Політичним маніфестом українського націоналізму. Адже в ній вперше після більше як

двохсотлітнього мовчання знову на весь зріст було поставлено питання про суверенітет і

Соборність української нації. Відтак ідея самостійної України стала тим прапором, навколо

Якого стали гуртуватися патріотичні сили українського суспільства. Однак шлях до її реалізації

Виявився нелегким. Бо тривалий бездержавний період існування української нації значно

Послабив її державницькі традиції, що власне і привело до захоплення деяких політичних

Діячів модними на той час утопічними соціалістичними теоріями. Проникли вони і у РУП, що

Спричинило її внутрішню кризу. Вірними ідеї самостійності України залишилися

М.Міхновський та його однодумці, які вийшли із РУП і у 1902р. утворили Українську народну

Партію (УНП). Політичне кредо цієї партії було сформульоване спочатку у “Десяти заповідях”,

А пізніше у “Програмі”. Їх суть зводилася до боротьби за незалежну українську демократичну

Республіку, яка мала складатися із союзу окремих українських земель. УНП не користувалася у

Той час значним політичним впливом, її члени активно заявили про себе у 1917 р., створивши

Українську партію соціалістів-самостійників.

Прихильники соціал-демократичних поглядів на чолі із М.Меленевським-Баском та

О.Скоропис-Йолтуховським також вийшли із РУП і у травні 1905 р. утворили Українську

Соціал-демократичну спілку, яка на правах автономної секції увійшла до меншовицької фракції

Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП). Спілчани вважали, що вирішення

національного питання є похідним від розв’язання на марксистській платформі соціально-

Економічних проблем.

Наприкінці 1905 р. основна частина РУП на чолі із М.Поршем, В.Винниченком та С.

Петлюрою перетворилась в Українську соціал-демократичну робітничу партію. Стояла на

Позиціях органічного поєднання національної орієнтації з марксизмом, домагаючись автономії

України.

На початку ХХ ст. в Україні виникли також політичні партії ліберально-демократичного

Спрямування. У 1904 р. представники української ліберальної інтелігенції заснували

Українську демократичну партію (УДП). Її фундатором був Є. Чикаленко, який доклав багато

Зусиль і коштів на потреби національно-визвольного руху. Своєю головною метою УДП

Оголосила домагання автономії України у складі конституційної монархічної Росії.

Проте серед членів цієї партії також виявились певні розбіжності у поглядах на

Принципові програмні положення. В результаті вже восени цього ж року частина колишніх

Членів УДП на чолі із Б.Грінченком, С.Єфремовим та Ф.Матушевським утворили Українську

Радикальну партію (УРД), яка виступала за автономію України, як рівноправну складову

Частину федеративної Росії.

Незабаром розходження вдалося подолати. Наприкінці 1905 р. УДП і УРП об'єдналися в

Одну організацію – Українську демократично-радикальну партію (УДРП). Її програма складена

- 131 -

На основі принципів федералізму і парламентаризму. Майбутня Російська держава повинна

Перетворитися на “федерацію рівноправних автономно-територіальних одиниць”.

Вищеназвані політичні партії змушені були діяти в умовах підпілля. Свої друковані

Органи видавали здебільшого за кордоном, зокрема у Львові, Чернівцях. Потім нелегально

Доставляли у Наддніпрянщину. Траплялися переслідування, арешти тощо активних

Українських громадсько-політичних діячів. Тому ці партії не могли відразу набрати масового

Характеру і значного впливу. Однак їх поява переконливо засвідчила про те, що українське

Суспільство стало політично зрілішим і не бажало далі миритися із колоніальним становищем у

Російській імперії.

Активізувалась насамперед боротьба за відміну заборони української мови. Не рахуючись

З царськими властями, почала зростати кількість українських видань, зокрема видавництво