Комплексна система профілактики стоматологічних захворювань у дітей.

Комплексна система профілактики стоматологічних захворювань — це система профілактичних патогенетично обгрунтованих заходів, спрямова­них на оздоровлення організму й органів порожнини рота шляхом підви­щення рівня їх резистентності й зниження інтенсивності впливу несприят­ливих факторів. Вона включає:

1. санітарно-просвітницьку роботу серед населення;

2. навчання принципам раціонального харчування;

3. навчання правилам гігієни порожнини рота;

4. ендогенну профілактику;

5. використання методів місцевої профілактики;

6. раннє виявлення стоматологічних захворювань;

7. вторинну профілактику (санацію порожнини рота).

Основні етапи організації впровадження комплексної системи профілактики стоматологічних захворювань, розроблені в 1987 р. Є.В. Боровським, такі:

1. Визначення черговості дитячих установ, у яких буде проводитися профілактика стоматологічних захворювань.

Це питання вирішується спільно районними (міськими) відділами охо­рони здоров'я й освіти. При цьому береться до уваги комплекс місцевих умов і потреба у профілактичних заходах.

2. Висновок договору між службами охорони здоров'я й освіти, що передбачає взаємні зобов'язання сторін.

Керівники установ освіти зобов'язані виділити необхідні кошти для обладнання спеціальних кабінетів, закупити засоби особистої гігієни, наочне приладдя й ін. Керівники служби охорони здоров'я виділяють і навча­ють необхідні кадри. Директори шкіл повинні взяти на себе зобов'язання із забезпечення обладнання кабінетів чи куточків гігієни (відповідно до реальних можливостей).

3. Підготовка медичних кадрів вищої й середньої ланки для проведен­ня обстежень, санітарно-просвітницької роботи та профілактичних заходів. Їх готують із лікарів-стоматологів і середнього медичного персоналу дитячих стоматологічних поліклінік відповідно до про­грами профілактики.

4. Вивчення та облік кліматогеографічних факторів, складу води, особ­ливостей харчування, побуту, звичок. При цьому маються на увазі можливості впливу клімату, рівня інсоляції, вітрів і холодових ре­жимів, особливості біохімії грунтів, ступеня жорсткості води, вмісту в ній фтору, вживання легкозасвоюваних вуглеводів, режиму їх при­йому, кількості вітамінів у їжі, рівня споживання молока і молоч­них продуктів, збалансованості харчування, рівня споживання ряду мікроелементів та інших факторів, що можуть вплинути на рівень стоматологічної захворюваності.

5. Епідеміологічне обстеження дітей для виявлення рівня уражено­сті основними стоматологічними захворюваннями (індекси КПВ, РМА, РІ, потреба в лікуванні). На підставі даних обстеження можна розрахувати необхідні сили для здійснення профілактики й лікування, а також розподілити всіх дітей на диспансерні групи для диференціації обсягу лікувальної та профілактичної роботи.

6. Обладнання й підготовка приміщень та створення умов для проведення профілактичних заходів. Сутність методу полягає у придбанні предметів і засобів профі­лактики, виготовленні наочного приладдя, підготовці куточків гігі­єни порожнини рота.

7. Визначення характеру, обсягу і послідовності профілактичних заходів у різних диспансерних групах. Цей етап базується на результатах епідеміологічного обсте­ження, вивчення кліматогеографічних особливостей, харчування, складу води й інших факторів. Відповідно до особливостей епіде­міології, клініки й патогенезу стоматологічних захворювань у пев­ному регіоні та місцевих умов необхідно визначити обсяг і послі­довність профілактичних заходів. Програми будуть відрізнятися в різних регіонах і визначатися початковим рівнем захворюваності. У районах з високою інтенсивністю карієсу необхідно знижувати її до помірної, у районах із помірною — до низької, у районах з низькою інтенсивністю карієсу стоматологи мають стежити за її стабільністю.

8. Проведення сапітарно-просвітншіької роботи з педагогами, батьками і медичними працівниками шкіл. Цей етап обов'язково має пере­дувати впровадженню профілактики, оскільки тільки переконані в її необхідності співробітники дитячих установ можуть стати надій­ними помічниками стоматологів.

9. Проведення уроків і практичних занять із гігієни порожнини рота, контроль за рівнем гігієни, заходи щодо поліпшення харчування. Практичним заняттям завжди мають передувати виступи лікарів, які переконують дітей у необхідності цих занять. Як теоретична, так і практична частина уроків обов'язково супроводжуються контролем у вигляді опитування дітей і проведення контрольованого чищення зубів. Одночасно слід вжити адміністративних і організа­ційних заходів для нормалізації харчування дітей і усунення вияв­лених недоліків.

