Україні. З цією метою більшовицькі організації України домоглися скликання 17 грудня в

Києві з’їзду селянських, робітничих і солдатських депутатів, на якому планували провести

Перевибори Центральної Ради на свою користь і, таким чином, захопити владу в Україні. Проте

З’ясувалося, що з 2-х тисяч учасників з’їзду було тільки 150 більшовиків. 3’їзд висловив повну

Підтримку Центральній Раді. У відповідь на це більшовики вирішили продовжити свою роботу

В Харкові, який на той час вже був окупований російськими більшовицькими військами. У ці

- 153 -

Дні в Харкові проходив з’їзд Рад Донецького і Криворізького басейнів. Його делегати

представляли тільки 32% місцевих Рад, через що він не міг бути правочинним. Більшовицькі

Делегати приєдналися до цього з’їзду і домоглися від нього проголошення 25 грудня 1917 р. в

Україні влади Рад. Вони сформували свій уряд – Народний Секретаріат. Отже, в Україні вста-

Новилося двовладдя: влада Центральної Ради, обраної народом, яка очолювала УНР, і влада

Самозваного більшовицького Народного Секретаріату, який проголосив Україну Республікою

Рад. Він спирався в той час виключно на штиках російських червоногвардійців і балтійських

Матросів, що зосереджувалися в Харкові.

Як і очікувалось під приводом допомоги українському радянському урядові у боротьбі

Проти “буржуазної” Центральної Ради розпочали інтервенцію проти УНР.

Таким чином, на кінець грудня 1917 р. між Україною і більшовицькою Росією вибухла

війна. Агресором у ній була Росія. В основі цього конфлікту лежали передусім дві причини:

Прагнення російських більшовиків будь-якою ціною не допустити до

створення незалежної Української держави;

Утвердити на всій території колишньої Російської імперії диктаторський

Режим, який би забезпечив їм абсолютну і безконтрольну владу.

Україна ж була їм на перешкоді, бо з перших кроків відновлення своєї державності стала

На шлях демократії і пошанування прав людини.

Й рік почався для України в умовах війни. Раднарком призначив

Головнокомандувачем своїх військ Антонова-Овсієнка. Наступ російських військ здійснювався

В трьох напрямках: з Полтави на Київ сунули червоногвардійські загони з робітників Харкова

Та Полтави і малочисельний загін Червоних козаків; з Бахмача на Київ йшли частини 1-го

Мінського загону і московські червоногвардійці; із Жмеринки в напрямі Києва рухалися

Більшовицькі частини 2-го гвардійського корпусу.

Головні більшовицькі сили були сконцентровані в трикутнику Гомель – Бахмач –

Брянськ. У цей час в ряді губернських центрів України загони Червоної гвардії повстали проти

Центральної Ради і пороззброювали її гарнізони. Першими розпочали наступ на Київ ще в кінці

Грудня 1917 р. більшовицькі частини армії Південно-Західного і VІІІ-ма армія Румунського

Фронтів. Однак з допомогою І-го Українського корпусу на чолі з командувачем генералом

П.Скоропадським його вдалося на деякий час спинити. На Лівобережжі Центральна Рада не

Мала більш-менш добре озброєних чаcтин. 25 грудня 1917 р., тобто того ж дня, коли в Харкові

Було проголошено Українську Радянську Республіку, більшовицькі російські війська під

Гаслом допомоги українському радянському уряду, розпочали загальний наступ. Він складався

З чотирьох груп під командуванням колишнього царського підполковника М.Муравйова,

Р.Берзіна, П.Єгорова та Кудинського, всього до 30 тис. добре озброєного війська. Центральна

Рада в січні 1918 р. не могла протиставити їм якоїсь значної сили. Ті 100 тис. війська, які

Присягнули їй на вірність, переживали повний розвал. Однією з найважливіших причин їх

розпаду стали грубі помилки, допущені Центральною Радою в плані формування своєї армії.

Як вже зазначалось, Центральна Рада з самого початку заявляла, що не бажає мати постійної

Національної армії, бо вона служитиме експлуататорським класам. Єдину реальну силу, яку