Умовщщо сприяли появі феномену античної філософії

■► Ф- географічно-кліматичні — розміщення Балканського півострова, де починався розвиток античної філософії, на перетині трьох кон­тинентів (Європа, Азія, Африка); сприятливий клімат; наявність різноманітних природних зон (гори, долини, ріки, морські затоки), що, врешті, створювало ефект своєрідної "природної лабораторії" для випробовування людської кмітливості, розумності та активності

■► ♦ культурно-історичні — Стародавня Греція перебувала в інтен­сивних контактах із давнішими цивілізаціями, зверталась до їх здо­бутків та вміла їх оцінити, переосмислити і використати; сама вона у цьому плані була "цивілізацією другого порядку "

^ Ф соціальні - високий рівень розвитку соціальних стосунків та діяль­ності, різноманітність напрямів життєдіяльності; існування по­лісної (невеличкі міста-держави) форми організації життя та інтенсивні контакти міме полісами; демократичний устрій жит­тя у більшості полісів, що сприяло спілкуванню між; людьми, куль­тивуванню навичок формування ясних, виразних думок, їх аргумен­тації та доведенню (у демократичних полісах найважливіші державні рішення приймалися на загальних зборах, де всі законні громадяни мали право висловити свою позицію)

-► ^ відносна зрозумілість античної міфології та її близькість до людини ► 0 талановитість, активність та рухливість стародавніх греків

Отже, ^ антична філософія є першою історичною формою європейської філо­софії;?^ в античному суспільстві філософія вперше відокремилась від інших сфер життєдіяльності людини та набула автономного характеру роз-• витку;

&* завдяки сприятливим умовам розвитку вона дала початок багать­ом ідеям і напрямам європейської науки та філософії.

Тема 3. Антична філософія 65

5 Філософія

3.2. Розвиток ідей у натурфілософських ("фізичних") школах Стародавньої Греції

Класичний характер розвитку античної філософії виявився, зокрема, у тому, що в ній чітко й виразно продемонстровано ло­гіку розвитку людського мислення. Розпочинається антична філо­софія з появи натурфілософських ідей та шкіл у Стародавній Греції.

І Натурфілософія - це філософське осмислення природи ("натури" - лат.).

Грецькою мовою слово природа звучить як "фізис", тому таку філософію у Стародавній Греції називали "фізичною", а філософів цього періоду — "фізиками". Світ природи з його масштабом, розмаїтістю та міццю найперше впадає в око допитливої люди­ни, тому й думка, що осягає буття, розпочинається з осмислення природи. Для ранньої давньогрецької думки природа поставала як "все". Із чого ж може розпочати свої дії думка, яка хоче охопи­ти "все"¹! Вона й повинна розпочати з деякого "початку", тобто з того, з чого може це "все" постати або початися: з "архе" - най­першого, або давнього.

^к Отже, на першому етапі розвитку античної філософії природа постала як її об'єкт, а першою проблемою цієї філософії - проблема пошуку вихідного початку буття ("архе").

Першим філософом Стародавньої Греції, за загальним визнан­ням, був Фалес із Мілета (місто на узбережжі Малої Азії; 624 - 526 pp. до Р. X.).

Від нього до нас дійшло дві тези: " Усе з води" та " Усе має душу". Філо­софом Фалеса називають не лише тому, що мислитель висунув думку про першопочаток ("архе") світу, а насамперед тому, що він почав це обґрунто­вувати, доводити, посилаючись на те, що без води немає життя, що агре­гатні стани води (тверде тіло, рідина та газ) вичерпують можливі стани при­родної речовини. Друга теза засвідчує, що Фалес замислювався і над причинами змін та рухів, що відбуваються у природі, і шукав такі причини у внутрішній природі речей.

Учень Фалеса - Анаксімандр (610 - 546 pp. до Р. X.), стверджу­вав, що "архе" саме по собі не схоже ні на що; це - "апейрон", невизначене та безмежне. Думка Анаксімандра була проникли-

Тема 3. Антична філософія

вою, але вона не могла задовольнити людей того часу через не­можливість пересвідчитись у реальному існуванні "апейрона".

Третій представник мілетської школи Анаксімен (585 - 525 pp. до Р. X.) синтезував ідеї своїх учителів: початок буття має бути досить невизначений, але доступний для сприйняття, необхідний для життя і рухливий. На думку Анаксімена, саме таким є повітря, яке він і визначив як першопочаток усього.

