Епідеміологічі особливості Лайм-бореліозу ,профілактика та протиепідемічні заходи.

1) Хвороба Лайма (інші назви — бореліоз, Лайм-бореліоз, системний кліщовий бореліоз) — це природно-осередкова інфекційна хвороба з групи бактеріальних зоонозів, яка спричинюється бореліями комплексу Borrelia burgdorferi sensu lato, передається кліщами і характеризується переважним ураженням шкіри у вигляді мігруючої еритеми, а також нервової системи, опорно-рухового апарату і серця.

2)Актуальність кліщового борреліозу зумовлена відсутністю настороженості лікарів до цієї патології, тривалістю перебігу інфекціЇ, ознаками ураження багатьох органів та систем, складністю ранньої діагностики (при спорадичних випадках більшість хворих потрапляє в інфекційний стаціонар не раніше 2 тижня хвороби), ризиком виникнення важких ускладнень.

3) Збудник-спірохети роду Borrelia (для людини патогенними є геновиди Borrelia burgdorferi, Borrelia garinii й Borrelia afreliс).Борелії — грамнегативні анаеробні мікроорганізми, характерною особливістю яких є відсутність у них мітохондрій і ундулюючої мембрани. Морфологічно борелії являють собою штопороподібну звивисту спіраль; мають джгутики та здатні до активного поступального й обертального руху. Виділено 13 геновидів борелій.. Борелії малостійкі до факторів зовнішнього середовища, дуже чутливі до дезінфікуючих засобів, УФО. Вони також чутливі до багатьох антибіотиків, перш за все, до тетрациклінів і пеніцилінів..

4)Джерело збудника-Основним переносником збудника є кліщі, а його носіями — дрібні ссавці та гризуни.

6) Переважно людина заражається від укусу кліща і є кінцевим етапом у ланцюгу перенесення інфекції, тому хворий на хворобу Лайма не є джерелом зараження для оточуючих. Інший можливий шлях передачі збудника хвороби Лайма це вживання в їжу сирого молока (переважно козячого) та інших молочних продуктів без термічної обробки.

5) Хворий не заразний для контактних осіб.

7) Лайм-бореліоз (ЛБ) поширений у лісовій та лісостеповій зоні північної півкулі, зокрема, в Україні.Також відзначаюся випадки поширення в парках,садових насадженнях.

8) Інкубаційний період кліщового бореліозу складає від 1 до 20 діб (частіше 7-10).

9) а. Рання обмежена стадія: 1) грипоподібні симптоми; 2) мігруюча еритема

б. Рання дисемінована стадія (органна)1) артрит – найчастіше моно-, іноді олігоартрит великих суглобів (колінний, гомілковостопний, ліктьовий), 2) міокардит (≈5% хворих) – раптова АВ-блокада або інші порушення провідності та ритму, зазвичай одночасно наявні суглобові та неврологічні симптоми; 3) ураження нервової системи (нейробореліоз)

в. Пізня стадія: 1) хронічний атрофічний дерматит кінцівок – червоно-синюваті, зазвичай несиметричні зміни шкіри дистальних відділів кінцівок, 2) хронічний артрит, рідше тривале ураження; легкий міозит, бурсит або тендиніт; 3) хронічний нейробореліоз (дуже рідко) – запалення нервових корінців та периферичних нервів, периферична полінейропатія, хронічний енцефаліт і мієліт.

10) Для лабораторної діагностики використовують серологічне дослідження крові в непрямій реакції імунофлюоресценції (НРІФ) з антигеном з Боррель. Позитивною реакцією вважають наростання титру антитіл через З тижні від початку захворювання в 2 рази. При відсутності наростання титру антитіл в динаміці діагностичним є титр 1: 40. На пізніх термінах захворювання позитивна НРІФ в титрі 1: 40 і вище, ймовірно, свідчить про хронічне або латентному перебігу хвороби Лайма. З імунохімічних методів для виявлення антитіл у класах IgM і IgG використовується ІФА. Серед перспективних методів діагностики бореліоз — вестернблот і ПЛР.

