Санітарна освіта – складова первинної профілактики стоматологічних захворювань. Організація стоматологічної санітарноїї освіти, її форми, методи, засоби.

Гігієнічне виховання населення — одна з основних ланок первинної профілактики.

Гігієнічне виховання складається з двох важливих розділів:санітар­но-просвітницької роботи і навчання методам гігієни порожнини рота. Це навчання проводять у спеціальному центрі гігієнічного вихован­ня (кімната гігієни і профілактики), що організовують у дитячих установах чи поліклініці й забезпечують необхідним обладнанням (таблиці, стенди, плакати, діапроектори, раковини, дзеркала, набори засобів гігієни і профілактики і т.д.). Якщо в дитячому кабінеті чи школі немає можливості виділити приміщення для цих цілей, усю необхідну наочну агітацію можна розмістити в одному з холів, а практичні заняття проводити в умивальні чи іншій пристосованій для цього кімнаті.

Організація санітарно-просвітницької роботи в різних дитячих колективах — досить складне завдання. Мета може бути досягнута тільки за умови знання психології аудиторії, їх особливостей, використання необхід­них форм і методів роботи з конкретним колективом. Без урахування цих факторів санітарно-просвітницька робота не може бути досить ефектив­ною. Основні напрямки санітарно-просвітницької роботи:

1) сформувати у населення знання про здоровий спосіб життя;

2) пояснити причини стоматологічних захворювань;

3) переконати у необхідності проведення профілактичних заходів.

Робота з дітьми має деякі особливості організації і проведення, пов'язані з віковими групами, соціальним статусом дітей, їх психологією. Разом з тим правильний, продуманий і комплексний підхід до санітарно-просвіт­ницької роботи серед дітей дає гарні результати і є найбільш ефективним для прищеплювання здорових навичок на все життя. Основа такого підхо­ду — комплексність впливу санітарної освіти на дитину. У ній мають брати участь чотири ланки:

а) медичні працівники, які здійснюють профілактику;

б) педагогічний колектив дитячої установи;

в) батьки;

г) діти.

Форми санітарно-просвітницької роботи серед перелічених контингентів істотно відрізняються одна від одної залежно від організації дитя­чого населення. Насамперед необхідно чітко розрізнятиактивні і пасивні форми роботи.

Доактивних форм роботи належать методи безпосереднього спілкування медичних працівників із населенням — уроки здоров'я, бесіди, виступи, лекції, доповіді.

Пасивна форма роботи — це видання науково-популярної літератури, статей, листівок, пам'яток, плакатів, санбюлетенів, проведення виставок, радіо- і телепередач, показ кінофільмів, мультиплікаційних фільмів та ін.

Перевагою активних форм роботи є безпосередній взаємозв'язок і взаємодія фахівців і населення, що забезпечує найбільш ефективний вплив на аудиторію. Однак, за даними психологів, словесна форма для санітарної освіти дітей малоефективна. Така форма може бути рекомендована для осіб старше 20 років.

У свою чергу пасивні методи роботи не потребують присутності медичного працівника, діють певний час, у тому числі й на неорганізовану аудиторію. Її вада — відсутність зворотного зв'язку між фахівцями і на­селенням.

Як активні, так і пасивні форми роботи необхідно використовувати серед організованих груп дитячого населення і неорганізованих дітей, які відвідують дитячі стоматологічні установи з батьками чи без них. Причому серед організованого населення ця робота більш ефективна, оскільки охоп­лює всі чотири основні ланки; серед неорганізованого — менш ефективні оскільки в роботі беруть участь тільки дві ланки (батьки і діти).

Висока дієвість активних форм залежить від безпосереднього контакту лікаря з аудиторією, що забезпечує максимальний психологічний контак^- і умови для взаєморозуміння. Ці методи дають змогу лікарю враховувати соціальні, професійні й індивідуальні особливості слухачів, ступінь їх пер­винної підготовки, рівень засвоєння.

Бесіди і семінари з педагогами і медичними працівниками дитячої установи — перший етап активних форм санітарно-просвітницької роботи. У цих бесідах необхідно пояснити мету і завдання гігієнічного вихован­ня в стоматології, окреслити коло методів його проведення, обсяг роботи, бажану тривалість і умови її здійснення.

Другий етап активної санітарно-просвітницької роботи в організова­них колективах — бесіди чи виступи перед батьками. Виступ має розв'язу­вати два завдання: стурбувати батьків станом зубів і органів порожнини рота своїх дітей і викликати безпосередню зацікавленість у проведенні і підтримці профілактичних заходів у дитячому колективі.

