Доходи, витрати та прибуток страховика

Головною особливістю діяльності страховика є те, що на відміну від сфери виробництва, де виробник спочатку витрачає кошти на виробництво продукції, а потім отримує виторг від реалізації, страховик спочатку акумулює кошти, що надходять від страхувальників, створюючи необхідний резерв, і лише після цього несе витрати, пов'язані з компенсацією понесених страхувальниками збитків.

Доходи страховика можна поділити на групи:

· доходи від страхової діяльності, які включають всі надходження на користь страховика, пов’язані з проведенням страхування і перестрахування;

· доходи від інвестиційної діяльності і розміщення тимчасово вільних коштів (як власних, так і коштів страхових резервів);

· доходи від інших операцій, дозволених законодавством, які непередбачувано виникають у страховика в процесі його діяльності

Доходи від страхової діяльності містять у собі:

· зароблені страхові платежі по договорах страхування й перестрахування представляють собою частину отриманих від страхувальників коштів, яка пропорційна періоду часу, що минув з початку дії договорів;

· комісійні винагороди по договорах перестрахування, якщо цесіонарій виплачує таку комісійну винагороду цедентові, закладаючи її в тариф;

· частина від страхових сум і страхових відрахувань, сплачених перестрахувальниками у разі погодження із ними здійснення виплат по страхових випадках;

· повернуті суми із централізованих страхових резервів об’єднань страховиків, утворених для забезпечення страхового захисту та превенції страхових випадків, у разі виходу страховика з такого об’єднання;

· повернуті суми технічних резервів, інших ніж резерв незароблених премій (резерву збитків) у разі, коли на під­ставі заяви страхувальника про страхову подію до резерву збитків бу­ла спрямована певна сума для подальшого їх використан­ня для компенсації збитків страхувальникові, а сума фак­тичної виплати виявилася меншою, ніж попередньо визначена.

Зароблені страхові платежі визначаються як результат додавання суми надходжень страхових платежів за звітний період та суми незароблених премій на початок звітного періоду, скоригованої на суму незароблених премій на кінець звітного періоду. У суму надходжень страхових платежів не включається частина страхових платежів, які сплачені перестрахувальникам у звітному періоді по договорах перестрахування.

Крім страхових доходів, страховик має доходи від інвестиційної діяльності (доходи від інвестування і розміщення тимчасово вільних власних коштів і тимчасово вільних коштів страхових резервів). Ці доходи є похідними.

Зважаючи на те, що обмеження стосовно тимчасово вільних коштів поширюються, в основному, лише на страхові резерви, можна виділити такі інвестиційні доходи страховика:

· відсотки, що їх нараховує банк на суми залишку коштів на роз­рахунковому рахунку;

· відсотки від розміщення коштів на депозитних вкладах у банку;

· відсотки за облігаціями;

· дивіденди за акціями;

· участь у прибутку перестраховиків (зважаючи на наявні права вимоги, пов’язані з формуванням технічних резервів);

· участь у прибутку юридичних осіб, у складі засновників яких пере­буває страхова компанія, тобто доходи від реалізації корпоративних прав;

· відсотки, сплачені страховикові за надання довгострокових інве­стиційних кредитів, включаючи довгострокове кредитування житлово­го будівництва (законодавство дозволяє використовувати із зазначе­ною метою кошти резервів зі страхування життя).

Такі доходи займають значну частку серед загальної суми доходів страховика у країнах з розвиненим страховим ринком, в Україні ж таке інвестування розвинене слабко, більша частина резервів вкладається у т.з. "мусорні папери" лише з метою формального резервування та виконання вимог законодавства. Передбачається, що розвиток фондового ринку в Україні супроводжуватиметься роз­ширенням можливостей страховиків щодо інвестування та поліпшить структуру резервів страховиків.

Інші доходи не мають певних особливостей, пов’язаних зі специфікою страхування, а є такими ж, як і доходи інших суб’єктів підприємницької діяльності. Це можуть бути, наприклад, доходи від здавання майна в оренду, у вигляді позитивного результату перерахунку іноземної валюти, безповоротна фінансова допомога та безоплатно надані товари (послуги), від врегулювання безнадійної заборгованості та реалізації прав регресної вимоги страховика, штрафи, пені, інші доходи. Їх роль в основному дуже незначна, за виключенням регресної вимоги, роль якої в Україні поки що недооцінена.

