Неоплатонізм, натурфілософія 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Неоплатонізм, натурфілософія



У розвитку світоглядних і філософських ідей європейського Відродження простежується тенденція переходу від ідей ранньо­го гуманізму (XIV ст.) до ідей натурфілософії (кінець XVI — поча­ток XVII ст.). Якщо ж розглядати цю тенденцію докладніше, то можна виділити в її розвитку три періоди:

% гуманістичний (антропоцентричний) період: середина XIV- середина XV ст.;

^ платонічний (онтологічний та пантеїстичний) період: середина XV - пер­ша третина XVI ст.;

^ натурфілософський період: друга половина XVI - початок XVII ст.


 



Тема 5. Філософія Відродження


Тема 5. Філософія Відродження



           
   
     
 
 
 

У формування гуманістичного антропоцентризму зро­бив свій внесок видатний поет і мислитель Італії Данте Аліг'єрі (1265 - 1321). Міркування Данте спрямовані на обґрунтування цінності і значущості життя людини. Хоч поет і визнає подвійну природу людини - тілесну і духов­ну - він прагне довести, що корінь людського буття поля­гає у свободі, волі, а останню можна реалізувати лише через реальне діяння.

Данте Аліг'єрі
Франческо Петрарка

Розпочату Данте лінію на звели­чення людини продовжував інший поетичний геній Італії - Франческо Петрарка (1304 -1374), син флорентійського нотаря. Петрарка рішуче постає проти схоластичної, значною мірою на той час формалізованої освіченості. Він гордовито називає себе невігласом у справах титулованих докторів і вистав­ляє на перший план так звану "Studia humanitatis", тоб­то комплекс учень і роздумів про людину. І хоча для духу першим предметом міркувань є Бог, головне для лю­дини - уславити себе земними вчинками. Звідси і протест проти дотримання якоїсь однієї лінії життя, або традиції, а також захоплення античністю, яка, на думку Петрарки, надавала людині можливість бути щирою у різних своїх виявленнях.

Цю лінію піднесення гідності людини в її земних, природних вимірах продовжували й розвивали учень Петрарки Калюччо Салютаті (1331 -1406), Поджо Браччоліні (1370 - 1459), Лоренцо Балла (1406 - 1457).

 

  • що притаманно   • гідність людини -
Поджо природі, те не можна засуджувати Джа- вона є вище творіння Бога
Браччоліні • у земному житті ноццо • людське тіло наділе-
(1370 - 1459) людина керується корисністю і бажанням досягти Манетті (1396 - 1459) не гармонією і красою • вище від нього стоїті злагодженість і гармо-
  насолоди   нія розуму
Лоренио Валла • високе і піднесене знання повинно бути водночас і корисним • реальне буття нале- Калюччо Салютаті (1331 - 1406) • за допомогою розум] людина завершує про­цес божественного тво ріння
(1406 - 1457) жить лише окремим   • призначення люди-
  реальним речам   ни - пізнавати і діяти

*■ Отже, гуманізм Відродження мав яскраво виражений антропоцентричний характер. Гуманістична антропологія була спрямована на:

> обгрунтування особливого, центрального місця людини в
ієрархії світових сущностей;

> піднесення гідності людини;

> прирівняння її у чомусь до Бога.

З іншого боку, гуманісти виправдовували земну природу людини, дбали про гармонію людських якостей і характеристик.

Названі мотиви звучали також і у творах представників ренесансного платонізму. Тільки тут вони знаходили повніше і стрункіше філософське обґрунтування. Треба також відзначити, що канонізованому Середньові­ччям Арисготелеві мислителі Відродження протиставляли Платона-у пра­цях й інтерпретаціях неоплатоніків. Філософія Платона була різнобарвн­іша, афористичніша, літературно жвавіша (діалоги) й художніша. Отже, більше прийнятний для епохи був платонізм.

Одним із перших платоніків Відродження був кардинал М.Ку-занський (1401 -1464), син селянина з м.Куза біля Трира.

