Аналогічну програму (“Наша платформа” та ін.) розробив і Союз визволення України

(СВУ), створений 4 серпня 1914 р. у Львові політичними емігрантами із Наддніпрянщини, які

Змушені були прибути сюди у різні часи. Це була безпартійна політична організація. Її

Діяльність спрямовувалася президією у складі Д.Донцова, В.Дорошенка, А.Жука,

М.Меленевського, О.Скоропис – Йолтуховського. СВУ закликав українців Російської імперії

До створення Української самостійної держави, яка за формою правління мала бути

Конституційною монархією із однопалатною системою законодавства, демократичними

Свободами і незалежною національною церквою. Цього можна досягти через воєнну поразку

Росії з допомогою Австро-Угорщини і Німеччини. Причому наголошувалося на тому, що

“об’єктивна історична конечність вимагає, щоб між Західною Європою і Московщиною

Повстала самостійна Українська держава”. Її поява відповідає інтересам не тільки українців,

Але й європейців. Бо Україна виконуватиме своєрідну роль бар'єра між Європою і Росією. До

Того ж Росія стане слабшою і відповідно менш агресивною. А це у свою чергу сприятиме

Зміцненню стабільності на європейському континенті.

Отак по-новому трактувалася важливість розв'язання українського питання. Такий підхід

Безумовно заслуговував на увагу і підтримку західних політиків. Тому СВУ розгорнув широку

Міжнародну інформаційну та дипломатичну діяльність. Його представники знаходилися в цей

Час у Німеччині, Болгарії, Швеції, Норвегії, Туреччині, Швейцарії, Італії. У зв’язку із наступом

Російської армії СВУ переніс свою діяльність безпосередньо у Відень. Туди ж подалася і ГУР.

В результаті спільної різноманітної діяльності, насамперед видавничо-пропагандистської,

європейська громадськість вперше звернула увагу на українське питання. Про це писала майже

Вся преса континенту, що звичайно мало позитивне значення. Однак далі справа не пішла.

Європейські політики не прислухалися тоді до конструктивних пропозицій українських

Політичних діячів і не надали належної підтримки нашим національно-визвольним змаганням.

ГУР активно займалася тоді також проблемами біженців від російської окупації, в’язнів в

Австрійських концтаборах. А СВУ зосередився на захисті інтересів полонених українців

Російської армії. Йому вдалося домогтися того, що значна кількість військовополонених

Українців була переведена до окремих таборів у Австро-Угорщині та Німеччині. Це мало

Важливе значення для організації і проведення серед них відповідної національно-культурної

Та політико-просвітницької роботи. До неї залучалися відомі діячі науки і культури. Зокрема,

Були відкриті читальні, школи, діяли хори, кооперативні й господарські курси,

Розповсюджувались українські газети, журнали тощо. Все це давало позитивні результати.

Адже не випадково із цих полонених були сформовані пізніше дві військові дивізії:

Сірожупанників і Синьожупанників (назва походить від кольору уніформи), які брали участь у

Боротьбі за незалежну Україну.

А першим українським військовим формування в той час стали УСС. У відповідь на

Заклик ГУР від 6 серпня 1914 р. вже на протязі двох тижнів зголосилося 28 тис. добровольців.

Така масовість налякала і центральний уряд, і місцеву польську владу. В результаті чисельність

Легіону обмежено 2,5 тис. Його ядро склали активісти січового, сокільського, пластового і

стрілецького руху, вчорашні гімназисти та студенти. Після організаційного оформлення і

Військового вишколу УСС брали активну участь у бойових діях в складі австро-угорської армії.

Воювали хоробро, завзято, героїчно. Особливо відзначилися у битві за гору Маківку в

Карпатах, яка стала кульмінаційною у весняному (1915 р.) контрнаступі австро-угорських і

- 144 -

Німецьких військ. Ось що говорилося у наказі командира 55 дивізії, в складі якої воювали УСС,