Витрати страхової компанії, так само, як і доходи, пов’язані із двоїстим характером її діяльності. Виокремлюють витрати:

· на прове­дення страхових операцій (формують собівартість страхової послуги);

· на проведення інших операцій (що супро­воджують одержання доходів від інвестування й розміщення тимчасо­во вільних коштів страховика та інших його доходів).

Понад 90 % загальної суми витрат страховика припадає на "страхові" витрати. Ці витрати дуже неоднорідні. Усю їх сукупність можна за економічним змістом поділити на три великі групи:

· виплати страхових сум та страхових відшкодувань за договора­ми страхування й перестрахування;

· витрати на обслуговування процесу страхування і перестраху­вання;

· витрати на утримання страхової компанії.

Дві останні групи об’єднуються поняттям "витрати на ведення справи".

Найвагоміша стаття витрат страховика – виплати страхових сум та страхових відшкодувань. Їх рівень в розвинених ринкових країнах досягає для окремих видів страхування 85 %, в Україні середній рівень виплат коливається близько 25 %. Якщо це передбачено договором страхування, в загальний обсяг виплат включається також відшкодування страхувальникові витрат, які він поніс при настанні страхового випадку, намагаючись запобігти збиткам або зменшити їх.

Наступна група витрат страховика – витрати на обслуговування процесу страхування і перестраховування. Ці витрати поділяють на:

· аквізиційні – це витрати, пов’язані із залученням нових страхувальників, укладанням нових договорів страхування. Вони мо­жуть включати:

· оплату послуг із розробки умов, правил страхування та проведення актуарних розрахунків;

· комісійну винагороду страховим посередникам (брокерам, агентам) за укладання й обслуговування до­говорів страхування;

· відшкодування страховим агентам витрат на службові поїздки, пов’язані з виконанням їхніх обов’язків;

· оплату по­слуг спеціалістів, які оцінюють прийняті на страхування ризики;

· ви­трати на виготовлення бланків страхової документації;

· витрати на рек­ламу тощо;

· інкасаційні – це витрати, пов’язані з обслуговуванням готівкового обігу страхових премій:

· на оплату праці службовців ком­панії, які забезпечують отримання страхових премій у готівковій фор­мі;

· витрати на виготовлення бланків квитанцій і відомостей щодо прийому страхових премій;

· на оплату банківських послуг,

· пов’язаних з інкасацією страхових премій.

· ліквідаційні – це витрати з урегулювання збитків, які включають:

· оплату послуг спеціалістів зі з’ясування причин і визна­чення розміру збитків, завданих об’єктам страхування;

· витрати на на­громадження відповідної інформації;

· оплату банківських послуг, пов’яза­них зі здійсненням виплат страхового відшкодування;

· витрати на про­їзд аварійного комісара та експертів до місця страхової події і назад;

· судові витрати; поштово-телеграфні витрати з даного страхового ви­падку;

· відрахування в резерв збитків тощо.

Зазначені витрати поряд зі страховими виплатами відрізняють ви­трати страховика, пов’язані з його основною діяльністю.

Витрати па утримання страхової ком­панії – це такі самі адміністративно-управлінські витрати, які має будь-який господарюючий суб’єкт. Вони включають:

· заробітну плату персоналу компанії (основну і додаткову) з нарахуваннями;

· плату за оренду приміщення, оплату комунальних послуг, послуг зв’язку;

· вит­рати на придбання канцелярських і господарських товарів, рекламу, відрядження, утримання й обслуговування автотранспорту, амортиза­ційні відрахування та інші витрати, які, згідно з чинним законодавст­вом, відносяться на собівартість страхової діяльності.

У практиці українських страховиків аквізиційні, інкасаційні, лікві­даційні та адміністративні витрати у складі специфічних витрат стра­ховика не виокремлюються. Закон України "Про страхування" до вит­рат страховика відносить:

· виплати страхових сум та страхових відшкодувань;

· відрахування в централізовані страхові резервні фонди страхових бюро України);

· відрахування в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених актами чинного законо­давства (на даному етапі йдеться лише про резерв збитків за відомими вимогами страхувальників);

· витрати на проведення страхування (тобто звичайні витрати на утримання фірми);

· інші витрати, що включаються до собівартості страхових послуг.