Микола Кузанський вважав Бога єдиним початком сущого, але розріз­няв Бога в його виявленнях і сутності, яка є невимовна. Виявлення цієї сут­ності можуть бути лише символічними: через протилежності абсолютного максимуму та абсолютного мінімуму, через ступінь причетності всіх речей до єдиного. Як сутність, Бог постає можливістю усього, але у згорнутому вигляді. Світ, відповідно, є розгорнута сутність Бога. Микола Кузанський розглядає природу як божественну книгу, що розкриває Бога людині. Мож­на читати цю книгу й здобувати знання лише про божественне виявлення, але сутність Бога можна осягнути лише через віру. Оскільки сутність Бога невичерпна, то й творіння світу відбувається вічно. Звідси випливає, що Зем­ля не може бути центром світобудови. Але людина водночас являє собою фо­кус природи, бо в людині всі природні можливості зведені до максимально­го ступеня. Тому людська природа загалом є суверенною. Якщо б людина спромоглася подолати свою обмеженість, вона могла б стати на рівень з Богом. Людський розум складається з: *відчуття, *уяви, *міркувань, *мис-лення. Розум апріорно (до досвіду) здатний творити судження, але ця здатність реалізується лише у взаємодії людини зі світом. З допомогою розсудку ро­зум утворює поняття, а сам він здатний до охоплення тотожностей за допо­могою інтелектуальної інтуїції, що наближає розум до істини приблизно так, як багатокутник наближається до кола.


 



Тема 5. Філософія Відродження


Тема 5. Філософія Відродження



           
   
     
 
 
 

Марсіліо Фічіно

Ще більше в добу Відродження було уславлено ім'я
Марсіліо Фічіно (1433 - 1499), якого більшість дослід­
ників вважає справжнім зачинателем ренесанс-ного пла­
тонізму. 7 листопада 1467 року на віллі, яку подарував
йому Козімо Медичі, Марсіліо Фічіно відкрив нову
Флорентійську платонівську Академію (через 1200 років
після того, як Порфирій покинув Рим). Крім того, Фічіно
здійснив переклад Кодексу праць Платона латинською
мовою, додавши до нього ще й праці грецьких, візант­
ійських та олександрійських неоплатоніків. /

Світ є ієрархією форм ^у/Нтя Бог як буття пронизує усю світову ієрархію, вбирає у себе все {"не Богу речах, а все у Богові") ->■ У центрі світової динаміки перебуває

душа, вона є внутрішнім зв 'язком світу ^> Душа постає в єдності єдиного і мно­жинного

Життя пронизує увесь Всесвіт, влаш­товує його гармонію Все у Всесвіті відчуває взаємний потяг Любовнайбільша сила світу Оскільки сутність людини пов'язана з її душею, людина увін­чує собою усі сутності нижчого порядку, здатна керувати ними, але найбільше собою. Проявом такої сутності людини постає стремління до свободи і високе її цінування.

Згідно з думками Фічіно, людина потенційно здатна до дій, що мо­жуть прирівнювати її до Бога. Філософ вважав, що за наявності належних засобів людина була б спроможна створити небесне скле­піння. Цікавою є така думка Марсічіо Фічіно: усі релігії є лише про­явом «усезагальної релігії», вони частково виражають одну істину, відрізняючись мірою її розуміння.

Уславленим учнем Фічіно був флорентійський граф Піко дел-ла Мірандола (1463 - 1494). Піко погоджується з Фічіно в тому, що людська сутність - це свобода. Як її застосує людина, зале­жить від вибору: або до досконалості, угору, або до руйнування, донизу. Новий момент полягав у тому, що, на думку філософа, людині досконалість не надана, але вона може її досягти. Тобто людина є сутністю, що перебуває у становленні; людина стає тим, що вона творить із себе самої.


 

 

Мірандола вважав також за можливе виокремити з усіх поглядів, ідей, теорій єдину філософську мудрість, що значною мірою підне­се могутність людського розуму. Загалом платоніки додали до гуманістичних поглядів добре осмислену вписаність людини у світове ціле, заакцентували просякнутість усієї світобудови єди­ним зв'язком і в цьому аспекті наблизились до позиції панпсихізму (все одухотворене) і навіть гілозоїзму (вся матерія - жива).

Нарешті, ще один напрям ренесансної фі­лософії - натурфілософія, тобто філософст­вування, спрямоване на розуміння сутності природи і Всесвіту. Цей напрям, як уже відзначено, був для Відродження законо­мірним: якщо цінність природи стає визна­ною, тоді вона стає об'єктом пізнання та ос­мислення. Одним із перших натурфілософів Відродження був відомий універсальний ми­тець Леонардо да Вінчі (1452 - 1519) - архі­тектор, фортифікатор, меліоратор, матема- Леонардо да Вінчі тик, механік, інженер, живописець, мислитель.

Оскільки математика та геометрія не знають якостей, то мо­жуть бути застосовані до пізнання будь-яких речей. У пізнанні ж завдання полягає в осягненні необхідності, що їх визначає закон. Усі названі моменти окреслюють суттєві риси науки, яка, на думку Лео­нардо да Вінчі, повинна скеровувати практику. Серед засобів науки мислитель називає і розумовий експеримент; виходячи з нього, Лео­нардо да Вінчі одним із перших відкинув арістотелівський якісний поділ світобудови на "підмісячний" і "надмісячний" світи; за Леонар­до, Всесвіт однорідний. Для науки ця думка була передумовою виз­нання загального характеру наукових висновків і принципів.

