Сенсуалістські максими Дж. Берклі

Англійський філософ Дж. Локк (1632 - 1704) постав засновни­ком більш-менш розвиненої теорії пізнання у філософії Нового часу. Значну увагу він приділив запереченню існування "врод­жених ідей", посилаючись при цьому як на нау­кові дані, так і на спостереження над примітив­ними народами, здобуті в епоху географічних відкриттів. Від народження мозок людини являє собою, за Локком, "Tabula rasa" - чисту дошку, тобто в ньому немає нічого, окрім простої здат­ності бути органом пізнання і мислення. У такий спосіб Дж. Локк намагався дістатися до самих Джон Локк підвалин пізнання, не припускаючи попередньо­го знання готовим. До певної міри тут був присутній і намір зас­відчити принципову вихідну рівність всіх людей за можливостя­ми. Дж. Локк вважав, що існує два джерела знань:

Найпершою, елементарною операцією рефлексії (мислення) філо­соф вважав розрізняння та ототожнення. Найвищою складною ідеєю для Локка ідея субстанції, яка постає найбільш широким поняттям, що орієнтує людську діяльність та науку. Шлях утво­рення складних ідей, за Локком, повинен узгоджуватись із досві­дом людської діяльності. Як і Т. Гоббс, Дж. Локк вважає, що загаль-

ДЖЕРЕЛА ЗНАНЬ ЗА ДЖ.ЛОККОМ

■> відчуття, які дають нам прості ідеї (біле, овальне, солодке й т.ін.)

■>. рефлексія — діяльність розуму, спрямована на зістав­лення й узагальнення простих ідей та утворення на їх основі "складних ідей" (тіло, взаємодія та ін.)

 

Тема 6. Філософія Нового часу

Тема 6. Філософія Нового часу

не знання фіксується у мові, а не існує у вигляді позачуттєвої «мис­лячої субстанції» (остання не має дослідного підтвердження).

Критикуючи раціоналізм, Дж.Локк спирається на здоровий глузд людини, апелює до чуттєвого досвіду і доходить виснов­ку, що суб'єктно-об'єктні відносини у процесі пізнання виявляють різні за своїм характером якості речей:

^> "первинні" - протяжність, фігура, об'єм, рух і спокій; ці якості об'єктивні, оскільки однакові для всіх моделей. Ь "вторинні" - пов'язані з особливостями суб'єкту пізнання, виникають та існують лише в ньому (смак, дотик); ці якості суб'єктивні.

Дж. Локк відомий в Англії як теоретик англійської системи виховання, що передбачала поєднання фізичного, інтелектуального імморального ви­ховання. Для останнього, на думку філософа, зберігають свою чинність по­ложення християнської релігії.

В цілому філософію Дж.Локка відносять до емпіризму, проте його теза "Немає нічого в інтелекті, чого б не було у відчуттях" дає підстави вважа­ти, що це емпіризм сенсуалістського плану, який отримав подальший розви­ток в англійській філософії.

Критикуючи філософську позицію Дж. Локка, Дж. Берклі (1685 - 1753) стверджував, що не лише "вторинні", а й "первинні" якості речей мають суб'єктивний статус. У цьому аспекті всі якості речей "вторинні" тому, що їх сприймає людина. В дусі радикального ДжорджБерклі сенсуалізму (від лат. "sensus" - відчуття; позиція, яка ставить усе знання в залежність від чуття та відчуття) Дж.Берклі вирішував найперші питання філо­софії: він стверджував, що лише чуття можуть незаперечно засвід­чувати факт існування будь-чого; звідси його теза "Esse est регсірГ - "Бути - значить бути сприйнятим". Він визнавав існування світу

у трьох випадках:

♦ коли цей світ сприймає «я»;

♦ коли його сприймає «хтось»;

♦ коли він існує у розумі Бога як сукупність "ідей", що становлять єди-

но можливу основупояви людських відчуттів.

І

Отже, за Берклі, існує лише те, що сприймають органи чуття; це і є позиція радикального сенсуалізму.

Тема 6. Філософія Нового часу

Проведений послідовно сенсуалізм приводить не тільки до со­ліпсизму, а й до скептицизму, який у добу Нового часу репрезен­тували французький просвітник II. Бейль (1647 - 1706) і англійсь­кий філософ Д. Юм (1711 - 1776).

| Скептицизм, наполягаючи на недосконалості наших відчуттів, ^ відмовляв у праві на істину також: і розуму.

П.Бейль, аналізуючи результати людського пізнання, стверд­жував, що з однаковою можливістю можна довести як існуван­ня, так і неіснування ^порожнечі, ^протяжності, *руху, ^суб­станції, ^матерії тощо. І тому люди повинні утримуватися від визначень. П. Бейль, зокрема, вважав, що: 'Ь істина має бути вільна від протиріч

0> наявність двох протилежних суджень у визначенні одного і того само­го дискредитує людське пізнання, висвітлює слабкість людського розу­му.

Д. Юм спрямовував свої міркування також на підвалини людського знання і вважав, що вони існують у двох формах: ■ у формі чіткого та виразного знання; ' у формі непевного, туманного знання.

Юм вважав, що людина має справу не із зовнішнім світом, а з по­током своїх відчуттів і уявлень. "Нам нічого не відомо про світ, що нас оточує," - підкреслював філософ. Ми всього лише з'єднуємо або роз'єднуємо наші враження і тим самим ніби-то конструюємо з них світ. Діяльність розуму не виходить за межі оманливої видимості речей. І в силу цього світ для людини залишається непізнаним.

♦ Виразні знання ми отримуємо у прямому спостере- -^

дійсності

♦ Непевні знання ми отримуємо у міркуваннях з приводу *(-сприйнятого

♦ Між: наданим у чуттях та ідеями нашого розуму не існує Ч- причинного зв 'язку

♦ Певне відчуття може породжувати у різних людей ■<- відмінні, а може й протилежні ідеї

♦ Доведення розуму постають завжди вирогідними <■

♦ Доводяться лише факти математики - усе інше випли- •^- ває з досвіду

♦ Практична користь стає своєрідним критерієм істин- •<- ності вражень, як і мірилом моральності.

Тема 6. Філософія Нового часу

9 Філософія

Гносеологічні розвідки розглянутих філософів мали вагоме зна­чення для науки та для усвідомлення пізнавальних і діяльних мож­ливостей людини. Так, не підлягало сумніву те, що пізнання скла­дається із рефлексивних дій розуму та із чуттєво наданого матеріалу, що воно передбачає певну інтелектуальну активність, що пов'язане із досвідом та діяльністю; певною мірою були ок­реслені пізнавальні можливості цих елементів пізнання і зробле­ний важливий висновок про неможливість зведення мислення до опрацювання чуттєвого матеріалу. Разом із тим ці розвідки ба­гато в чому лишались непевними та неповними. Результатом цьо­го стало те, що у філософії сформувалась своєрідна парадигма англійського типу філософствування, яка надавала вирішально­го значення чуттєво фіксованим фактам досвіду, а логічні мірку­вання ставила в залежність від них.