Прибуток страхової компанії являє собою фінансовий результат (вартісну оцінку підсумків господа­рювання страховика), яка визначається як різниця між доходами і ви­тратами її діяльності за певний звітний період (квартал, півріччя, дев’ять місяців, рік). Фінансовий результат, як правило, має додатний характер, тобто набуває форми прибутку, хоча іноді можуть бути й збитки.

ПСД = (ЗП+КП+ВП+ПЦР+ПТР) – (ВС+ВЦР+ВТР+ВВС),

де ЗП – зароблені страхові премії за договорами страхування і перес­трахування;

КП – комісійні винагороди за перестрахування;

ВП – частки страхових виплат, сплачені перестраховиками;

ПЦР – повернуті суми із централізованих страхових резервних фондів;

ПТР – повернуті суми з технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій;

ВС – виплати страхових сум та страхових відшкодувань;

ВЦР – відрахування в централізовані страхові резервні фонди;

ВТР – відрахування в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій;

ВВС – витрати на ведення справи.

7.2. Основи визначення тарифних ставок [1]

Страхування виникає там, де іс­нують явища і процеси випадкової природи. Тому більшість величин, що розглядаються у страхуванні, є випадковими величинами. З мате­матичного погляду випадкова величина – це змінна, яка може набу­вати певних значень із певною ймовірністю. Випадкова величина повністю описується своєю функцією розпо­ділу. Функцією розподілу випадкової величини £, (або інтегральною функцією) називається функція, яка кожному числу х ставить у відпо­відність імовірність того, що набуде значення, меншого за х:

Функція Fs(x) визначена при всіх значеннях аргументу х і має такі властивості:

· ;

· якщо х < у, то ;

· ;

· ;

· .

Числові характеристики випадкових величин. У страховій пра­ктиці, як правило, нас цікавлять не самі випадкові величини, а деякі їх числові характеристики. Найважливішими з них є математичне сподівання та дисперсія.

Математичне сподівання (його називають також середнім, або очі­куваним, значенням) – це середньозважене за ймовірністю значення випадкової величини. Для дискретних випадкових величин математи­чне сподівання обчислюється за формулою

де х_і – значення, яких набуває випадкова величина;

р_і – імовірності їх реалізації.

 

Дисперсія характеризує відхилення випадкової величини ξ від її середнього значення й обчислюється як математичне сподівання квад­рата відхилення цієї величини від її математичного сподівання:

D[ξ] = M[(ξ – M[ξ])²]

 

Поряд з дисперсією часто використовують похідні поняття – стан­дартне відхилення та коефіцієнт варіації. Стандартним, або середньоквадратичним, відхиленням sx називають арифметичний квадратний корінь із дисперсії, а відношення стандартного відхилення випадкової величини ξ до модуля математичного сподівання називається коефіцієнтом варіації.

Для випадкової величини ξ квантилем рівня α називається величина Xa, яка при заданому значенні довірчої ймовір­ності а є коренем рівняння

.

 

Часто немає інформації про реальний розподіл випадкової величини ξ але є сукупність спосте­режень, у яких вона набуває значень х ₁, x ₂, x ₃, …, х_n. Ця сукупність зна­чень називається вибіркою, а величини

та

відповідно вибірковим (емпіричним) середнім та незсуненою вибірко­вою (емпіричною) дисперсією. Вибіркове середнє приблизно дорівнює математичному сподіванню, а незсунена вибіркова дисперсія – дисперсії випадкової вели­чини.

В практиці використовуються різноманітні методи обчислення тарифних ставок, які базуються на принципі еквівалентності фінансових зо­бов’язань страхувальника і страховика. Еквівалентність фінансових зобов’язань розглядають перш за все як еквівалентність очікуваних значень. Нехай р означає величину зібраних страхови­ком премій, Y – величину сумарних виплат страховика. Тоді справедливою платою за ризик страховика є очікуване (середнє) зна­чення випадкової величини:

p =M[ Y ].

