Керівники повстання були заарештовані, а частини 2-го гвардійського корпусу були роззброєні

Українськими військами під командуванням генерала П.Скоропадського. Але замість того, щоб

Закріпити це Центральна Рада невдовзі випустила заарештованих більшовиків, які знову

Розгорнули проти неї шалену критику.

Найважливішим аргументом, яким користувалися більшовики у своїй агітації проти

Центральної Ради було звинувачення її у підтримці антибільшовицького виступу на Дону, який

Очолив генерал Каледін. Відразу ж після більшовицького перевороту у Петрограді генерал

- 152 -

Каледін оголосив, що Дон стає областю Війська Донського і не підпорядковується Раді

Народних Комісарів. Він розпочав формування своєї армії із донських козаків. Поскільки через

Україну проходило два фронти – Південно-Західній і Румунський, де служило багато донських

Козаків, то вони стали масово повертатися на Дон через українську територію. Більшовики

Відповідно розпочали підготовку наступу своїх загонів проти Каледіна. Отже, Україна

Опинилася між двома ворогуючими силами. Виникла реальна загроза бути втягненим у війну

Між більшовиками і Доном. У такій ситуації український уряд всіма силами намагався

Дотримати нейтралітету. З цією метою Центральна Рада заборонила українським частинам

Вмішуватись в цю війну, а територію України проголосила нейтральною. Проте реально

Зберегти нейтралітет не вдалося. Через Україну для боротьби з Каледіним Раднарком направив

Свої війська. Перед Центральною Радою постала дилема: або пропустити їх, і таким чином

Втягнути себе у війну з Доном, або ж роззброїти ці загони, що самовільно порушували

Нейтралітет УНР. Вона вибрала останнє. Це було використане більшовиками як привід для

Оголошення війни Україні. 17 грудня 1917 р. РНК схвалила “Маніфест до українського народу

З ультимативними вимогами до Української ради”, який написав Ленін. Фактично це було

оголошення війни з боку Росії УНР. У “Маніфесті” Центральній Раді були виставлені вимоги:

– відмовитись від спроб дезорганізації загального фронту (йшлося про формування

української армії з фронтових частин);

– не пропускати надалі без згоди верховного головнокомандувача ніяких

військових частин (тобто пропуск донських козаків на Дон);

– припинити роззброєння червоногвардійських загонів в Україні.

Для Центральної Ради, як представника суверенної держави такі вимоги були

неприйнятними, тому її відповідь на них була негативною. У ній зокрема зазначалося:

Кожна суверенна держава повинна мати свою армію, а тому і надалі

Україна буде проводити формування своїх Збройних Сил.

Центральна Рада не може припинити пропуск через свою територію

Козачих частин на Дон, бо це поставить її у стан війни з Доном. Разом з тим вона

Дозволяє проїжджати через свою територію тим більшовицьким частинам, які бажають

Виїхати в Росію. Але вона не допустить, щоб через Україну переправлялися для

Боротьби проти Дону більшовицькі червоногвардійські загони.

Центральна Рада продовжуватиме роззброєння червоногвардійських

Загонів, що перебувають на Україні, бо вони є чужою армією.

Одержавши негативну відповідь, російський уряд ухвалив вважати УНР та її уряд у стані

Війни з Росією.

Незважаючи на те, що формально більшовицький уряд Росії оголосив війну Україні,

Воєнні дії між обома країнами відразу не розпочалися. Оскільки у разі відкритого воєнного

Конфлікту з УНР більшовицька Росія ставала на позиції явного агресора, бо вона оголошувала

Війну Україні. Безпідставними були і її звинувачення української сторони. У зв’язку з цим ЦК

Більшовицької партії дав вказівку своїм партійним організаціям в Україні розгорнути активну

Кампанію за переобрання Центральної Ради, іншими словами вчинити державний переворот в