Форми та методи державного регулювання страхової діяльності.

Державне регулювання є необхідним елементом організації страхової справи. Воно є проявом науково обґрунтованого самозахисту суспільства від властивих ринковому механізму руйнівних тенденцій, які обумовлені наявністю позитивних зворотних зв’язків.

Мета державного регулювання страхування багатоаспектна:

· по-перше, це забезпечення формування й розвитку ефективно функціонуючого ринку страхових послуг, створення необхідних умов для діяльності страховиків різних організаційно-правових форм, захист інтересів страхувальників;

· по-друге, воно спрямоване на стабілізацію економіки держави за допомогою організаційного, юридичного, фінансового та мотиваційного впливу на суб’єктів стразових відносин.

Світовий досвід систем державного регулювання страхової діяльності дозволяє виділити три його типи:

· ліберальний (м’який) тип передбачає, що операції по страхуванню хоча і підлягають ліцензуванню, проте нагляд за діяльністю страхових компаній відносно слабкий. Цей тип регулювання характерний для Великобританії;

· авторитарний (жорсткий) тип передбачає, що кожен вид страхування проходить ліцензування, його здійснення повинне відповідати системі вимог щодо Правил страхування, фінансово-господарської діяльності; конкуренція між страховиками чітко регламентується. Цей тип регулювання притаманний Німеччині;

· змішаний тип об’єднує певною мірою ліберальний та авторитарний підходи у зважену систему регламентації діяльності страховиків із досить гнучкими підходами. Цей підхід характерний для Франції.

Система державного регулювання страхової діяльності в Україні трансформується від змішаної до авторитарної. На кож­ний конкретний вид страхування страхова компанія повинна отримати ліцензію. Законодавчі та нормативні акти встановлюють чіткі вимоги до платоспроможності страховиків (розміру Статутного капіталу, кількість, порядок формування та розміщення, норми відрахування до страхових резервів тощо). Разом з тим держава гарантує захист інтересів страхових компаній, а також забезпечує умови вільної конкуренції в здійсненні страхової діяльності.

Ст.41 Закону України "Про страхування" визначає, що страховик не відповідає за зобов’язаннями держави, а держава – за зобов’язаннями страховика. Вона не допускає, за винятком обов’язкових видів страхування, страхування життя, майна фізичних осіб, перестрахування, страхування експортно-імпортних поставок під гарантію держави та діяльності страхових посередників, будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов’язковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (страхового відшкодування), умов укладання страхових договорів, взаємовідносин страховика і страхувальника, якщо вони не суперечать законодавству України.

Тож страховикам надано досить багато прав, які поступово обмежуються підзаконними акторами Уповноваженого державного органу.

Державне регулювання страхування має здійснюватися в такій загальній послідовності:

· визначення ролі страхової галузі в економічній системі держави, аналіз стану галузі;

· позначення напрямків впливу держави на страхову галузь, побудова "дерева цілей" розвитку галузі;

· розробка індикативного плану, створення довгострокової програми розвитку страхування в Україні; створення програми реалізації плану розвитку страхової галузі.

Державне регулювання в Україні у сфері страхування прийняло вигляд нагляду. Страховий нагляд – це контроль за діяльністю страхових організацій, який здійснюється державними органами. Органи страхового нагляду здійснюють перевірку страхових організацій за їх платоспроможністю, надають рекомендації щодо використання вільних коштів та страхових резервів, видають ліцензії на здійснення страхування, затверджують тарифи тощо.

Враховуючи світовий та вітчизняний досвід, можна виділити три форми здійснення державного нагляду за діяльністю страхової організацій:

· ліцензійна;

· контрольна;

· статистична.

Ліцензування передбачає реєстрацію страхових організацій і видачу їм ліцензій (дозволів) на право проведення певних видів страхування. Ліцензія на проведення страхової діяльності видається відповідно до Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених Розпорядженням Державної Комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (далі Держфінпослуг) від 28. 08.2003 р. №40 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15. 09.2003 р. за №805/8126.

Ці Умови визначають:

· форму ліцензії і її реквізити;

· вимоги до власника ліцензії (факти реєстрації юридичної особи певної організаційно-правової форми, оплати статутного капіталу мінімального розміру залежно від виду страхування);

· перелік документів, що прикладають до заяви на одержання ліцензії

· порядок розгляду документів і видачі ліцензії;

· порядок публікації відомостей про страховиків, що одержали ліцензії.

Для отримання ліцензії страховик подає у Держфінпослуг наступні документи:

· заяву про видачу ліцензії;

· копію свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності або копію довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену нотаріально або органом, який видав оригінал документа;

· копії установчих документів, засвідчені в установленому законодавством порядку;

· довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують формування та розмір сплаченого статутного фонду;

· довідку про фінансове становище засновників страховика, підтверджену аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю та акціонерного товариства;

· правила (умови) страхування;

· економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;

· інформацію про учасників страховика;

· інформацію про голову виконавчого органу та його заступників, копію диплома голови виконавчого органу страховика або його першого заступника про вищу економічну або юридичну освіту, копію диплома головного бухгалтера про вищу економічну освіту;

· інформацію про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Комісією;

· затверджені в установленому порядку правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу;

· завірену заявником копію документа про призначення працівника, відповідального за проведення внутрішнього фінансового моніторингу з інформацією про керівних посадових осіб або фахівців, які є відповідальними за проведення фінансового моніторингу.