11) Епідеміологічне обстеження осередку:

- пошук джерела збудника;

- встановлення факторів передавання;

- визначення меж осередку;

- оцінка санітарного стану

12.-13)Профілактичі заходи:*суспільні-для ліквідації або зниження небезпеки осередків хвороби Лайма;*заходи індивідуального захисту(захисний одяг,репеленти,само-і взаємоогляд після відвідування небезпечних територій).

Проводять планову суцільна дератизація та акарицидні заходи на ендемічних територіях;термічну обробку молока та молочних продуктів;санітарно просвітницьку роботу серед населення щодо способів захисту та профілактики..

Специфічна імунопрофілактика проводиться за епідпоказами в активних осередках захворювання,а також групам ризику(працівникам лісгоспів,геологам).Для цього розроблені дві моно валентні рекомбінантні вакцини.

14)Офіційній реєстрації підлягають усі випадки ХЛ.Хворі госпіталізуються за клін показами в інфекційне відділення.Диспансерне спостереження за перехворілими рекомендується протягом 1 року з клінічними та серологічними обстеженнями 1 раз на 3 місяці.При наростанні титру антитіл у сироватці крові та появі клінічних ознак захворювання необхідно провести повторний курс антибіотикотерапії.

 

 

Висипний тиф,хв..Бриля

1)Висипний тиф-гострий трансмісивний антропонозний рикетсіоз,який характеризується лихоманкою,інтоксикацією,розеольно-петехіальною екземою,ураженням нервової та судинної систем.Розрізняють та окремо реєструють дві форми висипного тифу:епідемічний висипний тиф та хворобу Брілла(віддалений рецидив висипного тифу)

2)В останні десятилілля в Україні випадки висипного тифу виявляють надзвичайно рідко.Усі спорадичні захворювання які реєструються в Україні є не епідемічним висипним тифом а хворобою Бриля.Підтвердженням цього є той факт що хворіють як правило люди старшого віку,в анамнезі яких відзначається раніше перенесений висипний тиф.Передача збудника від хворого оточуючим може відбутися лише за значного сімейного педикульозу.

3) Збудник хвороби — рикетсії Провасека (Rickettsia prowazekii), які існують у 2-х стадіях: вегетативній або тканинній (забезпечує зростання й розмноження рикетсій) та спокою (забезпечує збереження у зовнішньому середовищі та проникнення до чутливої клітини). Вони мають 2 антигени.Рикетсії швидко гинуть при високій вологості,але довго зберігають свою життєдіяльність у висушеному стані.Гинуть при температурі 56 градусів протягом 10 хв,100 гр-30 сек.Швидко інактивуються під впливом спирту,ефіру,формаліну,лізолу,кислот та лугів у звичайних концентраціях.

4) Джерелом інфекції при епідемічному висипному тифі є людина, яка заразилася вперше (епідемічний висипний тиф) або має пізній рецидив висипного тифу (хвороба Брілла-Цінссера). Резервуаром в міжепідемічному періоді є люди, що перехворіли на епідемічний висипний тиф, а також деякі тварини (американські білки-літяги, окремі свійські тварини, кліщі)

5) Хворий становить небезпеку в останні 2-3 дні інкубаційного періоду, протягом усього періоду гарячки та до 7-8-го дня нормальної температури.

6)Механізм передачі-трансмісивний,аерогенний,аліментарний

Шлях передачі-специфічна контамінація,аерогенний в лабораторних умовах,при вдиханні висохлих фекалій і решток вошей;переливання крові,яка була взята в інкубаційному періоді захворювання.;описані випадки через вживання їжі,зараженої рикетсіями.

Чинники передачі- через вошей — головним чином платтяну (Pediculus vestimenti), а також зрідка головну (Pediculus capitis).

7)На поширеність висипного тифу впливають такі соціальні фактори:завошивленість людей,які мешають у незадовільних санітарно-гігієнічних умовах.Захворювання має епідемічний характер під час війн,голоду та стихійних лих.В помірних широтах захворюваність частіше виникає в зимово весняний період,а саме лютий-квітень.Така сезонність пояснюється тим,що в цю пору року встановлюється найбільша завошивленість серед населення;Відповідно при появі хворих виникають умови для розвитку висипнотифозних інфекцій як серед вошей так і серед населення.

