Особливості методологічної ситуації в сучасній філософії

Поняття про метод як шлях оптимізації філософських пошуків виникло ще у філософії стародавнього світу, оскільки вже там

відбулося усвідомлення необхідності підкріплення філософських міркувань та висновків виправданими способами вибудовуван­ня та перевірки знання.

Геракліт Ефеський прийшов до думки про те, що результати пізнання залежать не лише від того, що ми пізнаємо, а ще більшою мірою - від того, як ми мислимо.

Надалі в історії філософії інтерес до методології як філософсь­кого обгрунтування найбільш виправданих методів пізнання то спалахував, то час від часу вщухав. Не підлягає ніякому сумні­ву те, що найближча до нас за способами міркування філософія Нового часу (в деяких західних країнах - модернова філософія) була методологічно акцентована, тобто вона саме цю проблему - проблему філософського опрацювання ефективних методів пізнання - вважала своєю найпершою та найважливішою.

Саме завдяки філософським пошукам методу новоєвропейсь­кою філософією методологію досить часто ототожнюють із філософією або максимально наближається до неї. Проте в су­часній філософії спостерігається певна байдужість до питань ме­тодології а інколи навіть свідома відмова від її сповідування або визнання правомірним напрямом філософських досліджень. Тому існує кілька пояснень.

Перш за все, надзвичайно активне наполягання на всемогут­ності винайдених у філософії методологічних рішень розглядається як одна із передумов формування так званої тоталітарної ідео­логії - ідеології типу більшовістської. В радянські часи пропагу­валися тези "Марксизм - не догма, а керівництво до dif та "Мар­ксистське вчення всесильне тому, що воно вірне". І в перший, і в другій тезі йшлося про те, що саме винайдений марксизмом ме­тод дозволяє йому бути непереможним. Цей метод іменувався матеріалістичною діалектикою, і він оцінювався в якості "рево­люційної душі марксизму'', оскільки розглядався як ідейне обгрун­тування правомірності і необхідності в історії суспільства соціаль­них революцій. Проте навіть за умови переносу наголосу з питань соціального життя на питання пізнання врешті було визнано, що претензія на володіння якимсь привілейованим, єдино правильним методом так чи інакше приводить до невиправданого категориз-му у судженнях та до нетерпимості.

 

Тема 16. Проблеми методології в сучасній філософії

Тема 16. Проблеми методології в сучасній філософії

Причини і шляхи відмови від тотального методологізму в історії філософії

 

переростання ідеологізму у тоталітарну ідеологію

усвідомлення неприпусти­мості зведення людини і пізнання до проявів якогось всезагаль- ного механізму

поділ наук на природничі та гуманітарні і ствердження методологічного плюралізму

зведення мето­дології до рівня лише наукового пізнання

Відчутним мотивом у протестах проти єдиного та тим більше автоматично діючого методу була думка про неприпустимість зведення як пізнання, так і людини (як носія пізнавальної діяльності) до агентів якогось всезагального механізму. Такий мотив прогля­дається у працях С. Кіркегора, Ф. Ніцше, М. Бердяева та інших відомих філософів. Здавалося, б доля методологічних пошуків та акцентів у філософії була вирішена одного разу і назавжди. Про­те реальна ситуація виявилась значно складнішою. Справа у тім, що відхід від класичної філософії відбувався за кількома напря­мами, в результаті діяльності яких врешті була проведена досить різка межа між науками природничими та науками гуманітарни­ми або науками про культуру

^ Майже всі течії, які так чи інакше пов'язували філософію із обслу­говуванням науки, залишились на позиціях методологізму, розтлу­мачивши останній дещо інакше, ніж це робила класична філософія. Сцієнтистські напрями філософії тою чи іншою мірою почали, по-перше, розглядати методологію виключно як методологію на­укового пізнання, по-друге, почали поступово переходити на позиції методологічного плюралізму (відмови від якогось окремого або окремих методів у якості вирішальних та визнання можливості застосуванні багатьох, пізнавально рівноцінних методів) і, по-третє, відмовились від того, щоби трактувати метод як універсаль­ний ключ до всіх проблем пізнання. Тому постало досить складне та серйозне питання про методи гуманітарного пізнання.

Зусиллями багатьох дослідників, починаючи від неокантіанців баденської школи, врешті були окреслені найважливіші особли­вості гуманітарних наук.

•Ь їх людиноцентричність, тобто спрямованість пізнан­ня на людину, а тому гуманітарні науки постали формою самопізнання, за умов якого зникала якісна (чи-то принци­пова) відмінність між суб'єктом та об'єктом пізнання;

■^ інтерпретативний характер гуманітарного пізнання, зу­мовлений тим, що йшлося про намагання виявити внутрішні, ще не проявлені та приховані можливості людини;

■> методи гуманітарного пізнання - це методи тлума­чення, описування та розуміння фактів;

■^ інтерактивний характер гуманітарного пізнання, що передбачає збирання різних підходів до предмету пізнан­ня для його повнішого окреслення. В аспекті означеного поділу наук та пізнання постало і питання про ме­тоди філософії, оскільки ще на початку епохи Нового часу вважалося, що методи філософії- це методи універсальні, тобто придатні до використання в усіх видах пізнавальної діяльності. Яким (чи якими) ж повинні бути мето­ди філософії? - Це питання для філософії XX ст. в цілому та для певних її напрямів зокрема постало як одне із важливіших та симптоматичних. Мож­на без перебільшень стверджувати, що проблематичність як постановки, так і вирішення питання про метод постало в якості однієї із особливостей філо­софії XX ст., і ця особливість супроводжує й перші кроки філософії XXI ст.