ФІЛОСОФСЬКІ МІРКУВАННЯ ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ

-^ Світ є витвором Бога як великого майстра та винахідника ■^ Завдання людини полягає у пізнанні природи

-^ Основа пізнання - досвід, а початок - відчуття, серед яких першим є зір ->• На базі досвіду розгортаються міркування, які можна перевірити експе­риментами ■^ Найбільшу достовірність знанню надає математичне обчислення


 



Тема 5. Філософія Відродження


Тема 5. Філософія Відродження



Леонардо да Вінчі у своїх творах оспівував людину. Водночас у нього з'являється розуміння неоднозначності людини: вона може сягати Бога, а може стати нижчою від худоби. Отже, ми помічаємо тут появу мотиву дра­матизму і неоднозначності в підході до людини.

Микола Коперник

Помітний слід і далекосяжні результати залишив
у натурфілософії Відродження Микола Коперник
(1473 - 1543). Його твір "Про кругообіг небесних
сфер" започаткував революційні зміни в науковій
картині світу. Філософія, на думку Коперника, шу­
кає істину в міру досяжності її людським розумом.
Світ природи є першим об'єктом пізнання, тому слід
займатися не схоластичними сперечаннями, а пізна­
ванням світу. ^~-
Приблизно в такому ж напрямі розвивалися дум­
ки видатних учених і натурфілософів відродження, таких, як Джіроламо
Кардано, Андреа Везалія, Міґель Сереет, Андреа Чезальпіно.

Еразм Роттердамський

На зламі XV - XVI ст. процеси, характерні для Відродження, поширю­ються майже по всій Європі: від Англії до Швейцарії, від Піренеїв до Угор­щини та Польщі, якоюсь мірою зачіпаючи й Україну (Ру­тенію). Центр активності гуманістичного руху пересунувся на північ Європи. Тут виділяються, насам­перед, такі особистості, як Еразм Роттердамський (1469- 1536), ТомасМор (1478- 1535), П'єрделяРамус (1518 - 1572). Еразм Роттердамський написав багато творів енциклопедичного діапазону. В Icy сі Христі гу­маніст підкреслював його людську природу і вважав, що треба дотримуватися не канонів чи догм релігії, а справ­жньої "філософіїХриста". Тут на першому плані - ети­ка, розв'язання проблем земного життя. Бо подвиг Хрис­та виправдовує цінність та благо природи. Отже, природа - мати, а не мачуха для людини. Через споглядання природи людина осягає мудрість Творця, але оскільки всемогутність Бога людині недосяжна, треба любити людину.

У цей період також розгорталась діяльність Ні- ^^, коло Макіавеллі (1469 - 1527), якого вважають, з одного боку, теоретиком політичного аморалізму, а з іншого - ІЩІ£»

Н. Макіавеллі

фундатором революційної етики. На думку Макіавеллі, християнські моральні норми добрі, але неможливі для ви­конання за реальних умов життя. Тому слід зрозуміти, що доля, обставини й умови життя є невблаганні; їм можна протиставити лише відважність, могутність, натиск. Як і в природі, у суспільстві треба діяти, випереджуючи хід


подій, треба вміти бути недобрим. Тут головне — кінцева мета. Якщо вона спрямована на загальне благо, то всі засоби для її здійснення справедливі. Виходячи із таких міркувань, Н. Макіавеллі радив правителям (монарху) не зупинятись у справі державного зміцнення перед використанням будь-яких засобів: цілком сприйнятні шпигунства, доноси, політичні вбивства та ін., оскільки кінцева мета таких дій все ж благородна.

ЪОтже, ідеї Відродження концентрувалися навколо проблеми спів­відношення людини і світу, тобто навколо проблеми співвідношення макрокосму і мікрокосму. Але в цьому співвідношенні в добу Відрод­ження на перший план вийшла людина в сукупності всіх її якостей, в її земних вимірах. Водночас людину було органічно вписано у світо-устрій, і вона поставала значною мірою внутрішньою сутністю, кон­центрацією буття. Унаслідок того світогляд набував пантеїстичних і панпсихічних рис. У спеціально продуманому й осмисленому сприй­нятті світу в добу Відродження домінували антропоцентризм, пан­теїзм (щоправда, у специфічних формах платонізму), панпсихізм та гілозоїзм. Тобто світ сприймали й розуміли в його зосередженні на живих, активних діях людини, у його одухотворенні, динамізмі та внутрішній єдності.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-25; просмотров: 162; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.207.218.95 (0.018 с.)