8) Інкубаційний період може тривати від 6 до 25 днів (у середньому 12-14 днів)

9) гострий початок захворювання з гарячки, головного болю;характерна поведінка хворого зі схильністю до збудження ЦНС;типовий вигляд хворого, стійка гіперемія і одутлість обличчя, червоні очі з характерних блиском («п'яне обличчя та кролячі очі»),позитивні симптоми Кіарі, Лендорфа-Розенберга, Годельє-Ремлінже, Діча;з 4-5-го дня хвороби після температурного врізування поява типового поліморфного розеольозно-петехіального висипу на шкірі тулуба та кінцівок (за виключенням обличчя, долонь та підошов) з наявністю вторинних петехій в середині розеол;розвиток в період розпалу тифозного статусу, делірію;переважання енцефалітичних явищ (порушення психіки, рухові розлади) над менінгеальними;помірне збільшення печінки та селезінки;характерна температурна крива (тривалістю 2-2,5 тижні) з двома «врізуваннями».

10) В загальному аналізі крові на ранньому етапі відбувається нормоцитоз, нейтрофільоз, тромбоцитопенія, поява плазматичних клітин, невелике підвищення ШОЕ. В періоді розпалу може з'являтися незначний лейкоцитоз. При дослідженні цереброспінальної рідини відзначається невеликий лімфоцитарний плеоцитоз (не більше 100 клітин в 1 мкл), помірне підвищення вмісту білка. Специфічна діагностика: реакція аглютинації рикетсій (РАР). Аглютиніни до рикетсій Провасека виявляються з 6-7-го дня хвороби у більшості хворих, і з другого тижня — майже у всіх. РНГА є реакцією вторинної ланки і стає позитивною з 3-4 дня хвороби і зберігається до 6-го місяця реконвалесценції;ІФА, за допомогою якого також можна виявляти окремо IgМ та IgG.

11) Епідеміологічне обстеження осередку:

- пошук джерела збудника;

- встановлення факторів передавання;

- визначення меж осередку;

- оцінка санітарного стану

12.-13)Протиепідемічні та профілактичні заходи:

-госпіталізація хворого в інфекційний стаціонар і проведення дезінфекції та дезінсекції в осередку

-епідеміологічне обстеження осередку,протипедикульозні заходи

-медичне спостереження за контактними та їх лабораторне обстеження

-санітарно-освітня робота в осередку

В імунопрофілактиці проводять щеплення контингентів ризику:медичного персоналу,працівників транспорту,військовослужбовців.Для цього використовують за епідпоказами використовують живу комбіновану висипнотифозну вакцину.Також використовують вбиту хімічну висипнотифозну вакцину.Екстрену профілактику проводять протягом 10 днів доксицикліном,рифампіцином,тетрацикліном.

14)Хворий на висипний тиф обов’язково госпіталізується в інфекційний стаціонар.За осередком висипного тифу встановлюють медичне спостереження протягом 25 днів з щоденним вимірюванням температури тіла у контактних осіб.Епідемічний нагляд включає в себе:інформаційні потоки про випадки захворюваності,розповсюдженняя педикульозу,санітарно-гігієнічний стан епідемічно значущих приміщень(лазень,пралень,перукарень),дані про окремі групи високого ризику розповсюдження педикульозу(особи без визначеного місця проживання)

 

 

Туляремія

1) Туляремія - зоонозна інфекція, яка характеризується інтоксикацією, лихоманкою, ураженням лімфатичних вузлів

2) Інфекція убіквітарна,природні осередки займають величезні простори на багатьох контингентах.На туляремію хворіють люди працездатного віку,витрати на їх лікування зазнають значних збитків.Тому є проблема профілактики туляремії в осередку поширення.

3) Збудник хвороби - туляремійна паличка — Francisella tularensis відноситься до родини Francisellaceae, роду Francisella. Це дрібна грамнегативна поліморфна переважно кокоподібна, рідше паличкоподібна бактерія, нерухома, спор не утворює.Збудник досить стійкий в навколишньому середовищі,особливо коли захищений від сонячних променів.Добре переносить низькі температури.При попаданні сонячних променів гине через 20 хв,при кип’ятінні –миттєво.Легко інактивується дезінфекційними розчинами.

