Сутність феноменологічного методу

-^ визнання того, що людина завжди та всюди має справу лише із феноменами;

-^- хоча традиційно феномен розуміється як з 'явлення, проте на­справді він не являє нічого, окрім себе самого, тобто весь зміст феномену поданий у ньому самому;

-^ феномен не молена поділити на матеріальне та духовне, він є надане, те, що є в нашому сприйнятті;

■^ у феномені важливо розрізняти інтенціональне переживання та інтенціональний предмет: інтенціональне переживання - це чуттєве, тобто червоне, овальне, приємне та ін., а інтенціо­нальний предмет - це центр, фокус переживань та їх носій;

■^ переживання мінливі, нюансовані, а інтенціональний предмет являє собою граничну межу, до якої може бути віднесене все, що переживається; поза предметом переживання втрачають зміст та навіть не ідентифікуються;

•^ через це предметність свідомості постає у ідеалізованих вимі­рах, тобто стабільною, незмінною;

 

Тема 16. Проблеми методології в сучасній філософії

Тема 16. Проблеми методології в сучасній філософії 381

Інтенціональне переживання Е.Гуссерль називав "ноезою", а предметне ядро інтенціонального сприйняття "смислом" або "поемою"; взяте цілісно воно утворює образ сутності певного феномену, тобто "ейдос" (у платоні-вському смислі). "Ейдетичний аналіз" феномена, таким чином, передбачає окреслення смислового ядра у будь-якому нашому сприйнято. Відповідно, феноменологічний метод передбачає проведення аналізу того, що і як постає в людській свідомості при, наприклад, сприйнятті певних суспільних, мис­тецьких, культурних або політичних явищ. Звідси і випливає широке засто­сування феноменології у різних напрямах філософії та у різних філософсь­ких науках (соціології, естетиці, політології, культурології). Сам Е. Гуссерль наполягав на тому, що застосування його філософії допоможе кожній галузі пізнання знайти остаточні, а тому й вічні предметні окреслення своїх об'єктів, і, отже, перейти від проблематичного пізнання до надійного, незмінного та продуктивного. Застосування феноменології у філософії повинно було би перевести філософію із стану дискутування та непевності у стан справжньої (за Е. Гуссерлем, "строго'Г) науки. Проте реальне застосування феномено­логії сприяло лише більш точному та усвідомленню аналізу духовних про­цесів, у тому числі допомогло науці перейти від наївно натуралістичного розуміння свого предмету до його категоріальних окреслень, що й сприяло виникненню понять "фізична реальність", " хімічна реальність"', "соціаль­на реальність" та ін. Колишній учень Е.Гуссерля, німецький філософ М.Хай-деггер побачив в інтенціональному предметі свідчення неодмінної та неми­нучої присутність буття у будь-яких наших відношеннях до дійсності і поклав феноменологічну ейдетику в основу свого онтологічного вчення.

Методи логічного аналізу. Ці методи застосовуються для дос­лідження текстів, висловлювань, суджень. Вони досить численні і можуть стосуватися як окремих понять, так і наукових теорій.

Основне в цих методах полягає у тому, що поняття, судження, тек- W сти перевіряються за ступенем їх відповідності нормам логіки, тоб-Ф то таким нормам, які були виведені із самоспостережень людської думки та постали обов 'язковими задля того щоби остання була пра­вильно вибудованою, не спотворювала свій зміст та ін.

Елементарні вимоги логіки були сформульовані ще Аристотелем - твор­цем першої теорії логіки, і вони зводились до трьох законів так званої фор­мальної логіки, тобто логіки, спрямованої на дослідження форм думки. Ці вимоги передбачали, що в процесі розгортання думки: а) не можна губити або підміняти предмет думки (А-А); б) не можна про той же самий предмет висувати твердження, що взаємно виключають одне одного (або А, або не-А); в) коли ж про предмет висуваються протилежні твердження, то правиль-

ним може бути лише одне із них (А або не-А, а третього не може бути). В подальшому розвитку логіки виникли і інші, загалом численні логічні пра­вила та вимоги; врешті була створена математична логіка, логіка символ­ізованих форм та логічних відношень, яка сьогодні широко використовуєть­ся в аналізі наукових положень та теорій.

!

Сучасна аналітична філософія, а також наукознавство значною мірою базуються на використанні математичної логіки, поєднуючи її із проведенням аналізу мови науки.

Методи категоріального аналізу. Ці методи застосовують для дослідження засобів та результатів наукової та дослідницької діяльності. Йдеться про виділення із певного комплексу знань їх так званого категоріального каркасу, тобто категорій. Категорії у спрощеному варіанті - це основні, найбільш загальні понятті певної науки. Більш точно це ті поняття, що окреслюють якісну специфіку предмету пізнання певної галузі знання, тому лише за переліком категорій ми досить часто можемо сказати, про яку галузь пізнання йдеться (наприклад, якщо ми назвемо такі кате­горії: крапка, лінія, відрізок, кут, площина та ін., стане ясно, що йдеться про геометрію).

^Оскільки категорії характеризують якість предмету пізнання (або знання), то, можна сказати, що вони фіксують ті пункти в нашому мисленні, через які ми обов'язково повинні пройти, якщо хочемо ру­хатись в межах певної предметної сфери, або обминаючи які ми не зможемо правильно окреслити предмет нашої уваги.

