У результаті Ризького договору (18.03.1921 р.) радянській Росії вдалося залишити під

своїм контролем 767 тис. км2 української території, на якій проживало 26 млн. українців, 80%

Від загальної кількості жителів УРСР (до 1937 р.– УСРР). За роки війни Україна втратила

Близько 4 млн. осіб, господарство було зруйноване: вартість карбованця зменшилася в декілька

тисяч разів, а валовий збір зерна становив 25% довоєнного. Видобуток вугілля скоротився у 6

Разів, виплавка чавуну в 170, сталі та заліза в 36, виробництво цукру в 21 раз, солі в 3. Із 10773

Підприємств важкої та легкої промисловості в цей період з величезними перебоями і

Недовантаженнями діяло 4060.

Незважаючи на завершення війни, більшовики продовжували насаджувати в Україні

Політику т.зв. “воєнного комунізму”. Вона передбачала націоналізацію великих маєтків і

Промисловості, примусову мобілізацію робочої сили, нормування продовольства і товарів

Урядом, експропріацію зерна в селян, постачаючи його для потреб червоної армії та голодного

Міста. “Воєнний комунізм” був спробою безпосереднього переходу до виробництва та

Розподілу на комуністичних засадах – без приватної власності, ринку і товарно-грошових

Відносин.

Російська компартія більшовиків, встановивши радянську владу в Україні,

Підпорядкувала всі органи державного управління республіки московському центру. Згідно з

рішенням ІХ з`їзду РКП/б/ уряд УРСР почав активно застосовувати позаекономічний примус

До населення. У серпні 1920 р. було створено відділ примусових робіт при НКВС республіки,

Який мав у своєму розпорядженні 2 концтабори. До кінця жовтня в Україні вже працювало 9

Підрозділів примусових робіт і 7 концтаборів. Розгортала свою діяльність й Укртрудармія, до

Якої в січні 1921 р. вже входило понад 30 тис. чоловік. Основна її діяльність була зосереджена

в Донбасі, де в травні 1920 р. трудармійці виконали майже 40% усіх вантажних робіт. Проте

Ефективність праці була низькою, настрої пролетаріату України – антибільшовицькі.

Продрозверстка викликала невдоволення в селян. При підтримці військових підрозділів

Уповноважені більшовиків конфісковували в селян зерно для потреб уряду. Селянам-

Односібникам дозволялося залишити для споживання близько 30 фунтів зерна на місяць. Для

Допомоги в конфіскаціях партія утворила комнеземи (комітети незаможних селян), члени яких

Мали переваги при розподілі землі, звільнялися від податків і отримували 10–25 відсотків від

Конфіскованого. Село відповіло хвилею антирадянських виступів, значним скороченням

посівів і натуралізацією господарства. У результаті з запланованих на лютий-березень 1920 р.

Млн. пудів зерна продоргани заготовили лише 2. До весни 1921 р. в Україні вдвічі

Скоротилися площі під посіви зернових.

Відхід від розширених форм виробництва вів не лише до економічного регресу,

Відчуження між містом і селом, але й був дуже небезпечним сам по собі, оскільки ставив

Селянське господарство у пряму залежність від примх природи. Перший тривожний сигнал

Прозвучав вже в 1920 р. У центральних губерніях Росії озимі вимерзли, а ярові згоріли від

Посухи. Серед населення Московської, Тульської, Брянської, Калузької, Рязанської, Орловської

Й Курської губерній прокотилася хвиля паніки й страху перед реальним голодом, що

- 166 -

Наближався. Вона вилилася в стихійну масову міграцію населення на південь, в Україну.

Україну подібне горе спіткало наступного 1921 р., з тією лише різницею, що українцям бігти

Було нікуди.

У 1921 р. глава російського уряду В.Ленін вимагав щоденно відправляти з України до

Москви 40–60 вагонів хліба. Протягом 1921–1922 рр. до РСФРР було вивезено 27 млн. пудів

Зерна. В той же час хлібний дефіцит степових губерній України становив майже 25 млн. пудів.

У 1922 р. Росія починає навіть експортувати хліб.