4) Джерелом інфекції в природі є більше ніж 80 видів тварин.Основним джерелом служать гризуни: водяні щури, миші, полівки, піщанки, зайці, ондатри та інші. Зрідка хвороба може викликатися при укусі сліпнів, мух-жигалок, деяких видів кліщів, інфікованих від гризунів.

5) Хвора людина, як правило, не заразна для здорових.

6) Механізм передачі:трансмісивний,аліментарний,аерогенний,контактний…шлях передачі:укус інфікованої комахи(кліщ,комар,блоха),харчовий,водний,повітряно-пилевий,контакт з хворими тваринами і їх виділеннями.Чинники передачі:інфіковані комахи і тварини,інфіковані продукти харчування і вода,виділення хворих тварин,пил в інфікованому осередку.

7) Сприйнятливість до хвороби 100%. Частіше хворіють чоловіки, професія яких передбачає контакт з тваринами. Територіальні осередки туляремії виникають при міграції заражених гризунів з місць їх природного проживання в населені пункти. Зустрічається туляремія переважно в сільській місцевості, хоча в останні роки відзначається збільшення випадків і в містах. Більша кількість епізодів захворювання припадають на осінній період, однак трансмісивні спалахи, пов'язані з польовими збиральними роботами та сінокосом, проявляються збільшенням випадків туляремії в липні і серпні.Характерна спорадичність.

8) Інкубаційний період 3-7 днів,можливе продовження до 2-3 тижнів.

9) Існує кілька клінічних форм туляремії: - бубонна, виразково-бубонна, ангінозна, легенева, абдомінальна, які виділяють, спираючись на локалізацію місцевого процесу.Всі клінічні форми мають загальні ознаки захворювання, такі як підвищення температури тіла до 38 - 40 °С, яка тримається від 1 тижня до 2-3 місяців, загальне нездужання, слабкість, анорексія. При огляді відмічається гіперемія шкірних покривів, слизових оболонок ротової порожнини, носоглотки і кон'юнктиви. Іноді на шкірі з'являється еритематозна, розеолезная, петехіальний або везикулярна висипка. Через кілька днів розвиваються ознаки гепатолиенального синдромуПри бубонною формою туляремії спостерігається поєднане ураження регіональних лімфатичних вузлів, вони збільшуються до розміру горіха або курячого яйця. При виразково-бубонної формі трансмісивного зараження в процесі розвитку туляремії відбувається зміна шкірних проявів від плями, папули, везикули до пустули і неглибокої виразки з характерними піднятими краями, рубцювання і загоєння якої відбувається досить повільно. При проникненні збудника через кон'юнктиву, клінічні симптоми тяжкі та характеризуються виникненням ерозивно-виразкових гнійних утворень у місці вхідних воріт. Ангінозно-бубонна форма, що розвивається при попаданні збудника з їжею або водою, характеризується помірними болями в горлі, утрудненням ковтання, мигдалини при огляді гіперемована, набряклі, з некротичним сірувато-білим нальотом з працею піддається зняття шпателем. Абдомінальна форма характеризується ураженням лімфовузлів мезентеральной області. Клінічна картина легеневої форми протікає в двох варіантах - бронхотичному і пневмоничному.

10) Найбільш достовірні результати дає виділення збудників туляремії. Матеріал для досліджень збудників туляремії: Пунктат з бубонної, відокремлюване кон'юнктиви, харкотиння, слиз із зіву, кров, випорожнення, тканини загиблих гризунів). Як правило, виділити збудник з клінічного матеріалу неможливо. Для цього вдаються до біопробі на мишах або морських свинках, підшкірно заражаючи їх досліджуваним матеріалом.

Потім проводять посів крові та тканин тварин для виділення чистої культури туляремії та вивчення її морфологічних, біохімічних і антигенних властивостей. Для остаточної ідентифікації туляремії проводять зараження чистою культурою білих мишей. Для експрес-діагностики Аг збудника туляремії в мазках застосовують РІФ.