За видачу ліцензії стягується плата встановленого розміру, яка зараховується до бюджету. Розмір плати визначає Держфінпослуг:

· страхування життя, обов’язкове страхування майна та відповідальності морських та авіаційних перевізників, операторів та персоналу ядерних установок, експлуатантів об’єктів підвищеної небезпеки, експортера, утилізатора та перевізника небезпечних відходів, суб’єктів та об’єктів космічної діяльності – 30 000 грн.;

· добровільне страхування майна та відповідальності морських та авіаційних перевізників, операторів та персоналу ядерних установок, експлуатантів об’єктів підвищеної небезпеки, експортера, утилізатора та перевізника небезпечних відходів, суб’єктів та об’єктів космічної діяльності, страхування відповідальності перед третіми особами (іншої), кредитів та фінансових ризиків, гарантій – 21 000 грн.;

· добровільне та обов’язкове особисте страхування, наземного транспорту всіх видів та відповідальності його власників, вантажу та багажу, вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ, майна, інвестицій, судових та медичних витрат – 12 000 грн.

Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю зобов’язаний розглянути заяву страховика про видачу йому ліцензії у термін, що не перевищує 30 днів з часу одержання всіх перелічених належних документів. Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю може відмовити у видачі ліцензії. Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на проведення страхової діяльності може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України. Про відмову у видачі ліцензії Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю повідомляє юридичну особу в письмовій формі із зазначенням причини відмови. Спори про відмову у видачі ліцензії розглядає суд або арбітражний суд.

Страховик створюється в організаційно-правовій формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю. Учасників страховика повинно бути не менше трьох.

Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування, іншими, ніж страхування життя, установлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, – 1,5 млн. євро за курсом Національного Банку України. Статутний фонд страховика повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Допускається формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Комісією, але не більше 25 % загального розміру статутного фонду. Страховик реєструється в місцевому органі виконавчої влади як суб’єкт підприємницької діяльності та заноситься до Державного реєстру фінансових установ. Забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, бюджетні кошти, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи. Загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30 % його статутного фонду, у тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика – не більше 10 % крім випадку внесення класичним страховиком внесків до статутного фонду лайфової страхової компанії.

Після отримання ліцензії страховик має право здійснювати страхову діяльність на всій території України, в тому числі через свій відокремлений підрозділ за умови внесення інформації про відокремлений підрозділ до Державного реєстру фінансових установ. Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування.

Ліцензії видаються на такий строк:

· на проведення страхування життя – безстрокові;

· на проведення видів страхування, інших, ніж страхування життя, – три роки; при повторній видачі ліцензії, якщо до страховика протягом попереднього терміну користування ліцензією не застосовувались заходи впливу, – 5 років.

Ліцензія чинна до закінчення строку дії ліцензії або її анулювання. Здійснення страхової діяльності після закінчення строку дії ліцензії або її анулювання не допускається.

Метою контрольної форми державного нагляду за страховою діяльністю є дотримування інтересів суб’єктів страхової діяльності. Предмет контролю – ведення страховиком фінансових операцій, пов’язаних з формуванням страхових резервів, розміщенням активів, забезпечення наявності вільних активів в розмірах не менше встановленого нормативу, а також відповідність діяльності виданій ліцензії.

Контроль за забезпеченням фінансової стійкості страховиків здійснюється за такими основними факторами, що забезпечують фінансову стійкість страхової компанії:

· достатній власний капітал;

· розмір зобов’язань (включаючи технічні резерви);

· розміщення активів;

· портфель ризиків, переданих у перестрахування;

· тарифна політика.

Контроль за виконання страховиком вимог до страхової діяльності здійснюється Держфінпослуг та її територіальними управліннями шляхом проведення виїзних та безвиїзних перевірок, у тому числі тематичних та зустрічних перевірок, що проводяться відповідно до законодавства України. У разі виявлення порушень при здійсненні контролю за додержанням вимог до здійснення страхової діяльності до страховика застосовуються заходи впливу, передбачені законодавством України. До цих заходів відносяться приписи щодо виконання порушень, а у разі значних порушень або невиконанні вимог приписів регулятор має право призупинити або обмежити дію ліцензії або прийняти рішення про її відкликання. Такі дії регулятора можуть бути оскаржені в суді.

Статистична форма державного нагляду здійснюється на основі перевірки фінансової звітності, що надається страховиком. Склад і форми бухгалтерської звітності, принципи бухгалтерського обліку та план рахунків затверджується відповідними нормативними документами. Страховики зобов’язані оприлюднювати річну звітність про свою діяльність, бухгалтерський баланс та фінансові результати діяльності за підсумком фінансового року.

Розробка форм і порядку подання статистичної звітності й контроль за її своєчасним поданням від страхових організацій здійснює Держфінпослуг