Національні культури та культура загальнолюдська

Розглянуті особливості культури як суспільно-історичного яви­ща дають можливість зрозуміти, що культуру творять людські особистості, проте, вони вписані в певні спільності, історичні епохи, певний суспільний процес. Але в становленні та розвитку культури спостерігаються ті самі тенденції, що і в розвитку пізнання та людської особистості: коли сутність такого явища як культура усвідомлюється, тоді культура існує вже як вагомий, впливовий чинник суспільного буття.

Початково культура виникає і формується стихійно, виражаючи прямі потреби певної спільності людей, тому корені кожної культури сягають стихії народного життя, де, за твердженням багатьох філософів, культурологів та психологів, формуються найперші типи культурної поведінки, уявлення про культурні та соціальні цінності, архетипи колективного світосприйняття та самоусвідомлення. І в подальшому своєму розвитку культура не розриває своїх зв'язків із цими її коренями, оскільки і прижитися, і зберігатися, і ре­ально функціонувати культурні досягнення можуть лише в межах певної соціальної спільності людей. За твердженнями згаданого вище О.Шпенгле-ра, джерелом культурного творення постає душа певного народу.

Оскільки в наш час основною формою соціальної спільності людей постає нація, то найчастіше в дослідженнях культури фігу­рує поняття національної культури. Ясно, що в сучасному сус­пільстві національну культуру не можна ототожнювати із народ­ною культурою, оскільки національна культура твориться вже не тільки і не стільки в стихії народного життя, скільки талановити-

 

Тема 20. Культура та цивілізація

Тема 20. Культура та цивілізація

ми та видатними майстрами та діячами культури. Не можна ото­тожнити національну культуру і з творами представників однієї провідної нації якоїсь країни, оскільки в складному сучасному соціальному організмі задіяні, як звичайно, представники різних націй, народів, етнічних груп. Таким чином, національна культура в сучасному суспільстві - це явище складне, багатоелементне як за суб'єктами свого творення, так і за змістом.

Досить складним та дискусійним постає питання про взаємні відношення національних культур та світової культури. Дис-кусійність цього питання значною мірою обумовлена тим, що воно зачіпає інтереси людей: переважна більшість людей, входя­чи у життя, потрапляє у певне культурне середовище, разом із мо­локом матері вбирає в своє сприйняття дійсності певні взірці жит­тя, діяльності, норм поведінки, мистецьких уподобань. Тому досить часто людям здається незрозумілим, а то й образливим той факт, що якісь інші люди не милуються тим, чим милуються вони, не дотримуються певних ритуалів та звичаїв і т. ін.

Складність означеного питання пов'язана із тим, що, як здаєть­ся, наочно очевидною та незаперечною постає реальність конк­ретних національних та етнічних проявів культури, а ось де та як існує світова культура? Чия вона, хто її творить та використовує? І дійсно, лише із великою долею умовності ми можемо казати про те, що давньогрецька скульптура чи архітектура належить усьому людству; реальні ж права на них має перш за все Греція; і т. ін. Але із цього міркування не випливає виправданість запе­речення реальності чи сенсу виділення світової культури як яви­ща суспільної історії.

Коли ми кажемо ""анатомія людини", "генетичний код людини", то ні в кого не виникає питання, якої саме людини? Якої нації? Тут ми розуміємо, що структурні чи інформаційні одиниці людсько­го організму у всіх людей за будовою, функціями та вихідними структурними зв'язками є однаковими, хоча в кожній конкретній людині вони набувають індивідуально неповторних виявлень внаслідок унікальності конкретних умов, обставин, факторів як її появи на світ, так і подальшого життя. Ті основні складові людського способу буття, людської свідомості та інтелектуаль­ної діяльності, які ми розглянули у попередніх розділах, також за

суттю є однаковими, загальними для всіх людей, хоча за проява­ми - відмінними.

Конкретний підхід до людини вимагає вміння, навіть мудрості та мистецькостІ поєднувати одне і друге, тобто вміння бачити, що певна людина, оскільки вона людина, має, як і всі люди, пред­метно зумовлені емоції, проте це є емоції саме цієї людини, хоча вони в цілому постають явищем загальнолюдським, є унікальни­ми і ніким більше не відтворюваними. Ще ранній християнський філософ-римлянин С.Боецій писав, що реальність загального по­лягає в тому, що воно присутнє в кожній речі, але сутність загаль­ного знаходить виявлення лише в розумі та загальних поняттях людської мови.

^ Так само ми повинні підходити і до питання про співвідношення національних культур та світової культури: кожна національна куль­тура є унікальною, проте вона є людською культурою, тобто в ній зна­ходить свої виявлення та засвідчення те, що входить в людську при­роду, людський спосіб буття.