 

У такому вигляді принцип еквівалентності доволі часто викорис­товується у страхуванні життя та деяких інших галузях масового стра­хування.

Еквівалентність зобов’язань також розглядається з погляду теорії розорення. За нею зобов’язання страхувальників мають безумовний характер, а витрати страховика непередбачувані, вони можуть бути більшими за М[ Y ]. Тому страховик вправі вимагати додаткової плати за можливі збитки – ризикову надбавку L. Щоб визначити, якими мають бути величини ризикової надбавки L та страхової премії р, доцільно звернутися до теорії розорення.

Факт розорення страховика описується співвідношенням

U + р < Y,

де U – величина власних коштів страховика.

Відповідно, імовірність розорення дорівнює Р{ U + р < Y }. Отже, якщо страховик намагається досягнути ймовірності розо­рення а, то він має забезпечити величину страхових премій р такою, щоб виконувалося співвідношення:

P{U+p<Y}=α.

 

Таке розуміння принципу еквівалентності є найпоширенішим у практиці ризикового страхування.

Набуває популярності тлумачення принципу еквівалентності зобов’язань з погляду теорії корисності. Основним поняттям цієї теорії є функція корисності u (х), яка має такі властивості:

· u (х) > u (у) при х > у;

· задовольняє нерівність Єнсена М[ u (х)] u (М[ х ]);

· задовольняє умову нульової корисності u (0)=0.

Функція корисності визначає ступінь важливості для страховика певних грошових сум. Вона має суб’єктивний характер, включаючи в себе психологічний компонент. За допомогою функції корисності принцип еквівалентності можна записати так:

M[ u (U + p – Y)]= u (U).

 

Отже, очікувана корисність капіталу страховика після прийняття ризиків не повинна зменшитися порівняно з корисністю початкового капіталу. На практиці часто застосовують експоненціальну та квадратичну функції корисності.

Тарифна ставка – це ціна страхового ризику й інших витрат, тобто грошове вираження зобов'язань страховика за укладеним договором страхування. Її економічний зміст – це платіж з одиниці страхової суми або об'єкта страхування за певний строк. Тарифна ставка по обов'язкових видах страхування встановлюється державою, а по добровільних – самостійно страховиком за наступною структурою (рис. 7.1):

 

Брутто-ставка
Нетто-ставка, що забезпечує	Навантаження, що забезпечує
Виплату страхових сум та відшкодувань та формування страхових резервів	витрати на проведення страхування	прибуток
Собівартість страхової послуги

Рис. 7.1. Структура тарифу

Отже, слід визначити нетто-ставку та навантаження на тариф. Структура тарифної ставки для добровільних видів страхування визначається страховиком, а при проведенні обов’язкових видів страху­вання існують обмеження, визначені Постановою КМУ від 4 червня 1994 р. № 358 "Про удосконалення механіз­му державного регулювання тарифів у сфері страхування" норматив витрат на ведення страхової справи не повинен перевищувати:

· з обов’язкового державного страхування – 6% розміру тарифу;

· з обов’язкового особистого страхування – 15% розміру тарифу;

· з обов’язкового страхування майна та відповідальності – 20 % розміру тарифу.

Розглянемо розрахункові формули для обчислення нетто-ставки (нетто-премії) для різних сфер страхування без обґрунтування та виводу.

Розрахунки нетто-тарифів за договорами страхування життя про­водять на основі статистичних таблиць страхових ризиків дожиття, смертності та додаткових ризиків.

В розрахунку тарифу також враховується вартість страхового ануїтету –послідовності страхо­вих платежів або страхових виплат видів:

· пренумерандо – послідовність, що здійснюється на початку кожного обумовленого періоду часу;

· постнумерандо – послідовність, що здійснюється в кінці кожного обумовленого пе­ріоду часу.

