Предмет і задачі епідеміології

Предмет і задачі епідеміології

Епідеміологія – це наука про об’єктивні закономірності виникнення та поширення інф.захв. на популяційному рівні, заходи щодо їх профілактики та боротьби з ними.

Предметом епідеміології є епід процес. Епідеміологічний процес – це складне соціально-біологічне явище, яке виникає внаслідок взаємодії макро- та мікроорганізму на популяційному рівні, що проявляється специфічними інфекційними станами серед людей та забезпечує збереження збудника у природі як біологічного виду. Об’єктом епідеміології є інфекційні стани. Завданням епідеміології є вивчення і попередження інфекційних захворювань, боротьба з ними на різних ланках епідпроцесу., запобігання їх поширенню.

Розділи вчення про епідпроцес.

Акад.Л.В.Громашевський визначав епідемічний процес як безперервний ланцюг зараження і витікаючих один із одного, пов’язаних між собою інфекційних станів людей (хворий, носій).

Ак. Громашевський Л.В. виділив 2 групи – антропонози, зоонози, пізніше з’явились сапронози.

закони епідеміології (теорія механізму передачі):

1.Джерелом збудника є заражений хворий (а іноді здоровий) організм людини або (при зоонозах) тварини, при сапронозах джерело – навколишнє середовище.

2.Локалізація збудника інфекції в організмі та механізм передачі його представляють собою взаємообумовлені явища.

3.Специфічна локалізація збудників інфекційних хвороб в організмі, відповідний їй механізм передачі являють собою комплексну об’єктивну ознаку, котра може бути покладена в основу раціональної класифікації (кишечник-кишкові інфекції, дихальні шляхи-аерозольні інфекції, кров’яні, зовнішніх покривів).

4. Епідемічний процес виникає і підтримується тільки за умови спільних дій таких 3-ох первинних рушійних сил або ланок епідемічного ланцюга:

1) джерело інфекції

2) здійснення механізму передачі збудника

3) сприйнятливість населення до даної інфекції

- на цьому законі базуються всі заходи профілактики.

5.Природні та соціальні явища зумовлюють кількісні та якісні зміни епідпроцесу шляхом впливу на його первинні рушійні сили, а тому вони є вторинними силами епідпроцесу.

6.Епідеміологія будь-якої інфекційної хвороби може змінюватись, якщо у соціальному житті суспільства виникають зміни, які спроможні впливати стимулююче або пригнічуючи.

Епідемічний процес та його складові ланки.

Епідеміологічний процес – це складне соціально-біологічне явище, яке виникає внаслідок взаємодії макро- та мікроорганізму на популяційному рівні, що проявляється специфічними інфекційними станами серед людей та забезпечує збереження збудника у природі як біологічного виду.

Первинні рушійні сили (ланки) – джерело збудника інфекції, механізм передачі, сприйнятливий організм.

І ланка Джерело збудника -об’єкти який є місцем перебування, розмноження, нагромадження м/о, і з якого збудник відиляється у довкілля .(люди(хворі, носії); тварини(хворі, носії), об»єкти довкілля(грунт, вода))

ІІ ланка Механізм передачі (процес періщення збудників від джерела інфекції до сприйнятливого організму, що виник в процесі еволюції )-» шлях передачі-»чинник передачі

ІІІ ланка сприйнятлива популяція – кількість осіб серед певних груп населення на певних територіях, які можуть бути уражені конкретними збудниками інфекційних хвороб.

індивідуальна – конкретної особи; видова – цілого біологічного виду: повна, часткова, видовий імунітет.

Рушійні сили епідпроцесу

Епідеміологічний процес – це складне соціально-біологічне явище, яке виникає внаслідок взаємодії макро- та мікроорганізму на популяційному рівні, що проявляється специфічними інфекційними станами серед людей та забезпечує збереження збудника у природі як біологічного виду.

Первинні рушійні сили– джерело збудника інфекції, механізм передачі, сприйнятливий організм.

Джерело збудника – об’єкти який є місцем перебування, розмноження, нагромадження м/о, і з якого збудник відиляється у довкілля.

Механізм передачі – процес періщення збудників від джерела інфекції до сприйнятливого організму, що виник в процесі еволюції (горизонтальний: фекально-оральний, аерогенний, трансмісивний, контактний; вертикальний: в/утробний, транс плацентарний, гермінативний)

Сприйнятливість – це відповідь організму на інфекційний процес: індивідуальна – конкретної особи; видова – цілого біологічного виду: повна, часткова, видовий імунітет.

Вторинні рушійні сили – природні та соціальні явища, які зумовлюють кількісні та якісні зміни епідемічного процесу шляхом впливу на його первинні рушійні сили.

Резервуар збудників інфекцій

Резервуар – сукупність основних джерел інфекції – це той біологічний вид (людина, тварина) або довкілля, які забезпечують існування збудника у природі, як біологічного виду.

Поділ джерел за резервуарами: антропонозні інф.захв. – резервуаром є біологічний вид людина розумна (полімієліт, дифтерія), тварина – це біологічний тупик.; зоонозні – резервуар тварина, людина біологічний тупик.; антропозоонозні – основний людина, додатковий тварина; зооантропонозний – основний тварина, додатковий людина. Сапронозні – патологічні для людей м/о довго перебувають або навіть нагромаджуються зберігають себе як біологічний вид в об’єктах зовнішнього середовища6 грунт,вода, повітря.