10. Використання профілактичних методів, підібраних відповідно до даних епідеміологічних та інших обстежень.

11. Повторне епідеміологічне обстеження і визначення ефективності проведених заходів. Це завершальний етап, мета якого — визначен­ня ефективності проведеної роботи зі зниження приросту інтенсив­ності стоматологічних захворювань. Подібне обстеження звичайно проводиться через п'ять років після практичного впровадження програми профілактики. Попередньо оцінити ефективність профі­лактики можна не раніше, ніж через 2—3 роки, оскільки оцінка в більш короткий термін може призвести до помилкових висновків. Ефективність проведених профілактичних заходів визначають по­рівнянням із даними первинного епідеміологічного обстеження.

Основним критерієм ефективності профілактики карієсу зубів є рівень інтенсивності карієсу в дітей у віці 12 років, а ефективність профілактики захворювань пародонта оцінюється за CPITN у підлітків 15 років.

Організаційну ефективність необхідно оцінювати за рівнем охоплен­ня контингенту профілактичними заходами (у відсотках від чисельності дітей у колективі, у якому реалізується профілактика з першого року впровадження).

Медичну ефективність можна оцінювати не раніше, ніж через 2 роки після початку впровадження методу в колективі дітей за такими показниками:

1. зниженням поширеності карієсу чи індексу здоров'я колективу чи групи;

2. зниженням інтенсивності карієсу;

3. зниженням приросту інтенсивності карієсу порівняно з аналогічни­ми даними в групі, що порівнюється, не охопленій профілактикою.

Більш точним є підрахунок інтенсивності карієсу і її приросту за індек­сами порожнин (кпп, КПВп), а не зубів.

Упроваджувати програму профілактики необхідно диференційовано залежно від віку. Основну увагу слід зосередити на вагітних жінках, дітях молодшого віку з поступовим охопленням усього дитячого, а потім і дорослого населення.

Заходи щодо запобігання захворювань зубів і пародонта у вагітних жінок проводяться на базі жіночих консультацій. Лікар-стоматолог, закріп­лений за жіночою консультацією, працює в тісному контакті з акушером- гінекологом і терапевтом, використовує їх дані диспансерного спостере­ження за станом здоров'я жінок, здійснює санацію порожнини рота.

Профілактичні заходи, навчання методу чищення зубів при першому і наступному відвідуваннях, контроль за правильністю проведення чищення, видаленням зубних відкладень, обробкою зубів ремінералізуючими препаратами проводить стоматолог чи спеціально навчена медична сестра при відвідуванні вагітною жінкою жіночої консультації один раз на місяць.

Профілактична робота серед дітей проводиться в організованих колективах. Лікар-стоматолог, що обслуговує певний колектив дітей, складає план санітарно-гігієнічного виховання батьків і співробітників дитячої установи.

Медичні сестри дитячих дошкільних установ проходять підготовку з навчання методів реалізації програми профілактики стоматологічних захворювань на базі стоматологічних поліклінік чи відділень.

Медичні сестри, вихователі і батьки мають щодня контролювати режим споживання дітьми вуглеводів, виховувати звичку полоскати порож­нину рота між основними прийомами їжі.

Лікар-стоматолог оглядає кожну дитину один раз на рік і виділяє групи дітей із підвищеним ризиком виникнення стоматологічних захворювань для диспансерного спостереження.

У регіонах із помірним і високим рівнем інтенсивності карієсу зубів серед населення дітям дошкільного віку рекомендується використання місцевих протикаріозних методик 2—3 рази на рік.

При проведенні профілактичної роботи в дитячих дошкільних установах необхідно приділяти увагу запобіганню розвитку шкідливих звичок. Досить важливим є правильне співвідношення санаційної й профілактич­ної роботи лікаря, що мають служити одній меті — оздоровленню дітей і зниженню захворюваності.

При кожному візиті до стоматолога з приводу санації порожнини рота необхідно проводити контрольоване чищення зубів лікувально-профілактичними зубними пастами, проводити аплікації ремінералізуючими розчи­нами. Дітям 1—3 класів такий комплекс заходів доцільно проводити 3—4 рази на рік.

Слід зазначити, що вся ця робота досить трудомістка, потребує багато часу і значних матеріальних витрат, що при існуючій економічній ситуації в нашій країні робить її ще більш обтяжливою.

Однак ці й інші проблеми не мають бути перешкодою для реалізації програми профілактики. Навпаки, той ступінь господарської самостійно­сті окремих регіонів, що утверджується останнім часом, може створити умови успішного впровадження різного роду профілактичних систем.