При розрахунку лише на випадок дожиття застра­хованої у віці х років особи до закінчення строку дії договору страху­вання (n – кількість років дії договору страхування) величина нетто-премії N визначається пропорційно до величини страхової суми S:

· у разі сплати страхової премії одноразово:

N = nExS;

· у разі сплати річних страхових премій протягом перших k років:

При розрахунку нетто-премії лише на випадок настання j -ої страхо­вої події нетто-премія визначається співвід­ношеннями:

· при довічному страхуванні у разі сплати страхової премії одноразово:

N= ;

· при довічному страхуванні в разі сплати річних страхових премій протягом перших k років:

· при довічному страхуванні в разі сплати річних страхових премій довічно:

· при страхуванні на строк n років у разі сплати страхової премії одноразово:

· при страхуванні на строк n років у разі сплати страхових премій протягом перших k років:

При розрахунку нетто-премії на випадок настання страхових подій "досягнення застрахованою особою пенсійного віку або віку, який визначено у договорі страхування", а також "смерті застрахо­ваної особи", величина нетто-премії визначається через величину страхової суми, яка виплачується в разі смерті застрахованої особи, та через величину R щорічної пенсії пренумерандо співвідношеннями:

· при довічному страхуванні особи у віці х років на випадок смерті та на випадок виплати довічної пенсії, починаючи з віку застрахованої особи х + w років, у разі сплати страхової премії одноразово:

;

· при страхуванні на строк n років застрахованої у віці х років особи на випадок смерті та на випадок виплати пенсії, починаючи з віку х + w років до віку х + w років, у разі сплати річних страхових премій протягом перших k років:

 

Ризикова надбавка до нетто-тарифу визначається з урахуванням запланованої кількості N договорів страхування, рівнем γ довірчої ймовірності (γ є [0,9; 0,99]), квантилем нормального розподілу t _γ рівня γ і обчислюється за формулою

,

де σ – стандартне відхилення тарифу розрахованої нетто-премії.

 

Стандартне відхилення σ залежить від дисперсії ануїтету ви­плат, нормується величиною ануїтету платежів і визначається для кожного типу договору страхування окремо.

Визначення тарифів за договорами загального страхування (не страхування життя) обумовлене їх відносно коротким терміном дії договору (від кількох днів до одного року), через що:

· обчислюється величина лише разової страхової премії;

· не враховується можливий інвестиційний прибуток від розмі­щення тимчасово вільних коштів страхових резервів із цих видів стра­хування.

При розрахунку нетто-премії за договорами загального страхуван­ня вважають, що величина разової нетто-премії виражає еквівалент­ність зобов’язань страховика та страхувальників і пропорційна вели­чині S страхової суми. Брутто-премія В пропорційна нетто-премії:

B = α N,

де α (α>1) – коефіцієнт пропорційності, що містить у собі долю f наванта­ження і визначається співвідношенням α=(1– f)^-1.

 

В загальному вигляд

Т _о = К _зб w,

де То – нетто-тариф, який потрібно визначити.

К _зб – коефіцієнт збитковості за даним страховим ризиком як відношення середнього збитку до середньої страхової суми, ;

w – відносна частота настання страхової події за даним страховим ризиком

Оскільки на практиці при апріорному (до початку страхування) визначен­ні тарифів ці параметри не відомі і є випадковими, то вважається, що замість них дос­татньо взяти їх найбільше можливе із заданою довірчою ймовірністю значення.

Тоді Т_о=M[ К _зб w ], а тариф

Т = Т _о+ Т _р,

Т _р – ризикова (страхова) надбавка до основної частини нет­то-тарифу, яка із заданою довірчою ймовірністю враховує можливі не­бажані відхилення, , де можна оцінити

На практиці на страхування беруть ризики, ймовірність настання яких не вища за 0,25, застосовують оцінку:

Отже, нетто-тариф при страхуванні виділеного ризику розрахову­ється із заданою довірчою ймовірністю γ за формулою:

де t _γ – квантиль рівня γ нормального розподілу;

n – кількість договорів страхування за визначеним ризиком, що планується;

р – ймовірність настання страхової події за визначеним ризиком;

М[ К _зб] – математичне сподівання збитковості. Воно практично не змінюється і може бути визначено як:

· 0,3 – при страхуванні від нещасних випадків та хвороби;

· 0,4 – при страхуванні засобів наземного транспорту;

· 0,5 – при страхуванні вантажів та майна (крім засобів транспорту);

· 0,6 – при страхуванні засобів повітряного та водного транспорту;

· 0,7 – при страхуванні відповідальності власників автотранспор­тних засобів та інших видів відповідальності, а також при страхуванні фінансових ризиків.