Діячі мілетської школи висловлювали продуктивні ідеї й у сфері інших питань, наприклад Фалес був видатним математиком та астрономом. І все ж головний їх здобуток - розроблення таких ідей про світобудову, що виявляє рух людської думки від конкретного через абстрактне до поглибленого усвідомлення реальності.

До того ж мілетці підготували ідейний грунт для появи дуже сміливої і дуже продуктивної для науки та філософії тези про те, що "все подібне до числа або пропорції". Ця теза вводила в науку математичне обчислення, а належить вона Піфаго-ру (570 - бл. 500 pp. до Р.Х.). Як Піфагор прийшов до ідеї числа як вихідного виміру всього, що існує? Щ

Якщо виходити з міркувань мілетської школи і | вважати, що "все" є щось "одне", то тоді світ Ц ("все") стає однорідним, тобто постає в одній Піфагор якості; у такому разі відмінності між: речами вже не якісні, а кількісні, усе можна виміряти числом.

^Піфагор уперше визначив умови застосування для пізнання мате­матичного обчислення, а також відокремив думку від наочного, адже число, хоч воно й пов язане з речами, є невидиме само по собі, тобто абстрактне. Піфагор визначив також: числове співвідношення музич­них тонів, ввів в обіг такі поняття, як "космос", "гармонія", "філо­софія". Давні джерела переповідають, що саме Піфагор уперше на­звав себе немудрим, а любителем та шукачем мудрості (філософом).

Високий рівень абстрактності вчення Піфагора змушував грецьких філософів шукати зв'язків між абстракціями і життям. Сучасник Піфагора - Геракліт Ефеський (544 - 483 pp. до Р.Х.) використав ідеї своїх попередників для побудови цілісної філо­софської концепції, що поєднувала високий рівень абстрактних міркувань із наочністю.

Тема 3. Антична філософія 67

^

Оскільки до Геракліта вже були створені філо­софські вчення, відмінні між собою, то він вважав за необхідне в розумінні світобудови перенести наголос із питання "Що?" (Що є світ? Що є по­чатком світу?) на питання "Як?" (Як слід мисли­ти, щоб мати достовірні знання?).

Питання "Що?" і "Як?", що перебувають в органічній єдності між собою, від часів Гераклі­та Ефеського стають основними питаннями піз­нання (у тому числі й наукового).

Геракліт

На думку Геракліта, світ слід розуміти як потік, тобто: "Усе тече, усе змінюється". Дово­дячи свої думки, Геракліт дає відповідь на запи­тання, що саме тече, як тече, куди тече. У течії, у становленні перебувають чотири світові стихії: Ф вогонь, Ъповітря, ^вода і Ъземля. Вони пе­реходять одна в одну, але не хаотично, а мірами, і загалом вихо­дить, що світовий кругообіг здійснюється через виміряний рух від протилежного до протилежного: від рухомого, світлого, гарячо­го вогню — до інертної, темної, вологої землі і навпаки. Енергію усьому рухові дає вогонь як найперша і найдинамічніша стихія: "Весь цей Космос... є нічим іншим, як вогнем, що мірами спалахує

БУДОВА СВІТУ (За Гераклітом Ефеським)*

та мірами згасає". Оскільки світовий рух відбувається не хаотично, то це свідчить про наявність єдиного світо­вого закону - "логосу". "Логос" - це слово, мовлення, хід думки, і, отже, -розумний порядок. Саме логос визна­чає міри поєднання протилежностей у світі.

* Ця і ряд інших схем запозичено з книги «Світова філософія. Фундаментальні пробле­ми філософії» /За ред. В.Л. Петрушенко. -Львів, 1988.

Такий погляд на світ, у якому він постає динамічним, змінним унаслідок боротьби та поєднання протилеж­ностей, дістав назву діалектики: "Війна - всьому батько ".

& Ото/се, Геракліт є засновником діалектичного мислення, мислення, яке намагається різноманітність сущого звести да певної його внут­рішньої енергетики.

У реальному світі логос проявляє себе у вигляді блискавки — особливої дії особливого вогню (згадаймо, що Зевс керує світом за допомогою блискавки). Геракліт пояснював дією вогняної стихії усе, у т. ч. душу людини (особливий, сухий і чистий вогонь) і роботу інтелекту (просвітлення, "спалахи" при усвідомленні й т. ін.).

Особливу увагу в період подальшого розвитку античної натур­філософії слід звернути на чотири школи.