11) В епідемічному осередку проводяться: епідеміологічне обстеження, спрямоване на виявлення умов зараження (клінічна форма захворювання допомагає встановити шлях передачі збудника), виявлення джерела збудника; визначають наявність та чисельність гризунів і переносників, наявність падежу серед них; виявляють інших осіб, які підпали під ризик зараження;

12) Профілактичні заходи спрямовані на попередження заносу збудника інфекції, скорочення епізоотологічної активності природних осередків туляремії та попередження захворювань людей у цих осередках. Основним напрямком у роботі з попередження занесення та розповсюдження туляремії є проведення санітарно-технічних (захист приміщень від проникнення гризунів) та дератизаційних (знищення гризунів) заходів для боротьби з гризунами. Комплекс заходів, спрямованих на скорочення епізоотичної активності природних осередків туляремії, здійснюється спеціалізованими підрозділами санітарно-епідеміологічної служби та включає нагляд за чисельністю популяції гризунів на території природного осередку та наявністю епізоотій у них, а також регуляцію чисельності гризунів на їх території, боротьбу з синантропними гризунами та їх ектопаразитами, з пререносниками збудника.

13) Протиепідемічні заходи проводять у разі підозри або підтвердження діагнозу туляремії:Заходи щодо джерела збудника: госпіталізація хворого або з підозрою на туляремію проводиться за клінічними показаннями до інфекційного відділення. Проведення дератизації та (або) дезінсекції обов’язкові, коли захворювання людей в осередку пов’язані з епізоотією туляремії серед гризунів або з підвищеною активністю серед переносників.Заходи відносно факторів передачі збудника: в осередку проводиться поточна та заключна дезінфекція, у тому числі речей, забруднених виділеннями хворого; продукти харчування та вода підлягають термічній обробці; дезінсекція проводиться за епідемічними показаннями;Заходи відносно інших осіб: до осіб, які контактували з хворим туляремією, ізоляційні заходи не проводяться; застосовуються активне виявлення та госпіталізація хворих і з підозрою на захворювання туляремією та посилене медичне спостереження із щоденним опитуванням, оглядом і термометрією. За епідемічними показниками проводяться щеплення (вакцинація раніше не щеплених, або щеплених понад 5 років тому). Спеціальна екстрена профілактика проводиться антибіотиками (всередину протягом 5 діб–рифампіцин по 0,3 г 2 рази на добу, доксициклін по 0,2 г 1 раз або 0,1 г 2 рази на добу, тетрациклін по 0,5 г 3рази на добу).

14)При туляремії проводиться обов’язкова госпіталізація хворого.Про кожний випадок захворювання або підозри на туляремію надається термінове повідомлення в територіальну СЕС та організовується детальне епізоотолого-епідеміологічне обстеження осередку інфекції.ЕН передбачає також збір інформації про існування природного осередку і можливої його активізації.У визначених природних осередках контролюють напруженість імунітету місцевого населення,особливо у дітей та груп з підвищеним ризиком зараження.Проводять систематичну і кваліфіковану санітарно-просвітницьку роботу серед населення.

Чума

1) Чума – гостра ОН природно-осередкова інфекційна хвороба, характеризується важкою інтоксикацією, лихоманкою, ураженням шкіри, лімфатичних вузлів, легенів, може давати септичні форми.

2) В Україні в останні десятиліття чума не діагностовувалася.Але враховуючи те, що інфекція може бути завезена з інших країн і особливу небезпеку даної хвороби виникає велика актуальність даної проблеми. При виникненні у людей здатна до швидкого епідемічного поширення.ЇЇ можуть використати(особливо легеневу форму)як біологічну зброю.

3) Збудник чуми-Iersinia pestis на лежить до роду Iersinia. Розрізняють 2 варіанти збудника чуми: штами, які розкладають гліцерин, називають континентальними, їх виділяють у природних осередках країн Середньої Азії. Штами, які не розкладають гліцерин, називають океанічними, їх виділяють в портових містах і природних осередках США.

