Р. Відповідно до нього із загальної кількості 221 сеймових мандатів 62 отримували українці

(попереднє співвідношення було таким 161 і 15–20). У процентному вираженні ця пропорція

Змінилася приблизно таким чином: 12 і 27. Як бачимо, збільшилася все-таки кількість

Українських депутатів у крайовому сеймі. Українці домоглися також і того, що у майбутньому

Зміни до крайового статусу, який визначав порядок виборів і компетенції Галицького сейму,

можна вносити тільки при наявності не менше як ѕ голосів, тобто за згодою і українських

Послів. Так що дана виборча реформа стала безсумнівним успіхом українського руху і показала

Можливість українсько-польського компромісу.

Чільне місце в житті українців Галичини займала греко-католицька церква, яку з 1901 р.

Очолив митрополит А.Шептицький. Під його проводом вона перетворилися у могутній

Духовний бастіон національного руху. Сам митрополит брав активну участь у політичному

Житті краю як депутат віденського парламенту і галицького сейму. Вплив церкви, її авторитет

За митрополита А.Шептицького настільки зріс, що без її участі практично не обходилася жодна

Важлива акція, яку готували українські партії та організації Галичини. Досить сказати, що у

Р. А.Шептицький очолив українську делегацію до імператора Франца Йосифа, яка

Домагалися зрівняння українців у правах з іншими народами Австро-Угорської монархії.

Важливе значення мала активна і різностороння діяльність митрополита по розвитку

Національного культурно-освітнього та релігійного життя на західноукраїнських землях у

Даний період.

Плідно працювали такі культурно-просвітницькі товариства, як “Просвіта”, “Бесіда”,

“Боян”, “Жіноча громада”, тощо. Взагалі вражаючими були успіхи у всіх галузях національно-

Культурного життя, що мало важливе значення для активізації українського руху.

В умовах наростання міжнародного воєнного конфлікту українські політичні партії

Галичини заздалегідь виробили свою політичну лінію. Їхні представники на приватній нараді 7

Грудня 1912 року дійшли згоди у тому, що на випадок війни між Австрією і Росією все

Українське громадянство по обох боках кордону на добро і майбутнє української нації повинно

Одностайно і рішуче стати на бік Австрії “проти Російської імперії, як найбільшого ворога

України”. Подібну заяву оголосила українська репрезентація у віденському парламенті. Під

Добром і майбутнім української нації слід мати на увазі “повну державну самостійність усього

з’єднаного українського народу на цілій його території.”

Для вирішення цього завдання все більша увага зверталася на створення власних

Воєнізованих формувань. Найкраще для цього підходили молодіжні спортивні протипожежні

Товариства “Сокіл”. “Січ”, а також “Пласт”. Перше товариство “Сокіл” було створене відомим

Інженером В.Нагірним у Львові в 1894 р. Першу “Січ” заснував громадсько-політичний діяч,

Адвокат К.Трильовський у селі Завалля на Станіславщині – нині Івано-Франківщина. З часом

Вони набули масового і організованого характеру. Їх діяльність регламентувалася відповідними

Статутами, а координаційну і керівну роль відігравали “Сокіл-Батько” та “Український січовий

Союз” у 1913 р. тільки у Галичині діяло понад 900 січових осередків, у яких налічувалося

Близько 80 тис. членів. Сокільсько-січовий рух мав яскраво виражений національно-

Патріотичний характер. Якщо на перших порах головна увага зверталася на фізичну,

- 139 -

Протипожежну підготовку, то пізніше – військовий вишкіл. З цією метою проводилися

Відповідні змагання – злети – здвиги тощо. На відміну від цих товариств “Пласт” з самого

Початку свого заснування мав головним чином мілітарний характер, тобто здійснював

Теоретичний і практичний військовий вишкіл своїх членів. Першими його створили учні

Львівських середніх шкіл у 1911 р. До появи цієї організації причетні П.Франко, І.Чмола,