Поява професійної філософії в Україні

Наприкінці XIV та у XV ст. в історії України відбуваються суттєві зміни: після татарської навали занепадають міста, зни­жуються виробнича активність та внутрішня суспільна кому­нікація. Внаслідок того Україна втрачає свою незалежність: спо­чатку більша частина її території входить до складу Великого князівства Литовського, а дещо пізніше - Речі Посполитої - об­'єднаної польської та литовської держави. І хоча спочатку ця окупація України не була занадто обтяжливою (давньоруська мова використовувалася вільно, українська шляхта мала широкі права, втручання у процеси життя були незначні), все ж, по-пер­ше, > населення та територія України тепер були поділені на різні частини, а, по-друге, >була втрачена можливість цілеспрямова­ного аутентичного духовного розвитку. Проте, як це не дивно, в такому становищі України були і свої позитивні сторони:

♦ внутрішнє життя на теренах України дещо стабілізува­лося (нагадаємо, що Київська Русь дуже сильно потерпала від міжосібних князівських воєн та свар);

♦ відкрилися можливості для більш інтенсивних зв'язків із країнами Західної Європи,

Існує чимало історичних свідчень того, що в Україні того часу проявлявся стійкий інтерес до духовних та інтелектуальних новацій. У 40-60-х pp. XV ст. у Києві утворився науковий гурток так званих "ожидовілих", котрий значну увагу приділив філософським студіям та популяризував такі твори, як "Логіка Авіасафа", "Промова Мойсея Єгиптянина", " Аристотелеві

 

Тема 10. Нарис історії української філософії

Тема 10. Нарис історії української філософії

врата". Ці твори перекладалися з арабських або єврейських джерел. Напевне, є підстави ствер-джувати, що зацікавлення у цих творах було не випадкове: тут містилися міркування • онтологічного, ■ гносеологічного та ■ етичного планів, а загальне спрямування творів визначалось духовними заглибленями. На думку Д. Чижевського, "ожидовілі" були тими, хто вперше ввів в українське оточення твори суто філософського змісту. Завдяки цьому вітчизняна інтелігенція ознайомлювалася з творами, що мали безперечну вартість для поглиблення філософської культури. (До речі: деякі з цих творів були перекладені й стали відомими у Західній Європі лише через 20 років).

Вихідці з України з'явилися в європейських університетах майже відра­зу після їх заснування. Стародавні записи містять прізвища багатьох сту­дентів із Рутенії (саме так іменували Україну в середньовічній Європі). Відо­мий найдав-ніший запис про українських студентів датований 6 квітня 1353 р. і засвідчує навчання в Сорбонні Петра Кордована та його товариша. Велику популярність серед українців мали університети в Болоньї, Падуї, Римі, Кенігсберзі, Парижі. Навчання могло тривати п'ять, десять і більше років. Повертаючись на Батьківщину, українці вихованці європейських університетів, приносили на рідну землю не лише знання (що було важливо й само по собі), а й прагнення до творчості, до пошуку істини, сучасні філо­софські погляди і, зрештою, - ідеї європейського гуманізму, що стали ядром світогляду доби Відродження.

Найвідомішим українським вченим доби Відродження став Юрій Котер-мак із Дрогобича (Юрій Дрогобич) (1450-1494), який після навчання у Львові поїхав до Італії. У 1478 р. одержав ступінь доктора філософії, а у 1482 р. - доктора медицини Болонського університету. У 1478 р. став про­фесором цього закладу, викладав астрономію, філософію, медицину, а у 1481 р. він був обраний ректором. Юрій Дрогобич - перший доктор медицини серед українців. Автор праці "Прогностична оцінка поточного 1483 року" (ви­дана того ж року у Римі) - першої друкованої праці українського автора. 1488 року він переїхав до Кракова і став професором Ягелонського універ­ситету, в якому працював до кінця свого життя.

Ю. Дрогобич посідає унікальне місце в українській
філософії та й у вітчизняній культурі загалом, що зу­
мовлене декількома обставинами. По-перше, він був
своєрідною з'єднуючою ланкою між Україною та Євро­
пою: одночасно належав і до європейського Відрод­
ження, і до українського Перед-відродження, ставши
(фактично) його провісником. По-друге, його творче
"кредо" відроджувало ту духовну засаду, яка культи­
вувалася у культурі Київської Русі: у книзі "Прогнос-.^
тична оцінка поточного 1483 року", у присвяті Папі ^{Юрш Коте}Р^мак

Римському сказано, що взятися до наукової праці автора спонукала не жа­доба матеріальних статків, не прагнення до слави, не інші подібні марноти, а лишень-но бажання пізнати істину й прислужитися людям.