Терморезистентний і руйнується за температури 50 гр протягом 1 години..при кип’ятінні-миттєво.Прямі сонячні промені руйнують збудник протягом 2-3 год.Швидко знешкоджується у дезінфекційних розчинах-3 % лізолю,3% фенолу,хлораміну,хлорного вапна.

4) Джерело інфекції – дикі гризуни (> 300 видів), ховрахи, бабаки, полівки,сірий щур або пацюк, чорний щур. Специфічними переносниками є блохи (120 видів і підвидів).

5)Хвора людина може заражати при певних випадках:при позвитку легеневої чуми,безпосередньому контакті іншої людини з вмістом чумного бубона,а також після зараження бліх на хворому з чумною септицемією.

6)Механізм передачі:трансмісивний,аерогенний,контактний,аліментарний…шляхи передачі:водний,харчовий,повітряно-краплинний,через ушкоджену шкіру та слизові,при укусі блохи…чинники передачі: блохи Xenopsylla cheopis, що живуть на гризунах, недостатньо термічно обробленого м'яса зараженої тварини,інфікована вона,через предмети забруднені інфікованим харкотинням і гноєм,часточки слизу хворих на легеневу форму чуми.

7)Природні осередки чуми займають 6-7%суходолу земної куліі зареєстровані на усіх контингентах,виключаючи Австралію і Антрактиду.Найбільна кількість випадків чуми спостерігається на африканському контингенті.Характерна спорадичність захворювання.Найбільший ризик зараження навесні та влітку.Чоловіки частіше хворіють ніж жінки.Групи ризику-ті що займаються полюванням,тваринництвом.

8)Складає 1-6 діб(при легеневій чумі може скорочуватися до 12 год)максимальний термін інкубації -9 діб

9) Виділяють такі її клінічні форми:Бубонна;Целлюлярно-шкірна,Легенева,Чумний менінгіт,Септична,Чума неуточнена. При попаданні бактерій з продуктами харчування розвивається запальний процес у кишечнику (кишкова форма).

При повітряно-крапельному шляхи зараження розвивається геморагічне запалення легенів.

Легенева форма чуми характеризується швидкою генералізацією процесу і високою летальністю.

Симптоми. Інкубаційний період триває від декількох годин до 10 днів у вакцинованих людей.

Початок захворювання, як правило, гостре, раптове. Після найсильнішого ознобу температура піднімається до 38-39 ° С, іноді і вище. Відзначаються сильний головний біль, відчуття розбитості, м'язові болі, блювота. Обличчя і кон'юнктиви очей почервонілі. Вираз обличчя страдницький, губи сухі. Мова збільшений в об'ємі, вкритий білим нальотом ("млявий язик"). Збільшення і сухість мови роблять мова хворого невиразною.

Хворі збуджені, нерідко розвивається марення, вони підхоплюються з ліжка, прагнуть втекти. Хода у них хитка. Нерідко хворий справляє враження п'яного.

З боку серцево-судинної системи відзначаються тахікардія, порушення ритму, приглушеність тонів серця, зниження артеріального тиску, ціаноз, задишка.

При зараженні через шкірні покриви спостерігаються характерні місцеві зміни. На місці проникнення збудника виникає пляма, яка потім перетворюється на папулу, везикулу і пустулу.

Пустула заповнена кров'янисті-гнійним вмістом, іноді чорнуватим, різко болюча при натисненні. Навколо шкіра яскраво гіперемована, набрякла. Надалі пустула із'язвляется з утворенням виразок, дно яких покрите темним струпом. Описана шкірна форма чуми зазвичай поєднується з бубонної формою (шкірно-бубонна).

Характерною ознакою бубонної форми є ураження прилеглих до місця проникнення збудника периферичних лімфатичних вузлів з утворенням бубонної. Лімфатичні вузли збільшені в розмірі, ущільнені, спаяні між собою і оточуючими тканинами, різко болючі. Шкіра над бубонами напружена, гіперемована, іноді з синюшним відтінком.

10) Лабораторні дослідження

У клінічному аналізі крові відмічається значний лейкоцитоз зі зсувом формули вліво, підвищена ШОЕ. У сечі — білок, еритроцити, зернисті і гіалінові циліндри. Розвивається олігурія.

