Налагодити зв’язок з Антантою. Головний отаман С. Петлюра наполягав на тому, щоб

наступати на Київ. Врешті було ухвалено його план. Обидві армії спільними силами розпочали

Наступ на Київ. Наступ розвивався успішно. 29 серпня 1919 р. українські війська обложили

Київ, а 30 серпня вступили до столиці. Український Радянський уряд був ліквідований,

- 162 -

Проіснувавши ледве 7 місяців. Це був другий протягом двох років крах більшовицької влади на

Україні. Проте одночасно з наступом української армії до Києва сюди ввійшли і частини

Добровольчої армії генерала А.Денікіна. Не знаючи, як реагувати на появу білогвардійців, га-

Лицькі частини, що першими зайняли місто, відступили. Цей вчинок можна пояснити тим, що

Західноукраїнський уряд часто заявляв про відсутність усяких непорозумінь з Денікіним.

Втрата Києва привела до загострень відносин між С.Петлюрою і командуванням УГА.

Все ж Головному Отаманові через кілька днів вдалося переконати галичан вступити в бій з

Білогвардійцями. Але ще раз захопити місто, де укріпився ворог не вдалося. Обидві армії

Розпочали загальний відступ на захід.

Окупувавши велику частину України разом з столицею, Денікін почав проводити

Відверто шовіністичну антиукраїнську політику. Реакційний режим, встановлений ним, в

Україні викликав вибух масових повстань. 15 вересня 1919 р. Директорія передала свої

Повноваження Головному отаманові С.Петлюрі, який вирішив скористатися розгортанням

Повстанського руху в тилу Денікіна для початку наступу української армії. 24 вересня уряд

УНР оголосив війну Денікінові. Контрнаступ української армії проходив у дуже тяжких

Умовах. Ситуація, в якій опинилася УНР та її армія восени 1919 р. стала катастрофічною, армія

Опинилася у ворожому оточенні: з півдня – Денікіним – з північного сходу – більшовиками, з

Заходу і південного сходу – польськими та румунськими військами. Особливо нестерпним

Стало становище в жовтні 1919 р., коли армію охопила епідемія тифу. Галицька армія майже

Повністю розвалилася. На кінець жовтня налічувалося тільки 4000 боєздатних солдатів, а в

Дійовій Армії С.Петлюри 2000 чол.

Листопада 1919 р. Начальна Команда УГА під проводом генерала М.Тарнавського

Підписала перемир’я з денікінцями, а 10 листопада денікінські війська, захопивши Жмеринку,

Відрізали УГА від свого уряду і від армії С.Петлюри, 5000 галицьких стрільців опинилося

Перед 15 тисячним корпусом генерала Шиллінга. У цій ситуації командування УГА підписало

В Одесі з ним договір про перехід УГА на бік Добрармії. У договорі зазначалось, що УГА

Зберігатиме свою автономію, не буде воювати проти військ УНР. У ті ж дні уряд ЗУНР

Оголосив про відмову дотримуватися надалі акту про Злуку і постанов Трудового Конгресу

України. У ніч 16 листопада 1919 р. Є.Петрушевич з невеликим ескортом покинув військо,

Переправився через Дністер, і через Румунію виїхав до Відня, де очолив еміграційний уряд

ЗУНР.

Трагічним був фінал і Дієвої Армії С.Петлюри. Він увійшов в історію під назвою

“Любарської катастрофи”. 16 листопада, під загрозою окупації денікінцями, С.Петлюра

Запросив до Кам’янця-Подільського, тогочасної столиці УНР, поляків. Рештки державного

Апарату і армії були евакуйовані до Любара, де військо невдовзі розпалося. Ще деякий час

С.Петлюра пробував продовжувати боротьбу, зосередивши рештки своїх загонів на Волині в

Районі Чорторії. 4 грудня 1919 р. під головуванням С.Петлюри відбулася нарада уряду УНР, на

Якій було вирішено переходити до партизанської форми боротьби. Соборна Українська

Народна Республіка припинила своє існування. Її фактичний голова С.Петлюра 6 грудня 1919

Р. виїхав до Варшави, щоб звідти пробувати змінити ставлення держав Антанти до

українського питання.

Незважаючи на поразку армії, збройна боротьба з окупантами України продовжувалася.

На початку грудня 1919 р. переформовані відділи колишньої Армії УНР вирушили в рейд у тил