Майже сучасником Ю.Дрогобича був Павло Русин із Красна (7-1517), який навчався у Краківському та Грейфсвальдському університетах, а пізніше працював викладачем у обох цих навчальних закладах. Свої світог­лядні позиції він викладав у поетичній формі, славлячи людський розум й висловлюючи віру у його великі можливості. У "Похвалі поезі'Г він писав: "Вчених книг не згортай ніколи, чистим серцем пий ті зразки високі, й те побачиш, вір, що було ще вчора скрите від тебе". Такі настанови знаходи­ли прихильний відгук і торували шлях розвитку освіти в Україні.

Юрій Дрогобич та Павло Русин сприяли прилученню української гро­мадської думки до ренесансових віянь. Як і в Європі, найпершою ознакою гуманізму тут поставала реабілітація вартості та значущості земного життя людини. Водночас це сприяло поглибленню інтересу до соціальної та при­родної реальності, а останнє, у свою чергу, відкривало перспективи для розвитку наук та людських самоусвідомлень. Однією із ознак останнього була поява вчених творів народною мовою: таке було в Європі, таке ж мож­на було спостерігати і в Україні.

Яскравою постаттю українського Відродження був С. Оріховський-Рок-солан (1513 - 1566). Одержавши ґрунтовну освіту (навчався в Перемишлі, Кракові, Відні, Віттенберзі, Падуї, Болонь'ї, Венеції, Римі, Ляйпцігу) і по­знайомившись з видатними діячами європейського Відродження та Рефор­мації (у тому числі й з М.Лютером), мислитель написав протягом свого за­галом не дуже тривалого життя низку праць, котрі стали достатньо відомими в Україні та Центральній Європі, і справили певний вплив на процес зміцнен­ня гуманістичних норм суспільного життя.

С Оріховський-Роксолан порушував у своїх творах суспільно-політич­ну проблематику: обґрунтував доконечну потребу оборони рідного краю, давав поради щодо оптимізації державного устрою, методів керівництва. Як свідчать спеціальні дослідження, С. Оріховський-Роксолан був одним із перших фундаторів так званої "теорії суспільної угоди", вважаючи, що держава виникає унаслідок погодження громадян передати частину своєї свободи на користь суспільній злагоді. Був він також і пропагандистом "те­орії природного права", наполягаючи на тому, що права громадян мають першість у відношенні до повноважень державних персон. Досить цікавими є думки С.Оріховського щодо необхідності об'єднання в суспільному житті та державній діяльності розуму (мудрості) та сили; як на взірець такого об­'єднання він посилався на історичний приклад виховання Арістотелем Олександра Македонського. Монарх не зможе належним чином виконати

 

Тема 10. Нарис історії української філософії

Тема 10. Нарис історії української філософії 225

15 Філософія

свою місію, коли не матиме "перед собою зразків і філософських настанов, які наповнюють і вдосконалюють розум". Усе, "що дбайливо вибране з надр, може і повинно стати основою для подолання суспільних негараздів".

Наприкінці XV - XVI ст. в Україні відбулися суттєві зміни у суспільно-політичному житті: через посилення впливів католи­цтва на православних відбувається дестабілізація життя пра-вос-лавних громад, а внаслідок цього даються взнаки реформа­торські віяння: церковні громади починають перебирати на себе управ-ління церковним життям, поширюючи водночас і культурне життя та освітню діяльність. Врешті процеси протистояння православних громад та католицької Церкви привели до Берес­тейської церковної унії (об'єднання): церковний собор 1596 р. ухвалив рішення щодо заснування греко-католицької церкви. Вплив цієї події постійно позначався на стані справ в Україні. Прямо або ж дотичним чином він привів до істотних зрушень в освіті, літе­ратурній творчості, філософських пошуках, громадянському житті, і попри всю свою суперечливість торував українському народові шлях в Європу.