Специфічна діагностика:Експрес—діагностика — РІФ (виявлення антигену збудника в матеріалі) бактеріоскопія— виявлення у мазку овоїдної грамнегативної Бактеріологічний — матеріал для дослідження визначається клінічною формою (пунктат бубонів, вміст везикул, пустул, виразок, матеріал із ротоглотки, взятий мазком, харкотиння, випорожнення, кров, сеча, блювота, секційний матеріал)[20], проводиться посів на елективні середовища та ідентифікація.Біологічний — проводять зараження білих мишей та морських свинок:Серологічний — виявлення антитіл в РПГА, РГПГА, РНАг, РНАт, ІФА з моно- чи поліклональними антитілами.

11) В осередках чуми за епід. показаннями проводиться вакцинація в першу чергу контингенту високого ризику зараження (чабани, геологи, мисливці, медичні працівники, працівники п/ч закладів), застосовується жива вакцина EV н/ш і в/ш, ревакцинація через 1 рік.В осередку, де було виявлено хворого проводять заключну дезінфекцію, дератизацію і дезінсекцію (використовують 3% лізол, 2% хлорамін, виділення від хворих обробляються 10%-ним розчином лізолу, карболової кислоти, хлораміна. Посуд і інструменти – кип’ятіння, білизна і одяг – в параформалінову камеру.).

12) Протиепідемічні заходи –– при виявленні хворих на чуму створюється НПК, яка накладає карантин на територію і складає комплексний план ліквідації осередку. Хворих на чуму негайно госпіталізують в чумний госпіталь, підозрілих хворих (з гарячкою, з пневмонією, лімфаденітами) госпіталізують в провізорний госпіталь, контактних розміщують в ізоляторі. За ізольованими ведеться медичне спостереження протягом 6 днів. Їм проводять курс антибіотико профілактики (стрептоміцин 0,5x2р., тетрациклін 0,5х3р. 6 днів). Через 2 дні після закінчення курсу а/б-профілактики проводиться вакцинація або ревакцинація. Виписка через 4-6 тижнів нормальної температури і 3-ох від’ємних посівів із носоглотки, харкотиння, пункції бубона. Диспансеризація 3 місяці з бак. дослідженням мазків з носоглотки, харкотиння.. Захоронення трупів згідно інструкцій.

13)У комплексі заходів профілактики та боротьби з чумою вирішальне значення мають заходи що виключають занесення інфекції з інших країн і запобігають виникненню захворювань в ензоотичних осередках.Для профілактики завозу чуми з інших країн велике значення має дотримання усіма країнами міжнародних санітарних правил.Заходи спрямовуються на своєчасне виявлення небезпеки захв на чуму,термінове оповіщення про неї відповідних служб,запобігання ураження людей.Вїзд на територію України іноземних громадян і транспортних засобів з країн де зареєстровані випадки чуми дозволяють при наявності документів,передбачених міжнародними угодами та санітарним законодавством України.Необхідно постійно підтримувати і контролювати стан готовності усіх відповідних установ які забезпечують боротьбу з ОНІ,постійно стежити за епідеміологічною та епізоотичною ситуацією в світі для оцінки завезення чуми з інших країн.Потрібно постійно підтримувати резерв діагностичних і лікувально профілактичних препаратів для даної хвороби.Медичні працівники мають знати принципи негайної боротьби з даною ОНІ.

14) Епіднагляд–головна мета недопущення ураження людей. До таких заходів відносяться: 1) повсякденна готовність всіх медичних установ проводити роботу на випадок виникнення ОНІ;2) складання прогнозів щодо епізоотичної ситуації на території;3) стеження за епідемічною ситуацією в світі та потенційною можливістю завозу чуми в державу;4) суворий нагляд на СКП за своєчасним виявленням серед пасажирів підозрілих хворих на чуму, які прибувають на територію країни;5) ізоляція на 6 днів осіб, щодо яких виникає підозра на зараженість чумою;6) накопичення запасів діагностичних, лікувальних, профілактичних препаратів;7) знання принципів та схем проведення екстреної антибіотикопрофілактики та специфічної профілактики;8) проведення санітарно-епідемічної пропаганди.

