Організації як обє’кти управління

Під організацією необхідно розуміти групу людей, діяльність яких свідомо, керовано або спонтанно координується для досягнення певної мети.

В українському законодавстві організації, які мають статус юридич­ної особи, називають підприємствами, товариствами, асоціаціями, об'єд­наннями тощо. На практиці використовуються терміни «фірма», «кор­порація», «компанія» тощо.

Організації можна класифікувати за різними ознаками, а саме: за способом та метою утворення, кількістю цілей, величиною, юри­дичним статусом, формою власності, характером адаптації до змін, видом діяльності, способом утворення та формування статутного фонду, наявністю у статутному фонді іноземних інвестицій тощо.

За способом та метою утворення організації поділяють на формальні та неформальні. Формальні організації – це групи працівників, діяльність яких свідомо планується, організовується, мотивується, контролюється та регулюється для досягнення певної мети. Прикладами формальних організацій можуть бути підприємства, відділи, підрозділи, служби, комітети, факультети, кафедри тощо. Надалі формальні організації будемо називати просто організаціями. Неформальні організації виникають і функціонують спонтанно. Найчастіше вони входять до складу формальної організації і фактично створюються на засадах урахування спільних інте­ресів. Прикладами неформальних організацій можуть бути колективи любителів певних видів спорту, туризму, мистецтва, музики, економічних підходів тощо.

Якщо організація має одну ціль – то це проста організація. Але в економіці в основному функціонують складні організації, які ставлять перед собою комплекс взаємопов'язаних цілей.

Офіційно зареєстровані організації отримують статус юридичної особи (офіційне визнання, атрибути державної реєстрації, рахунок у банку, форма підприємництва тощо). Усі інші організації є не юридичними особами.

За характером адаптації до змін необхідно виділити механістичні організації (характеризуються консерватизмом, не гнучкою організаційною структурою управління, автократизмом у контролі та комунікаціях, фетишизацією стандартизації тощо) та органістичні (характеризуються динамічністю, гнучкістю організаційних структур управління, розвитком самоконтролю, демократизацієюкомунікацій тощо).

За видом діяльності організації поділяються на промислові, торго­вельні, страхові, транспортні, фінансово-кредитні, туристичні, ауди­торські, консалтингові тощо.

Відповідно до Господарського кодексу України підприємства поді­ляють за формою власності на такі види: приватне підприємство, що діє на основі приватної власності гро­мадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної власності; комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство; підприємство, засноване на змішаній формі власності.

За наявністю у статутному фонді підприємства іноземних інвестицій виокремлюють: національне підприємство: у статутному фонді понад дев'яносто відсотків національного капіталу; підприємство з іноземними інвестиціями: у статутному фонді іно­земні інвестиції становлять не менше десяти відсотків; іноземне підприємство: у статутному фонді іноземні інвестиції ста­новлять сто відсотків.

Залежно від способу утворення та формування статутного фонду виділяють унітарне підприємство. Створюється одним засновником, який виділяє для цього необхідне майно, формує статутний фонд, не по­ділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, без­посередньо або через призначеного ним керівника керує підприєм­ством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства; корпоративне підприємство. Створюється двома або більше засно­вниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єд­нання та підприємницької чи трудової діяльності засновників (уча­сників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі за­сновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

За величиною підприємства поділяють на: малі підприємства – це підприємства, у яких середньооблікова чи­сельність працівників за звітний рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції, робіт, послуг за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні; великі підприємства – це такі, у яких середньооблікова чисельність працівників за звітний рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції, робіт, послуг за цей період перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним ку­рсом Національного банку України щодо гривні; середні підприємства – усі інші, які не ввійшли до попередніх двох груп.

Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою господарську діяльність (виробничу, комерційну, фінансову тощо). Від­повідно до чинного законодавства в Україні господарські об'єднання можуть утворюватись як асоціації, корпорації, концерни, промис­лово-фінансові групи, асоційовані підприємства, холдингові струк­тури тощо.