* Елейська школа (за назвою міста Елея). Найвідоміші представники Парменід
(540 - 450 pp. до Р.Х.) та Зенон (490 - 430 pp. до Р.Х.). Парменід стверджував, що
за належної уваги до процесу мислення ми змушені будемо визнати: "Лише бут­
тя є, а небуття узагалі немає". Бо про що б ми не мислили, думка буде непорож­
ня. Навіть мислячи небуття, ми вводимо його в ранг буття, бо воно в цей момент
існує для самого мислення як його предмет. Отже, усюди є лише буття, що дорі­
внює собі самому і є незмінне й невичерпне. Погляди на засади сущого як у своїй
основі на нерухливі, незмінні, самототожні згодом (у німецького філософа Г.Ге­
геля) дістали назву метафізичного світобачення, яке за вихідними спрямування­
ми протистоїть діалектиці. Парменіда вважають одним із зачинателів метафізи­
ки як стилю мислення.

Зенон спрямував свої зусилля на захист ідей Парменіда через розроблення ориг­інальних задач-головоломок (" 'апорії'Зенона"), які доводили немислимість руху і змін.

* Школа атомізму. Найвідоміший давньогрецький атоміст Демокріт (480 -
390 pp. до Р.Х.) виходив із тези, що "ніщо не виникає з нічого і не перетворюється
у ніщо". Якщо у світі не було б чогось стійкого і незмінного, світ не утримався б
у бутті. Можна ділити і дробити речовину, але не нескінченно; край, межа мож­
ливого поділу - атом (неподільний); його існування - запорука незнищенності
світу. З атомів утворюються світові стихії, а з останніх - усе, що існує. А. Ейнш­
тейн назвав ідею атомізму однією з найпродуктивніших в історії науки, бо вона
справді дає можливість пояснити багато явищ.

вся природа складається з атомів

Основні V / положення атомістичної

атоми мають кількісні властивості і не мають якісних

властивістю атомів є рух

атоми відрізняються один від одного формою, місцем знаходження

атоми рухаються в порожнечі, яка, як і атоми, є матеріальною

 

Тема 3. Антична філософія

Тема 3. Антична філософія

*■ Школа еволюціонізму. Розробив її ідеї Емпедокл (483 - 423 pp. до Р.Х.), який вважав, що всі процеси світу можна пояснити через взаємодію чотирьох стихій, або елементів {вогонь, повітря, вода й земля), та двох сил протилежного спряму­вання {любов і ворожнеча). Під дією любові подібне з'єднується із подібним, а під дією ворожнечі навпаки — у світі панують роз'єднання, розпад. Любов та ворож­неча почергово встановлюють своє панування у світі, а останній перебуває у періодичних станах прямування або до досконалості (так виникають Космос і всі форми життя), або до розпаду (який неминучий після панування любові).

* Школа ноології, або концепції всесвітнього розуму. Розробив її Анаксагор (500 - 428 pp. до Р.Х.), на думку котрого все, що існує, складається з частинок, які містять у собі всі якості та властивості світу, — із гомеомерій (частково под­ібних до всього). Тому ми й бачимо різноманітність світу. Але конкретне по­єднання гомеомерій зумовлене дією світового розуму - Нуса, або Нооса; саме він постає мірою для усього сущого. На початку XX ст. акад. В. Вернадський ви­користає термін "ноон" для позначення ноосфери — тієї частини біосфери Землі, що створюється завдяки культуротворчій діяльності людини.

МІЛЕТСЬКА ШКОЛА

"It ЧОГО ВГР?"

Анаксімандр (початок усього-"апейрон")

Фалес

("усе з води")

Анаксімен

("початок усього повіїря")

Ъ

Піфагор

(усе подібне до числа або має пропорцію)

Геракліт

(світ є колообіг 4-х стихій; слід думати не лише над тим, що є світ, а й як треба його сприймати і розуміти)

Ноологія

(Анаксагор) Світовий розум упорядковує Кос­мос, використовуючи "гомеомерії" -частинки, які ма­ють якості всього

що? м як?

 

Елеати	Атомізм	Еволюціонізм
(Парменід, Зенон) Є лише буття,	(Демокріт) Ніщо не виникає	(Емпедокл) Унаслідок
вічно тотожне со-	з шчого;	поєднання стихій
бі самому	запорука буття світу- атом -	та космічних сил світ проходить
і j	неподільний, не­змінний, неруйнівний,	різні стадц формування J

♦ Отже, давньогрецька натурфілософія розвивалась динамічно, де­монструючи при цьому деякі загальні закономірності руху людсько­го мислення - від простого => до складного, від конкретного => до абстрактного, від недиференційованої проблематики =Ф до диферен­ційованої, від неусвідомленого => до усвідомленого, висунувши цілу низку продуктивних для європейської цивілізації ідей і теорій.