Зміна парадигми філософського мислення

У XIX - на поч. XX ст.

У 20 - 30-х роках XIX cm. філософія Г. Геґеля набула в Європі тріумфального поширення, а в Німеччині її було проголошено офіційною філософією, особливо корисною для зміцнення соціального порядку та виховання молоді. Але якраз на вершині визнання Геґель раптово помер (14 листопада 1831 p.), і в європейському філософському житті на деякий час запанували розгубленість і невизначеність; було незрозуміло, куди і як повинна далі розвиватися філософія. Адже гегелівська філософія набула системно завершеного характеру, увібравши в себе як найцінніші здобутки попередньої європейської філософії, так і результати філософського осмислення основних напрямів людської життєдіяльності.

Класична

♦ буття є цілісне, глибинно >

узасаднене, внутрішньо концен­троване

♦ розум є вищою і найціннішою частиною людської психіки

♦ розум здатний висвітлити ^ глибини психіки й орозумнити їх

♦ за допомогою розуму людина > спроможна належним чином організувати своє життя і взаємини з буттям

Некласична

говорити про буття безвідносно до людського сприйняття й уявлення безглуздо; ми можемо судити лише про те, що ввійшло в контекст нашо­го сприйняття і знання; поза цим пи­тання про буття залишається відкритим

на перший план у людській психіці виходять чинники, які за своєю при­родою нерозумні або позарозумні; масштабами й силою дії вони пере­вершують розум

оскільки нерозумні чинники психіки потужніші, то розум нездатний їх опанувати

розум не лише не сприяє гармонізації людського життя, а іноді заважає цьому.

 

Тема 8. Історико-філософський процес у Європі XIX cm.

Тема 8. Історико-філософський процес у Європі XIX ст.

-*■ Як бачимо, за вихідними спрямуваннями думки некласична філософія принципово відрізняється від класичної, що дає підстави стверджува­ти: під час виникнення некласичної філософії відбулася зміна парадигми (норми, взірця) філософського мислення. До наведеного порівняння слід додати лише одне: йдеться про панівні тенденції. У реальному розвит­ку філософії можна знайти і певні винятки з цих тенденцій, але вони не впливають на картину процесу зміни парадигми загалом.

Важливо також врахувати й те, що симптоми та ознаки некласичності проявили себе не лише у філософії: ■=> у літературі їх пов'язують із творами німецьких та австрійських романтиків, ^ у живопису - із появою спочатку імпресіонізму, а потім - абстракціонізму, супрематизму та ін.; подібні ж тен­денції спостерігались у музиці. ^В науці вже у 60-х роках XIX ст. австр­ійський фізик Е.Мах вперше сформулював принцип відносності, стверджу­ючи, що в світі не існує привілейованих систем відліку. Все це свідчило про те, що поступово ставились під сумнів та ніби розмивались здавалося б такі красиві та кришталево чисті принципи класики і перш за все тому, що вони, попри їх привабливість, не дуже узгоджувались із життям. Останнє засвід­чувало себе скоріше відносним, ніж абсолютним, скоріше неоднозначним, ніж навпаки, та ін.

_в Некласична філософія, зокрема, наважилася не протиставити лю-

" дині чисті принципи, а прийняти людину такою, якою вона є у ре-

• альності, через це вона навіть у мовному відношенні постала більш

простою, більш зрозумілою та стилістично більш різноманітною.

Зазначений процес переходу до некласичної філософії не був тотально одноманітним: далеко не всі філософські напрями одно­значно та незаперечно у нього вписувались; проте це була пану­юча тенденція. Так само не існує і єдиної оцінки цього процесу; скоріше певні переваги нової філософії супроводжувались і неми­нучими втратами. Напевне тому в подальшому розвитку філософії їїнекласичність уживалась із певними елементами класики.