Організація є системою, тобто сукупністю взаємопов'язаних, взаємодіючих елементів, які складають цілісне утворення, що має властивості, відмінні від властивостей складових елементів. Система організації складається з двох підсистем: керуючої і керованої. Надалі термін «підсистема» можна замінити терміном «система». Основне призначення керуючої системи полягає в розробці способів впливу і їх трансформації в управлінські рішення. Вона складається з апарату управління, засобів і технології управління, адміністративних приміщень, засобів комунікацій тощо. Ключовим структурним елементом керуючої системи є апарат управління, який складається з усіх управлінців (менеджерів) даної організації. До складу керованої системи входять виконавці (робітники, операційники, операто­ри та ін.), а також необхідні їм для здійснення виробничо-господарської діяльності технічні, організаційні та комунікаційні засоби, приміщення тощо. У результаті в керованій системі виготовляється продукція (това­ри, послуги тощо).

Працівників організації доцільно поділяти на управлінський персо­нал (керівники, фахівці, службовці) та робітників (основного виробниц­тва, допоміжного виробництва). Управлінський персонал здійснює тру­дову діяльність у процесі управління підприємством, його структурними підрозділами, сферами, операціями тощо з переважною часткою інтелектуальної праці. Керівники — це менеджери всіх рівнів управління (дире­ктор, його заступники, начальники відділів, служб, цехів, дільниць, бригадири тощо), які реалізують функції менеджменту, розробляють методи менеджменту, приймають управлінські рішення тощо. До фахівців нале­жать інженери, економісти, бухгалтери, фінансисти, маркетологи, збутовики, технологи тощо. Ця кате­горія працівників працює на забезпечення реалізації процесу управління. Службовці виконують допоміжні функції у процесі управління, до них належать секретарі, касири, табельники, діловоди, кур'єри, оператори, водії, комірники тощо. Робітники (виробничий персонал) безпосередньо займаються створенням матеріальних цінностей, виконанням робіт, на­данням послуг. Основні робітники займаються трудовою діяльністю у сфері виготовлення продукції, надання послуг чи виконання робіт, що є профілюючими для підприємства (токарі, фрезерувальники, малярі тощо). Допоміжні робітники забезпечують роботу повних, до них, як правило, належать ремонтники, вантажники, прибиральники, підсобники.

На сучасному етапі всі організації розглядаються як відкриті системи, тобто такі, внутрішні елементи яких взаємодіють не лише між собою, але й із зовнішнім середовищем. Відкрита система має певні властивості, а саме: цілісність, перспективність, незалежність, спеціалізованість, перетворення вхідних елементів у вихідні, централіза­ція, зростання, циклічність розвитку, непередбачуваність причин можливих збурень тощо. Відкрита система має вхід та вихід. На рис. 1.1 показа­но процес функціонування організації як відкритої системи.

 

Рис. 1.1. Процес функціонування організації як відкритої системи

 

В організації тісно переплетені два види груп: формальні та неформальні.

Формальні групи створюються за бажанням керівника в резуль­таті вертикального та горизонтального поділів праці з метою ви­конання певних завдань і досягнення конкретних цілей. Виділя­ють три типи формальних груп: групи керівників (командні групи): президент компанії і віце-пре­зиденти, начальник цеху та його заступники тощо; цільові виробничі (господарські) групи: групи технологів, дизайне­рів, конструкторів, фінансистів, економістів тощо; комітети, які у свою чергу поділяються на спеціальні (комітет з усунення браку на виробництві, комітет зі скорочення працівників, лі­квідаційна комісія) та постійні (ревізійна комісія, науково-технічна рада, рада директорів та ін.).

Неформальні групи створюються спонтанно на засадах соціальної взаємодії. Працівники вступають у неформальні групи для задоволення почуття причетності, взаємодопомоги, тісного спілкування. У неформальних групах є також пев­на структура, неформальний лідер, вони використовують у своїй діяльності неписані правила (норми), але управляти ними значно складніше, ніж формальними групами.

Загальні риси організацій:

· наявність ресурсів: людей, капіталу, матеріалів, технології, інформації тощо;

· залежність від зовнішнього середовища (економічних умов, громадських організацій, міжнародних подій, законодавчих актів, конку­рентів, менталітету суспільства тощо);

· горизонтальний поділ праці, підрозділи, які виникли в результаті горизонтального поділу праці; вертикальний поділ праці, спрямований на координацію роботи, тобто здійснення процесу управління;

· необхідність управління;

· наявність формальних та неформальних груп;

· здійснення певних видів діяльності (виробничої, фінансової, інвестиційної, торговельної, науково-дослідної тощо).

 

Успіх будь-якої організації залежить від таких умов: капіталізації; підприємницької ініціативи, результативності; продуктивності; здатності до саморозвитку; вміння ефективно використову­вати інвестиції та впроваджувати інновації.