Через це між культурами можливий і необхідний діалог: якби культури були відрізані одна від одної непроникненим кордоном, вони б навіть не змогли би визнати один одного явищами того самого порядку, а якби вони повністю співпадали, то не було б сенсу в їх спілкуванні.

Тому, наприклад, італійські пісні інші, ніж українські, проте ми розуміємо, що це - пісні, що в них знаходить виявлення мелос, але саме той, який в унікальній історичній та суспільній ситуації роз­крився не так, як мелос іншого народу.

^ Отже, можна зробити висновок, що в кожній реально існуючій куль­турі наявні загальнолюдські виявлення, що оцінюються в якості світо­вої культури, та унікальність і неповторність їх продукування і вира­зу, що постає в окресленнях національної культури. Відокремити їх неможливо, як неможливо відокремити акт дії та результат, але і ототожнювати не виправдано, оскільки при цьому втрачаються ре­альні аспекти культурного діалогу та людського спілкування.

У зв'язку з цим у змісті кожної національної культури умовно можна виділити кілька її змістовних елементів.

Звичайно, виділяти ці елементи можна лише умовно, так само, як і проводити межі між ними, але не слід вважати таке виділення штучним: в реальному функціонуванні культури - і це відомо всім - деякі її предмети набувають широкого розповсюдження на

 

Тема 20. Культура та цивілізація

Тема 20. Культура та цивілізація

загальнолюдський елемент — те, що може бути цікавим і зрозумілим кожній розумній людині

національний елемент — те, що може являти інтерес та бути зрозумілим лише тим, хто заглиблений у дану культуру

елемент, що слугує ґрунтом для діалогу та культурної дискусії, те, що синтезує два попередні елементи

міжнародному рівні, деякі лишаються відомими та зрозумілими лише носіям даної культури, а деякі являють переважний інтерес для дослідників та культурологів. Проте для більшості людей всі ці тонкощі залишаються невідомими, інколи - незрозумілими, а інколи - і принципово неприйнятними. Складно, цілісно та конк­ретно мислити - справа нелегка; вона вимагає як спеціального навчання, так і інтелектуальних навичок.

В більшості випадків культура розуміється та оцінюється од­нобічно: ^> ті люди, які схильні бачити в усіх культурах лише відтворення єдиної людської природи, часто знеособлюють куль­туру, позбавляють її моментів неповторності та принципової не­замінності; їх інколи, проте, не зовсім виправдано, називають кос­мополітами, а то й інтернаціоналістами; ^> ті, хто схильні зводити культуру лише до її неповторних форм, фактично ізолюють куль­тури та народи одне від одного; їх, як звичайно, називають ради­кальними націоналістами (інколи - шовіністами); *h> ті люди, які вбачають в культурах лише ґрунт для діалогів та спілкувань, схильні позбавляти культуру її екзистенціальних засад; це є функ­ціональний або феноменалістичний підхід до культури.

Розглядаючи ці аспекти функціонування культури, варто бу­ло б застерігти від невиправданого використання тих термінів, які характеризують наведені вище позиції; перш за все слід розрізня­ти ці позиції як світоглядні, як ідеологічні та як політичні. Наприк­лад, якщо розглядати космополітизм як світоглядну позицію, то не можна їй не симпатизувати, адже космополіти - це ті люди, які відчувають себе дітьми космосу, відчувають свою спорідненість із вихідними засадами буття природи, світу. В цьому сенсі деякі

відомі духовні наставники людства були космополітами (на­приклад, Будда, Христос). Інша справа, коли космополітизм по­стає ідеологічною установкою, тобто коли він подається як со­ціальна програма; тоді він веде до нівелювання людей та навіть до соціального насильства. Якщо ж космополітизм виступає як характеристика політики, тоді він однозначно постає явищем не­безпечним та руйнівним.

Те саме можна сказати і про інші наведені позиції; наприклад, націоналізм як світоглядна установка також не може не виклика­ти поваги, оскільки, як звичайно, він при цьому пов'язується із поглибленим інтересом до національної культури, історії, народ­них звичаїв. Як ідеологічна установка він вже небезпечний тому, що загрожує соціальним протистоянням та розбратом. В політич­ному плані він може бути виправданий лише в окремі періоди істо­ричного розвитку певного народу або держави.

*■ Отже, в реальному продукуванні та соціальному функціонуванні культура постає складним, багатоелементним утворенням, тому й розуміти і осмислювати її слід без спрощень. Для цього треба набу­вати навичок цілісного конкретного мислення, яке постає особливо важливим тоді, коли ми хочемо свідомо займати виправдану пози­цію в підході до з'ясування взаємозв'язку між; національними культу­рами та світовою культурою.