95. Контактні інфекції…

1)Контактні інфекції-це група інфекційних захворювань(трихомонадоз,короста,дерматомікози,кандидоз,гонорея,сифіліс,ВІЛ,гепатити В і С,сказ,правець),які виникають при контактуванні людини з навколишнім світом через свої зовнішні покриви(шкіра та її придатки) та зовнішні слизові оболонки(очі,ротову порожнину,зовнішні статеві органи)

2)Дана група захворювань широко розповсюджена в сучасному світі,багато з них є внутрішньо лікарняними інфекціями.Високий епідемічний потенціал,ураження працездатного населення,негативний вплив на репродуктивне здоровя нації,відсутність підходів щодо ефективної профілактики й високі показники летальності визначають актуальність цієї групи інфекцій.Найактуальнішими на сьогодні є парентеральні гепатити та ВІЛ інфекція.

3)Протозоїди(трихомонада),паразити(короста),грибок(дерматомікоз,кандидоз),бактерії(гонорея,сифіліс),віруси(Віл,Гепатити В і С).Особливості збудників різноманітні.

4)Джерела інфекції:різні види тварин,гризунів,птахів і людина,в кишечнику якої може знаходитися збудник.

5)Залежить від певного захворювання.Може тривати все життя(як при ВІЛ-СНІД)

6)Механізми передачі:контактний прямий-без участі факторів навколишнього середовища(статевий шлях),контактний опосередкований(через білизну,предмети побуту).Шляхи передачі:природні(фізичні контакти,предмети побуту,раневі інфекції,статевий шлях),штучні(пов’язані з цілеспрямованою діяльністю людини:парентеральні втручання,ін’єкції).Чинники передачі:найрізноманітніші-забруднений грунт(правець),слина інфікованої тварини(сказ),контаміновані предмети побуту чи спеіалізовний інструментарій.

7)Дані захворювання поширені на всій земній півкулі.Певної сезонності не спостерігається.Переважають спорадичні випадки.До груп ризику переважно належать:люди які не дотримуються правил особистої гігієни,індивідуалізації предметів особистого користування;люди які займаються випадковими незахищеними статевими контактами,медичні працівники.

8)Інкубаційний період залежить від нозології:правець(від кількох днів до 1 міс…в середньому 1-2 тижні),сказ(10 днів-3 місяці..може скорочуватися до 5 днів і продовжуватися до 1 року),ВІЛ-СНІД(до 10 років),гепатит В(30-180 днів),гепатит С(20-150 діб в середньому 40-50 діб).

9)Провідні клінічні симптоми різні для кожного захворювання.

10)Визначення специфічних серологічних маркерів за допомогою методів імуноферментного чи радіо імунологічного аналізу(Гепатити),імунологічні дослідження(ВІЛ-СНІД)виявлення збудника бактеріологічним чи бактеріоскопічними методами та ін.

11)В осередках проводиться епідрозслідуванняі спостереження,заключна дезінфекція з камерною обробкою речей(за показами),термінова хіміо- чи імунопрофілактика.Вибір обмежувальних заходів (карантин,обсервація)при окремих нозологіях регламентується нормативними показниками.

12.-13.)Пфз і Пез:раннє виявлення і і лікування заражених осіб,обстеження і своєчасне відсторонення осіб від донорства;консультування і тестування осіб,які одружуються;обстеження вагітних і своєчасне їх лікування дозволяють зменшити ризики зараження інших осіб.Медико-ветеринарні заходи передбачають раннє виявлення хворих тварин і недопущення до використання контамінованої продукції;дотримання стандартів стерилізації і дезінфекції в об’єктах ризику(косметологічні кабінети,перукарні);професійний захист медичного персоналу.

14)ЕН проводиться за визначеними нозоформами їз врахуванням епідеміологічних особливостей хвороби і включає спостереження за захворюваністю,носійством,летальністю і смертністю,оцінку активністю шляхів передачі інфекції,визначення особливостей циркулюючих штамів збудників,груп,територій і часу ризиків;ефективності профілактичних програм програм і Пез,складання прогнозів.