суму (другий ризик), страховиком не відшкодовуються зовсім.

Страхування за системою "дробової частини" передбачає встановлення двох страхових сум, одна з яких називається показаною вартістю. За показаною вартістю страхувальникові, як правило, відшкодуються збитки від ризику у вигляді дробу або відсотка. Відповідальність страховика за цією системою обмежується розмірами дробу. Отже, страхова сума буде меншою показаної вартості та її дробової частини. Страхове відшкодування дорівнюватиме збиткам у межах страхової суми. Якщо показана вартість дорівнює дійсній вартості, то система страхування за дробовою частиною тотожна системі страхування за першим ризиком. Якщо показана вартість менша від дійсної вартості, страхове відшкодування розраховується за наведеною вище формулою.

Страхування за відновною вартістю означає, що відшкодування страховиком збитків за застрахований за цією системою об’єкт дорівнює ціні нового майна відповідного виду. Знос майна не враховується. Ця система забезпечує повний страховий захист інтересів страхувальника.

З метою підвищення відповідальності страхувальника за дбайливе ставлення до об’єктів страхування в страховій справі практикують розподіл відповідальності між страховиком та страхувальником у покритті збитків. Особиста участь страхувальника у покритті збитків виражається через франшизу.

Франшиза – звільнення страховика від покриття збитків – передбачена підписаним страховим договором. Вона може бути встановлена у відсотках або в абсолютних розмірах стосовно страхової суми, вартісної оцінки об’єкта або розміру збитків. Розрізняють умовну (інтегральну) та безумовну (ексцеденту) франшизи. Умовна франшиза звільняє страховика від відповідальності за збитки, які не перевищують встановленої франшизи, і зобов’язує його покривати збитки повністю, якщо розмір їх перевищує франшизу. Безумовна франшиза теж передбачає певне застереження (клаузу) в страховому договорі. Вона за будь-яких умов звільняє страховика від компенсації частини страхової суми, незалежно від величини збитків.

Значний вплив на організацію страхового захисту здійснюють теоретичні концепції формування страхового фонду, стан розвитку економіки, співвідношення між формами власності, методи залучення коштів для реалізації соціальних програм, традиції, міжнародні угоди тощо. Головним чином через регулювання співвідношення між централізованими та децентралізованими фондами держава створює умови для розвитку державного, комерційного або самострахування. Так, в Україні за рахунок централізованих коштів зі спеціального фонду місцевих та державного бюджетів фінансуються заходи щодо запобігання та ліквідації технологічних аварій, повеней, ураганів, зсувів тощо.

Водночас розширення прав підприємств дало їм можливість займатися самострахуванням, для чого суб’єктами господарювання створюються внутрішні натуральні та грошові резерви. Чинне законодавство дає змогу формувати їх у сумі до 25 % від статутного фонду. Самострахування дозволяє оперативно відшкодовувати невеликі збитки, зменшує витрати на сплату страхових премій, які мають не лише відшкодувати збитки страхувальників, а й покрити витрати посередників та страховиків, дозволити формування прибутків страховиків. Доходи від інвестування тимчасово вільних резервів також залишаються підприємству. Підприємство, що займається самострахуванням, найбільше зацікавлене у вжитті заходів щодо мінімізації ризиків. До того ж витрати із внутрішніх резервів не залежать від наслідків нещасливих подій на інших підприємствах.

Проте ці переваги самострахування проявляються лише в обмежених випадках, адже воно не передбачає розподілу ризиків. Такі фонди дають змогу покривати лише збитки, завдані дрібними ризиками, один середній або великий за обсягом ризик може призвести до ліквідації підприємства. Самострахування відволікає з обігу значну частину оборотних коштів підприємств на окремий банківський рахунок. Якщо ж ці кошти не зосереджуються на окремому рахунку, а перебувають у господарському обороті, то в момент настання страхової подій вони можуть перебувати в неліквідній формі. Отже, цей спосіб страхового захисту не може бути головним з об’єктивних причин.

Отже, дедалі більше значення матиме страховий захист, наданий на комерційній основі спеціалізованими суб’єктами фінансового ринку – страховиками – завдяки накопиченим ними страховим фондам із розподілом ризику.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.234.211.61 (0.013 с.)