Бесіду варто проводити активно, цікаво, з багатьма прикладами, ілюстраціями. Тривалість її не має перевищувати 15—20 хв, стільки ж часу потрібно залишити для відповідей на запитання. Для розв'язання першого завдання необхідно акцентувати увагу на важких і неприємних наслідках, до яких призводять хвороби зубів, щелеп, пародонта, аномалії прикусу. Краще, якщо цей бік питання буде трохи перебільшений. На такому фоні більш серйозно сприймається інформація про можливість профілактичних заходів, з'являється відповідальність батьків за стан здоров'я своїх дітей. Завершуючи бесіду, лікар має закликати батьків бути його помічниками в цій важливій справі і підкреслити залежність успіху профілактичних захо­дів від спільних зусиль. Особливий акцент робиться на контролі за культу­рою вживання вуглеводів і стані гігієни порожнини рота в домашніх умо­вах. Для закріплення отриманих знань варто вручити кожному з батьків друковані пам'ятки-листівки.

Третій етап — бесіди й уроки здоров'я для дітей. Вони мають бути суворо диференційованими за цілями і змістом залежно від віку дітей. Їх краще проводити з класом чи групою.

У віці 2—4 років бесіди мають ігровий характер, вони повинні впли­вати на емоційну сферу і зацікавленість дітей, однак ні в якому разі не слід говорити з повчальною або переконливою інтонацією.

У віці 5—7 років бесіди мають трохи інший характер. З огляду на ту обставину, що діти вже знайомі зі стоматологічними втручаннями і знають основи догляду за порожниною рота, бесіди потрібно починати з пояснен­ня, що необхідно зберігати зуби здоровими і що для цього потрібно робити.

У школах санітарно-просвітницька робота проводиться у формі уроків здоров'я і потребує іншого підходу. Урок здоров'я звичайно включає елементи навчання методів гігієни порожнини рота. Школярам доцільно роз­повісти про будову, функції і значення зубів, у популярній формі пояснити причини захворювань зубів, а також зупинитися на ролі харчування, шкід­ливих звичок. Варто пояснити дітям, особливо 1—4 класів, необхідність гігієни порожнини рота і регулярних відвідувань стоматолога.

На другому уроці бесіда може бути присвячена предметам і засобам гігієни порожнини рота. Дітям потрібно пояснити будову зубної щітки, правила її використання і збереження. Необхідно показати інші предмети і засоби гігієни, розповісти про правила їх застосування, продемонструвати методики чищення зубів на моделях.

На третьому уроці, присвяченому практичному навчанню догляду за порожниною рота, діти знайомляться з методами контролю гігієни.

У середніх і особливо старших класах робота проводиться у формі лекцій, що мають бути науковими і впливати як на емоції, так і на розум слухачів. Старшокласники отримують серйозні знання про фізіологію й анатомію порожнини рота, причини і механізми розвитку захворювань, можливості й методи профілактики. Важливо пояснити і наочно показати естетичні аспекти, можливість зберегти зуби здоровими чи поліпшити їх зовнішній вигляд.

Активні форми санітарно-просвітницької роботи з неорганізованими дітьми проводяться в поліклініці і мають індивідуальний, рідше колектив­ний характер. Основний метод такої роботи — бесіди з дітьми і батьками. Пасивні форми санітарно-просвітницьких заходів в основному спрямовані на батьків і дітей. В організованих групах усі засоби пасивної агітації доцільно зосередити в кімнаті гігієни. У поліклініці ці засоби мають бути розміщені рівномірно як у холі дитячого відділення, так і в кабінеті гігієни поліклініки.

Кінцевою метою всього комплексу санітарно-просвітницьких методів має бути виховання у населення правильних переконань і вчинків у резуль­таті надбання нових знань, спрямованих на охорону і підтримку свого здо­ров'я, профілактику захворювань порожнини рота. Цю мету в загальному вигляді схематично можна зобразити так:

інформація => знання => переконання => вчинки.

Другий важливий розділ гігієнічного виховання населення —навчан­ня методів гігієни порожнини рота. Цей розділ роботи спрямований на чотири основні групи населення: педагогів, медичних працівників дитя­чих установ, батьків і дітей. Характер навчання має бути диференційованим.

Педагогам і вихователям потрібно показати раціональні методи гігієни порожнини рота, навчити їх правильному проведенню гігієнічних заходів, ознайомити із сучасними методами профілактики. Педагогічний колектив повинен мати уявлення про методи контролю за гігієною порожнини рота. Тільки при такій постановці питання вони стануть помічниками стоматолога у постійному спілкуванні з дітьми, будуть допомагати медичному персоналу і загострювати увагу батьків і дітей на важливості правильного і регулярного виконання всіх профілактичних процедур.

На медичних працівників дитячих установ покладені обов'язки щодо проведення профілактики, тому вони повинні бути навчені правильним прийомам гігієнічних процедур у порожнині рота, методам контролю за якістю чищення зубів, методиці використання різних профілактичних засобів і правилам ведення документації.

Навчання батьків частіше проводять після лекцій і бесід у кімнаті гігієни. Батькам також варто показати, як правильно чистити зуби, щоб у домашніх умовах вони контролювали тривалість, кратність і правильність догляду за порожниною рота своїх дітей.

Навчання дітей — найбільш трудомісткий і відповідальний етап гігієнічного виховання. Краще проводити його, поєднуючи активні і пасив­ні форми санітарно-просвітницької роботи, тобто чергувати ці методи. Характер занять диференціюється залежно від різних вікових груп дітей.