Орган всієї України. Цьому значно сприяв процес українізації армії – виділення українських

Солдат із російської армії в окремі частини. У травні 1917 р. Центральна Рада скликала І

Всеукраїнський військовий з’їзд, який зажадав від Тимчасового уряду автономії для України і

Створення української національної армії. Проте Центральна Рада, зокрема її лідери, особливо

В.Винниченко, допустили загальну помилку, виступивши проти формування регулярної

Національної армії. Вони вважали, що Україні армії не потрібно, що її може замінити народна

Міліція. У підсумку це призвело до того, що Україна залишилася без власних Збройних Сил і

Беззбройною перед сусідніми державами, зокрема перед Росією. Цю помилку враховано на

Сучасному етапі державного будівництва України. Одним з перших указів Президента України

Був указ про створення власних Збройних Сил. І Всеукраїнський військовий з’їзд звернувся до

Центральної Ради з вимогою домагатися автономії України, а також підтримати процес

Українізації армії. Він висловив їй повну підтримку. Відчуваючи свій великий авторитет у

Народі, Центральна Рада розпочала активніші дії. Вона направила в Петроград свою делегацію

На чолі з В.Винниченком, яка мала вести переговори з Тимчасовим урядом про надання Україні

Автономії. Як бачимо, Центральна Рада намагалася вести державне будівництво мирним,

Конституційним шляхом, виключивши будь-які насильницькі дії. Проте Тимчасовий уряд мав

Шовіністичну позицію щодо законних домагань України. Він і слухати не хотів про надання їй

Автономії, тому було вирішено діяти самостійно. 23 червня 1917 р. на другому Всеукраїнсь-

Кому військовому з’їзді Центральна Рада звернулася до народу України з І Універсалом, у

Якому проголошувалася автономія України в складі Росії. Проголошення І Універсалу

Викликало шок у Тимчасового уряду. Всі загальноросійські політичні партії накинулися на

Центральну Раду із звинуваченням у зраді Росії. Засліплені шовінізмом, вони не могли уявити

Собі того, що український народ може сам розпоряджатися своєю долею. (Згадати розпад

СРСР). Правда, серед всіх російських партій, лише більшовики висловили підтримку

Центральній Раді. Лідер більшовиків Ленін у ряді своїх статей висловився за те, що Україна

Має право на самовизначення аж до відокремлення. Але чи були справді щирими погляди

Більшовиків? Виявляється, що ні. Зазнаючи переслідувань, і будучи в опозиції до Тимчасового

Уряду, вони прагнули використати будь-який привід для критики його політики, заручитися б

Хоч короткотривалою підтримкою в іншої політичної сили, яка зміцнювала їхні позиції у

Боротьбі за владу. Справжнє ставлення до України висловив один з лідерів Київського комітету

РСДРД(б) Г.П’ятаков. Він говорив: “Піддержувати українців нам не доводиться, бо для

Пролетаріату цей рух не корисний. Росія без української цукрової промисловості не може

існувати, те ж саме можна сказати щодо вугілля, хліба і т.ін.”

Величезний авторитет Центральної Ради на Україні, поява у неї реальної військової сили

В особі українізованих військових частин, зокрема полку ім.Б.Хмельницького, 40 тис. І

Українського корпусу генерала П.Скоропадського змусила Тимчасовий уряд піти на

Переговори. 11 липня 1917р. до Києва прибули міністри Тимчасового уряду. Переговори були

Складними. Тимчасовий уряд ніяк не хотів погодитися на визнання Центральної Ради як

Парламенту України, не хотів визнавати проголошення І Універсалом її автономії. Переговори

Закінчилися компромісом. Тимчасовий уряд визнавав Центральну Раду і Генеральний

Секретаріат вищими краєвими органами влади на Україні. Фактично це було визнання

Автономії України. Проте остаточне її затвердження мало відбутися на загальноросійських Ус-

Тановчих зборах. Центральна Рада тим самим зобов’язувалася не проводити самочинно