Основні підходи до розуміння сутності історії

—^- історія - це сукупність подій та фактів, що відбулись у ми­нулому;

—^~ історія - це проекція сучасності на минуле;

—^- історія - це визначення сучасного стану речей попередніми процесами людської життєдіяльності;

—^- в історії кожна подія є автономною і самодостатньою, тобто вона постає явищем онтології, а не результатом еволюційних змін.

Що ж таке тоді історія? Ставлячи таке питання, ми повинні звернути увагу на те, що не існує і не може існувати історії поза історичною пам'яттю, тобто поза тим, що хтось буде збирати та зберігати знання про те, "що було перед тим". Отже, перш за все історія - це певна спрямованість свідомості, бажання збері­гати та утримувати той зміст, який пов'язаний із людським са-моздійсненням. Якщо ж чомусь певна людська спільність такого не робить, не існує знань про минуле, а тому не існує історії.

Історія вимагає присутності свідомості, яка здатна утриму­вати в собі неперервну лінію процесів людського самоздійснення.

З іншого боку, історії немає там, де нічого не змінюється, де панує лише одноманітність. Таким чином, реальна історії перед­бачає наявність трьох векторів свого здійснення: 1) змін, мінли­вості; 2) неперервного тривання певного процесу; 3) історич­ної пам'яті.

Звичайно, в історії не повинні зникати люди, людські спільності, бо це саме вони діють в просторі і часі, але ці дії не самі по собі є історія: якщо їх ніхто не сприймає та не фіксує, вони відбудуться

та зникнуть, нічого по собі не лишивши (окрім, хіба що, геологі­чних слідів). Значить, історичне тривання - це перш за все спра­ва свідомості, її прагнення збирати та зберігати в своєму змісті полі або територію людського самоздійснення. Чому, задля чого? Із висвітлених раніше тем та питань випливає, що, оскільки людсь­кий початок буття не зводиться до природних явищ та процесів, то це необхідне задля самозростання, збільшення його проявів та можливостей. Якщо все те, що людьми здійснене та напрацьова­не буде просто зникати, то людство буде приречене на блукання без певних орієнтирів та результатів.

Історія окреслює нам ту територію, на який людина вже себе здійснила та проявила, а тому ми набуваємо можливості рухатись по цій території не безпорадно, а більш-менш свідомо та виправ­дано. Відповідно, і самий наш цей рух даною територією буде визначений, а ми маємо можливість зрозуміти (якщо нас це буде справді хвилювати), якою мірою наші дії вагомі, виправдані, ори­гінальні і т. ін.

В цьому сенсі наша інтегрованість в історію передбачає й те, що ми продовжуємо історію, розширюємо її горизонти та можли­вості, а, значить, розширюємо горизонти та можливості людсь­кого самоздійснення.

І Звідси випливає цікаве визначення історії: історія є лише • там, де відкривається можливість продовжувати історію.

Належне осмислення такого визначення покладає на кожне покоління велику відповідальність за історію та перед історією.

В даному окресленні історії явно домінують акценти духовні, або й навіть - ідеологічні. Але історія - це дія, сукупність дій, що продукуються живими людьми у конкретних обставинах. Звідси, наприклад, дещо прояснюється погляд на історію, як на дійову осо­бу, підпорядковану певному закону або фатуму: у виборі дії люди, як правило, досить вільні, проте як тільки сама ця дія починає ре­алізовуватись, як включаються і спрацьовують такі механізми перетікання процесу, які суттєво міняють як задуми, так і мож­ливі наслідки дій. Ось як подає цей момент відомий історик:

"Уявімо собі, що гірською стежиною йде людина. Раптом вона споти­кається і падає у прірву. Задля того, щоби цей випадок відбувся, потрібно

 

Тема 18. Філософія історії

Тема 18. Філософія історії

поєднання багатьох визначальних елементів. В тому числі: сила тяжіння, гірський рельєф, що сам постає результатом тривалих геологічних перетво­рень; стежина, що була прокладена, наприклад, з метою з'єднати село із літніми пасовищами. Отже, можна із повними підставами сказати, що якби закони небесної механіки були іншими, якби еволюція земної кулі перетіка­ла інакше, якби альпійське господарство не засновувалось на сезонному вигоні худоби у гори, то людина не впала би у прірву"

М. Блок

Після того, як відбулася дія і окреслився її результат, відбу­вається новий відрив від наявного, проте тепер і наявне інше, і задуми змінились, і відрив має інакші параметри. Таким чином, історична свідомість виконує в історії роль "несучої конструкції", яка весь час стикається із все новими та новими ситуаціями дійсності і, отже, сама змінюється в ході виконання своєї функції. В цьому полягає чарівність, неповторність і привабливість історії: кожний її акт грають лише одного разу. В принципі, інколи мож­на зіграти ще, але це вже буде інша гра, хоча, можливо, дуже схожа на попередню.

ЬОтже, історична свідомість забезпечує неперервність того проце­су, що називається реальною історією, а історичні дії виводять цю єди­ну лінію тривання на все нові і нові прояви та параметри перетікання.

В аспекті єдності в історії перервного та неперервного, тобто в аспекті часового руху в історії в ній можна виділити такі важ­ливі її аспекти: минуле О як те, що вже відбулось і що змінити не можна, постає реальністю; сучасне О як жива дія, проте обмеже­на і зумовлена наявним станом речей, постає нормою; нарешті, майбутнє ■=> як те, чого люди намагаються досягати, постає як іде­ал. Отже, реальність, норма та ідеал є людськими вимірами руху історії. Історія постає реальністю лише за наявності в ній:

^> єдності перервного та неперервного;

^історичної нам 'яті як свідомого зберігання лінії неперервного тривання процесів людської життєдіяльності;

^свідомої діяльності, яка передбачає можливість подальшої історії;

^моменту зустрічі наявного психологічного компоненту людської діяль­ності із новими ситуаціями та обставинами життя;

^людського виміру, що окреслюється через єдність реальності, норми та ідеалу.