Епідеміологічні особливості геморагічної гарячки Ебола, профілактичні та протиепідемічні заходи.

ГГ Ебола – гостра вірусна високо контагіозна природно-осередкова хвороба, яка характеризується тяжким перебігом, високою летальністю, вираженою інтоксикацією, зневодненням, ураження судин багатьох органів із розвитком геморагічного синдрому.

Для гарячки Ебола джерелом у природі є примати. Важливою особливістю є можливість передачі вірусу від людини. Це призводить до виникнення внутрішньолікарняних спалахів, у тому числі і серед медичного персоналу, та вторинних захворювань у сім'ях. Передача збудника від людини відбувається аерогенним шляхом, а також при спільному користуванні предметами побуту, при статевих контактах,.частіше – при догляді за хворими, використанні нестерильних медичних інструментів. Зараження можливе як у розпал хвороби, так і в період реконвалесценції.

Збудник: РНК-вмісний вірус родини Filoviridae.

Інкубаційний 7-14 діб. Початок гострий, ранніми ознаками є кон'юнктивіт і екзантеми. У перші дні хвороби з'являються сильний біль голови, озноб, підвищення температури тіла до 39-40 °С, болі в спині, м’язах, суглобах, нудота, блювання, часті водянисті випорожнення, що може привести до значного зневоднення організму. Типовою є макуло-папульозна висипка, яка розповсюджується на шию і обличчя, верхні кінцівки, сідниці, у подальшому з’являється лущення на долонях і підошвах. Спостерігається енантема на слизовій оболонці м’якого і твердого піднебіння, виразки. Нерідко розвивається дерматит калитки. Досить часто на першому тижні хвороби відзначається лімфаденіт у потиличній, шийній, пахвових ділянках. Лімфовузли збільшені до розмірів горошини, м’які, дещо болючі. З 5-7-го дня хвороби приєднується геморагічний синдром. Безпосередні причини смерті – інфекційно-токсичний шок, серцева недостатність, мозкові розлади. Летальність – 90 %

. Діагностика здійснюється з урахуванням епідеміологічного анамнезу (сезонність, зв’язок з ендемічним осередком) і типових клінічних проявів (гострий початок, гарячка, геморагічний синдром). Діагноз підтверджується вірусологічними та серологічними методами дослідження. Збудника гарячки Ебола виділяють з крові хворих на культурі клітин Vero або на гвінейських свинках. «Золотим стандартом» є виявлення в ПЛР РНК збудника. Для серодіагностики застосовують РЗК, РН, РІА, РГГА, РНІФ, ІФА з парними сироватками хворих, імуносорбентні методи. З матеріалом від хворих працюють тільки в спеціально обладнаних лабораторіях, дотримуючись найсуворіших заходів безпеки

Протиепідемічні заходи: Виявлення хворого, Інформація про хворого (повідомлення вище стоячих органів), Уточнення діагнозу (взяття матеріалу на дослідження), Лікування (невідкладна допомога), Ізоляція і госпіталізація,Обсерваційні, карантинні заходи, Виявлення померлих від невідомих причин, розтин трупа, взяття матеріалу, Виявлення, ізоляція, проведення екстреної профілактики контактним особам, Провізорна госпіталізація хворих, підозрілих на ОНІ, Дезінфекція, дезінсекція, дератизація, Екстрена профілактика населення, Медичне спостереження за населенням, Санітарна освіта, Санітарний контроль за зовнішнім середовищем. Профілактичні заходи:Карантин для прибулих з місцевості, де реєструється ГЕ – 17 діб.

 

 

Епідеміологічні особливості групи інфекційних хвороб з трансмісивним механізмом передачі.

Трансмісивні інфекції – захворювання, основною умовою виникнення яких є наявність комахи – переносника, за її відсутності людина – носій інфекції – небезпеки для оточуючих не становить.

