Філософії. Філософія і міфологія

Із розглянутого вище матеріалу однозначно слідує те, що філософія як теорія не може бути найпершою формою світогляду, бо будь-яка теорія передбачає попереднє існування простіших

форм знання. Історично першою формою світогляду прийнято
вважати міфологію (від грецьких слів: перекази, оповіді, слово,
учення) - розповіді або переповідання про богів, першопредків,
початкові події світу та ін..

На перший погляд може здаватися, що міфи - це казки, щось вигадане, фантастичне. Проте для давньої, архаїчної людини міф був єдиною та всеохоп-люючою формою світосприйняття. Найпершою особливістю міфологічної свідомості був її синкретизм - "злиття всього із усім"; і справді, в міфі неможливо відокремити натуральне від символічного, реальне від фантас­тичного, наявне від бажаного, духовне від природного, людське від нелюдсь­кого, зло від добра та ін. Через це міф володів такою формою цілісності, яка для інших форм свідомості постає майже неможливою. Окрім TorojviHjjji^ носіїв міфологічної свідомості поставав не думкою чи розповіддю, а самою реальністю, тобто міф мав таку характеристику, яку у деяких видах мис­тецтвознавства називають "зникненням ефекту рамки" (або "екрану"): коли ми в захопленні від картини чи від кіно, ми можемо на певну мить забути про екран, не бачити рамки, а повністю зануритись у той зміст, який вони нам несуть, можемо навіть щось вигукувати, жестикулювати.

Для людини міфологічної свідомості не існувало окремо дійсності, а окремо - міфу як розповіді про дійсність; ні, міф і був єдиною та єдино можливою дійсністю. Особливою силою володіло в міфі слово, оскільки воно також розглядалось як певний вид реальності, навіть, як ключ, відмичка до проник­нення у особливу реальність; виголосити слово дорівнювало тому, щоб заволодіти сутністю речі. Через це міфи зберігались, передавались незмінними та недоторканими із покоління у покоління. Міф інколи називають "машиною для знищення часу", оскільки і справді час над ним ніби не владний.

Чим були зумовлені саме такі характерні риси міфологічної свідомості? Можна стверджувати, що вирішальну роль тут віді­грало фактичне злиття архаїчної людини із природою: давня людина поставала майже органічною частиною природних проце­сів, була інтегрована у ці процеси, перебувала у великій за­лежності від них. Між; давньою людиною та світом природи не існувало чітких якісних меж, тому ця людина, з одного боку, розглядала саму себе як частину природи, а, з іншого боку, переносила на природу свої власні сили та властивості, наприклад, одухотворювала природу, бачила у природних явищах наміри, бажання, прагнення.

Проте вже давня людина не була тотожною із природою хоча б тому, що вона не лише пристосовувалася до неї, а й впливала

 

Тема 1. Філософія, її походження, проблематика та функції'

Тема 1. Філософія, її походження, проблематика та функції

на природу, до певної міри змінювала її. Між людиною та приро­дою існували опосередковуючі ланочки, серед яких найперше значення мали штучно зроблені знаряддя праці. Згодом сфера штучно створених речей та явищ почала розростатися та все більше віддаляти людину від природи.

^ Сферу створених людиною речей, засобів життєдіяльності, зна­рядь та інструментів, що у відношенні із природою постають яви­щами штучними, називають сферою соціально-культурних процесів.

Означена сфера заснована на технологіях людської діяльності (технологію у даному випадку слід розуміти у широкому значенні - як будь-які соціально вироблені способи та процедури людсь­кої діяльності), а останні вимагають і особливого мислення, не міфологічного, де все здатне переходити в усе, а такого мислен­ня, яке фіксує себе у своїх послідовних діях. Пізніше таке мислення назвали дискурсивним, таким мисленням, яке рухається послі­довно, впорядковано, через чітко фіксовані пункти власного руху до певних результатів.

Дискурсивне мислення суперечить міфологічному, тому вна­слідок історичного розвитку людської діяльності, внаслідок роз­ростання сфери соціально-культурних процесів, разом із появою та формуванням дискурсивного мислення міфологічна свідомість починає руйнуватися.

Міф розкладається, і із нього виділяється ціла низка напрямів духовної діяльності, яка постає характерною вже для цивілізац-ійно розвинених суспільств.

Всі ці напрями духовної діяльності зберігають свою певну і пер­винну спорідненість із міфологією, тобто всі вони прагнуть до того, щоб репрезентувати реальність, проте вони втрачають вихідні властивості міфу, стають внутрішньо диференційовани­ми та частковими.

раціональні знання (пранаука) оНаСЛІДОК ТОГО МаСО-

ва суспільна свідомість

мистецтво ^J.

час від часу відчуває

лігія

своєрідну ностальгію за

*- фольклор МІфоЛОГІЄЮ, ЇЇ ЦІЛІСНІСТЮ,

етнічні норми та правша 'Ц сПОрІДНЄНІСТЮ ІЗ ЛЮДСЬ-

правові уявлення кими мріями, бажаннями,

філософія за міфологічною одухо-

Тема 1. Філософія, її походження, проблематика та функції

твореністю та обжитістю світу. Наприклад, своєрідний "міфоло­гічний ренесанс" Європа пережила у XX ст., коли внаслідок ве­личезної раціоналізації життя, його технізації та технологізації виникла зворотна реакція - підсвідоме прагнення повернутись у живий, цілісний світ, пронизаний бажаннями, душевними пориван­нями, живими пристрастями.

^ Отже, можна зробити висновок про те, що історично філософія виникла шляхом виділення із первинного, синкретичного міфологічно­го світогляду; причиною її виділення постало формування дискурсив­ного, тобто принципово нового - усвідомленого та послідовно роз­горнутого - типу мислення. Звідси випливають деякі суттєві відмінності між; філософією та міфологічним світоглядом, відмінності, які дають можливість краще зрозуміти особливості філософії.