ЪОтже, категоріальний аналіз передбачає: а) виділення ка­тегорій даної галузі знання чи пізнання; б) встановлення типів зв'язків між ними; в) системний розгляд співвідношен­ня категорій, оскільки останні виправдовують себе лише в системі; відсутність системних зв'язків між: категоріями свідчить або про те, що наше пізнання непевне, фрагментар­не, або ж просто помилкове. Методи категоріального ана­лізу можна використовувати у будь-яких науках. В межах системно-структурного аналізу по-сьогодні досліджують­ся зв'язки так званих загальнонаукових категорій.

 

Тема 16. Проблеми методології в сучасній філософії

Тема 16. Проблеми методології в сучасній філософії

Метод системно-структурного аналізу. Цей метод має до­сить широке застосування з тої простої причини, що він вимагає розглядати будь-що як таке якісно цілісне утворення (систему), яке складається із певних складових (елементів), що включені в цілком певні сталі зв'язки між собою (структура). Такому підхо­ду підлягає будь-що, а особливо ті явища, які, наприклад, не мож­на піддати математичному обчисленню (соціальні, психічні та ін.). Метод системно-структурного аналізу мав і має численні де­талізації та окремі розробки. Сюди можна віднести:

> системні дослідження (тут наголос падає на системність, си­стемну якість та ін.);

У функціональний аналіз (тут на перший план виходять ті функції, які можуть виконувати системні об'єкти);

У метод комплексного підходу (що вимагає залучати до анал­ізу всі елементи певного цілого).

Нарешті, на грунті системно-структурного підходу виникли такі авторитетні в сучасній філософії та культурології методи, як струк­туралізм (К. Леві-Стросс) та деконструкція (Ж. Деррида). Завдан­ня структуралізму його творець, французький антрополог та куль­туролог К. Леві-Строс вбачав у тому, щоби виділити найперші сталі одиниці у діяльності людського інтелекту. Для цього він вдав­ся до вивчення міфології, оскільки саме в міфі людина не лише спо­віщає певний зміст, а й не володіє методами його вибудовування, тобто тут свідомість виказує те, що працює у ній в якості її вихід­них утворень. Врешті з'ясувалося, що таким утворенням (або струк­турою) постає діяльність медіації - опосередкування: людина на­штовхується в своєму сприйнятті дійсності на певні кричущі, несумісні альтернативи, які вона намагається звести до більш про­стих та звичних опосередкувань (наприклад, таємницю народжен­ня та смерті звести до посіві та жнив).

^Структуралізм мав широке застосування у соціології, політології, культурології, у мистецтвознавстві, особливо - у літературоз­навстві; він дозволив пояснити, чому саме у пізнанні відбувається рух зведення невідомого до відомого. Деконструкцію часто розглядають як особливий варіант структуралізму, оскільки тут також стоїть зав­дання виділити найперші утворюючі чинники тексту, але шляхом своєрідного розкладання тексту на його первинні елементи.

Від діяльності М. Хайдеггера у XX ст. починається поширення такого методу, як герменевтика та герменевтичний дискурс. Спра­ва у тому, що М. Хайдеггер, прийшовши до висновку про те, що людина завжди перебуває "при-бутті", вважав, що її основним завданням стає не опанування буттям (що неможливо), а його розтлумачення. Мистецтво ж тлумачення того, що є прихованим, від часів олександрійської філософської традиції називалося гер­меневтикою (не плутати із екзегетикою як способом входження у глибинний зміст священних текстів!).

-fc Згідно із герменевтикою основним завданням людини постає внутрішнє прояснення, розтлумачення ситуацій власного життя. Найпершою умовою такого підходу є прийняття подібних ситуацій як таких, що виводять у відкритість, доступність дещо неочевидне. Герменевтика передбачає: а) проведення співвідношень міме тек­стом, підтекстом та контекстом; б) виявлення людського змісту у будь-яких текстових утвореннях; в) здійснення процедур розуміння на основі первинного прийняття того змісту, з яким стикається лю­дина в своїх спілкуваннях із дійсністю.

Нарешті, варто прояснити особливості таких методів, як транс­цендентальна аналітика: йдеться про дослідження змісту таких понять, які називаються трансценденталіями: на відміну від уні-версалій, тобто узагальнень, трансценденталії утворюються шляхом включення змісту певних часткових понять в єдину лінію зв'язків і, таким чином, разом із збільшенням обсягу таких понять збільшується і їх зміст (в універсаліях же навпаки: чим ширшим є їх обсяг, тим біднішим зміст).

Трансцендентальний аналіз передбачає виділення типів " зв 'язку, в який включаються часткові змісти, проведення їх • ідеалізації, введення будь-якого часткового змісту в тоталь­ну та непорушну цілісність, яку несе трансценденталія.

& Отже, методологічна панорама сучасної філософії ще раз засвід­чує нам її поліфонічний характер, її схильність до терпимого прий­няття різноманітних варіантів філософствування. Окрім того, це є безумовним свідченням складностей сучасного людського світооріє-нтування та самоосмислення, наявності різноманітних вимірів су­часної онтологічної ситуації людини. Реальність сучасної людини

 

Тема 16. Проблеми методології в сучасній філософії'

Тема 16. Проблеми методології в сучасній філософії 385

25 Філософія

постає все більше суб 'єктивно акцентованою, духовно заглибленою, такою, в якій вже неможна провести однозначні межі між: реаль­ним у традиційному сенсі та віртуальним, людським та позалюдсь-ким, - все це і відображає методологічна ситуація сучасної філософії.

Діалектико-логічного методу (або методу розгляду діалектики)

буде присвячений наступний розділ.