Розрізняють 2 типи трансмісивних захворювань: ендемічні та епідемічні. Визначають належність до тієї чи іншої групи наступні фактори:

- зона розповсюдження основного джерела (резервуара) інфекції;

- зона розповсюдження переносника (кліщі, москіти, комарі, блохи, воші та ін)

Класифікація:

1. Арбовірусні хвороби:

А) вірусні енцефаліти (кліщовий, японський)

Б) геморагічні гарячки (Ласса, Марбург, Ебола)

В) системні гарячки (денге, паппатачі)

2. Рикетсіози (висипний тиф, марсельська гарячка)

3. Спірохетози (хвороба Лайма, поворотні тифи)

4. Захворювання спричинені найпростішим (малярія, лейшманіози)

5. Хвороби спричинені гельмінтами (філяріози)

Більшість інфекцій цієї групи- зоонози. Лише інфекції, збудник яких поширюється вошами- антропонози. Коло циркуляції: переносник- теплокровний хазяїн- переносник. Збудник перебуває в крові зараженого організму і при ссанні крові кліщами, комарами, блохами та іншими потрапляє в їх організм, розмножується, накопичується у слинних залозах і при наступному кровоссанні зі слиною потрапляє в сприйнятливий організм.

 

Епідеміологічні особливості кліщового енцефаліту, профілактичні та протиепідемічні заходи.

Кліщовий енцефаліт - природно осередкова хвороба, спричинена РНК-вмісним Флавівірусом, яка су­проводжується гарячкою, ураженням ЦНС і розвитком млявих парезів і паралічів. Властива природна осередковість зумовлюється наявністю великої кількості сприйнятливих до вірусу тварин та кліщів — перенос­ників збудника.

Актуальність, висока захворюваність, смертність та інвалідність після перенесеного захворювання

Етіологія. Вірус кліщового енцефаліту з родини Togoviridae роду Flavivirus.Термолабільний, за температури 60 °С інактивується протягом 10 хв, легко знезаражується спиртом, ефіром та всіма дезінфекційними розчинами.

Сприйнятливість населення висока.

Імунітет стійкий, тривалий.

Джерело збудника. природноосередкова інфекція. Збудник циркулює між тваринами (польові та лісові гризуни, птахи) і кліщами. Основним резервуаром збудника для людей і тварин є зара­жені кліщі. Найчастіше збудник поширюють:I.persulcatus, I.ricinus, I.cjncima.

Період інкубації 7—14 діб.

Механізм передачі. трансмісивний, аліментарно із зараженим молоком

Лабораторна діагностика: виділення вірусу з реакцією нейтралізації,або у РГГА.Серолгічне- РН, пряма і непряма РІФ

Сезонність -весняно-літні місяці.

Специфічна терапія. специфічний імуноглобулін.

Специфічна профілактика убита культуральна вакцина 4 щеплення. Інтервал між першим та другим — 7—10 діб, другим і третім — 20—30 діб, між третім і четвертим — 4-6 міс. Через З роки проводять першу ревакцинацію — одноразову, в наступні роки життя всіх мешканців природних осередків ревакцинують 1 раз на 4 роки. Дітям віком 4—7 років вводять 0,5 мл, старшим — 1 мл вакцини. Концентрованої очищеної культуральна, інактивована вакцина. В Україні планова вакцинопрофілакти ка не проводиться, то­му треба подбати про своєчасну активну імунізацію осіб, які влітку їздять у східні та північні райони Російської Федерації. Термінову імунопрофілактику проводять у разі виявлення кліща, що присмоктався. Доза специфічного імуноглобуліну у перші 2 доби після виявлення кліща для дітей віком до 12 років становить 1,5 мл, після 12 років — 3 мл. Якщо кліща було вияв­лено на 3-тю добу й пізніше, дозу імуноглобуліну подвоюють

Протиепідемічні заходи спрямовуються на знищення кліщів. З цією метою використовують препарат ДДТ. Під час первинної обробки розпорошують 30 кг на 1 га, вторинної — до 40 кг на 1 га. За такої обробки територія звільняється від кліщів на період до 5 років. Забороняється на сінокосах, випа­сах, поблизу відкритих водоймищ, особливо тих, які використо­вують для водопою тварин, розведення риби.Для індивідуального захисту від кліщів використовують спеціальний одяг та репеленти. Важливе значення мають регу­лярні само- і взаємоогляди з метою виявлення кліщів, які присмокталися.

Епідеміологічний нагляд. На всі випадки захворювань на кліщовий енцефаліт до СЕС подається термінове повідомлення. досліджують імунну структуру населення, зоофауни. Проводять вірусологічні дослідження кліщів. Планують і проводять активну специфічну імунізацію населення.

Особи, котрі перехворіли, перебувають на диспансерному обліку. їх обстежують не рідше ніж раз на 2 роки.