Вагому роль в суспільно-політичному, культурному, релігійно-духовно­му житті тієї доби відігравали церковні православні братства, які й поста­вали самостійними одиницями організації церковного громадського життя. За історичними джерелами у 1542 р. був затверджений статут братства Ус­пенської церкви, а у 1544 р. - церкви Св.Миколая у Львові; це були перші відомі нам церковні братства. Братства поступово почали відкривати братські школи, перша з яких почала діяти у 1586 р. при православній Ус­пенській церкві у Львові. Саме із діяльністю братських православних шкіл пов'язана поява професійної філософії в Україні, бо саме тут філософія по­стає в якості обов'язкової навчальної дисципліни. Авторитетним ідеологом Львівського братства був Ст.Зизаній (бл. 1570-1600), який був схильний до раціоналіс-тичних тлумачень церковних догм; зокрема, він відкидав догмат про Чистилище, вважав, що можуть існувати множинні світи, населені ро­зумними істотами, та відстоював тезу про автономне співіснування світської та церков-ної влади. У Львівській братській школі викладав філософію відо­мий філософ та поет того часу К. Транквіліон-Ставровецький (? - 1646 p.). Він закликав до мудрості та освіченості, проте не відірваних від повсякден­ного життя, виправдовував земну красу та земні вчинки людей, доводив, що чесна праця постає основою людської гідності та засуджував паразитизм.

Освітня діяльність в Україні, помножена на ентузіазм її фундаторів, врешті підводили українську культуру до Просвітництва.

Першою когортою просвітників в Україні слід вважати членів науково-освітнього гуртка, що утворився в місті Острозі у ос-тан-ній третині XVI ст. (на базі Острозької братської школи, у по­дальшому - академії) і який очолив ректор Острозької академії Г. Смотрицький. До складу цього гуртка належали відомі пись-менники-полемісти X. Філалет, С. Зизаній, В. Суразький, Клірик Острозький, 3. Копистенський, М. Смотрицький, першодрукар /. Федоров та інші особи. До цього ж гуртка духовно належав /. Ви-шенський - вихованець Острозької академії та центральна постать української культури кінця XVI - початку XVII ст. В Острозькій академії викладали достатньо ґрунтовні філософські курси, авто­ром яких був Ян Лятос; залишилися також відомості про філо­софську діяльність Клірика Острозького, В. Малюшицького,

М. Броневського.

відстоювали ідею захисту українського наро­ду як етнічної спільності від ополячення і ока-то-личення

порушували питання про громадські права й особисті права громадян обстоювали думку про природну рівність людей незалежно від соціальної і релігійної приналеж­ності

орієнтувалися на внутрішнє, духовне життя людини, що узгоджувалось з фіюсофсько-світо-глядними впливами Візантії

Особливе місце в літературі того часу належить Івану Вишенському (1550-1620), вихованцю Острозької академії, ченцеві, який тривалий час прожив на Афоні святині світового православ'я. Мислителеві належить близько 20 полемічних творів, першим із яких стала книга "Викриття дия­вола" (1600). У центрі уваги автора перебувала людина, її світогляд, соц­іальне буїтя, внутрішній світ та система моральних орієнтирів.

Полеміст закликав відвернутися від облудного земного життя, нестійко­го у своїй основі, закликав не вчити латину, бо слово Божіє прийшло на Русь словенською мовою: "Сказую вам таїну великую: как диявол великую зависть имеет на словенський язик, що ледве живой од гневу; і што некоториї наши на свовенський язик хулят и не любят, то тому, што знают, от какого ма­стера действуют і творят. Ато для того диявол на словенський язик борбу тую мает, зане ж есть плодоноснейший ото всех язиков и Богу любимей­ший ".

 

Тема 10. Нарис історії української філософії

Тема 10. Нарис історії української філософії

СВІТОГЛЯДНІ ПОЗИЦІЇ ТА ПОГЛЯДИ І.ВИШЕНСЬКОГО

-^ "внутрішнє спасіння"людини неможливе без знищення несправедливості, нерівності, гноблення

•р, рішуче поставав проти західних впливів на українську культуру та світогляд

->• вважав, що православна віра більше орієнтує людину на духовне самозаглиблення та щире почуття до Бога, ніж католицька віра

-> закликав до людської солідарності, братерства, утвер­дження рівності людей і справедливості у їхніх стосун­ках

-fr Отже, наприкінці XVI' - на початку XVIIст., у ситуації складних соціально-політичних та духовних процесів в Україні проявляються гуманістичні, реформаційні та просвітницькі тенденції і процеси; за цих обставин підсилюється інтерес до людської життєвої реаль­ності, етнічної та культурної самоідентифікації, а, відповідно, і інтерес до гуманітарних студій. На базі братських шкіл виникає професійна філософія, а згодом - вищі навчальні заклади.