Джерело збудників інфекційних хвороб

Джерело збудника – це об’єкт, який є місцем перебування, розмноження, нагромадження м/о, і з якого збудник відиляється у довкілля. Основне джерело – зараження організму людини чи тварини, довкілля, які є природними осередками перебування збудника. Додаткове джерело – зараження організму людини чи тварини, що за певних умов служить тимчасовим середовищем розмноження збудників, який м.б. потенційним джерелом інфекції для оточуючих, однак не може забезпечити існування збудника як біологічного виду.

Джерело випадкове (казуїстичне) – це об’єкт, в який збудник проникає і нагромаджується, але з якого збудник виділяється надзвичайно рідко.

Поділ джерел за резервуарами: антропонозні інф.захв. – резервуаром є біологічний вид людина розумна (полімієліт, дифтерія), тварина – це біологічний тупик.; зоонозні – резервуар тварина, людина біологічний тупик.; антропозоонозні – основний людина, додатковий тварина; зооантропонозний – основний тварина, додатковий людина. Сапронозні – патологічні для людей м/о довго перебувають або навіть нагромаджуються зберігають себе як біологічний вид в об’єктах зовнішнього середовища6 грунт,вода, повітря.

Оцінка епідемічної небезпеки хворого у різні періоди і при різних клінічних формах перебігу

Інфекції

За тривалістю перебігу розрізняють гострі та хронічні інфекційні хвороби. Найбільшу епідемічну небезпеку становлять хворі з гострим перебігом, оскільки у них збудники виділяються постійно та у великій кількості. При хронічних захворюваннях збудник виділяється протягом тривалого часу, але у невеликій кількості. Наймасивніе збудник виділяється при важкому та середньої важкості перебігу захворювання але вони мають менше епідемічне значення оскільки ці категорії переважно госпіталізуються.

Періоди інф.хв.:

Інфкубаційний (прихований) – від моменту зараження до появи перших клінічних проявів

Продромальний – перші дні хв. від інкубаційних до проявів типових клінічних ознак

Типових клінічних ознак – період розпалу хвороби

Реконвалесценції – період одужання

Суттєве значення мають: інкубаційний період, якщо в ІІ половині чи в кінці починає виділятися збудник; продромальний період, коли немає клінічних проявів, але виділяється велика кількість збудника; у період клінічних проявів від хв.. при деяких інфекційних захворюваннях виділяється велика кількість збудників, але у випадку своєчасної ізоляції та госпіталізації хворого в цей час, епідеміологічна значимість цього періоду менша, ніж при первинних захворюваннях; у період реконвалесценції може формуватися реконвалесцентне носійство.

Велику небезпеку становлять інф.захв. що викликаються політропними збудниками. Епіднебезпека джерел інф.,що викликають монотопним збудником є менша, тому що збудники за межі первинної локалізації не проникають і виділяються в довкілля в них.

Типи осередків.

Осередок інф захворювання – територія, в межах якої проходить передача збудника від джерела до сприйнятливого організму

Природними осередками називають ділянки території географічних ландшафтів, де зберігаються умови для існування постійної циркуляції збудників, його переносників серед певних диких тварин, які є резервуаром збудника в природних умовах необмежено довгий час.

Поряд з “дикими” осередками прийнято виділяти синантропні осередки (циркуляція збудника серед синантропних тварин), а також антропургічні осередки зроблені людиною (пасаж збудника серед домашніх тварин).

 

Якісні прояви епід. процесу

Епідеміологічний процес – це складне соціально-біологічне явище, яке виникає внаслідок взаємодії макро- та мікроорганізму на популяційному рівні, що проявляється специфічними інфекційними станами серед людей та забезпечує збереження збудника у природі як біологічного виду.

Якісні прояви епід.процесу вивчаються на основі застосування: а) типових ознак(вік, приналежність до організованого колективу, професії, статі, етнічної групи, національності); б) групових ознак(густота населення, ступінь комунального благоустрою, водопостачання); в) індивідуальних ознак(рівень імунітету, щепленість); г) ознак, що відображають проведення протиепідемічних заходів(проводили чи не проводили протиепідемічні заходи, якість їх проведення).

З лекції:

–виникнення і розвиток осередку

–активність механізму передачі

–санітарні умови населення

–санітарно-гігієнічне забезпечення

–глобальність осередків

 

 

Контроль якості дезінфекції

контроль якості дезінфекції: 1 візуальний контроль- санітарний стан обєкту, метод, своєчасність та повноту проведення дезінфекції, контроль роботи дезкамер(температура, час, вологість). 2 хімічний контроль- з метою перевірки правильності приготування дезрозчинів,(концентрація робочого розчину, конц АДР),виявлення залишкової кількості дезрозчинів(використовуються такі експрес методи-«Хлор тест» для визначення вмісту хлораміну і хлорного вапна, «Пероксид-тест» для пероксиду водню, «Час-тест» для хлоргексидину біглюконату в спиртовому розчині.).3 бактеріологічний - забір змивів на наявність пат флори з продезінфікованих предметів; бактеріологічні тести з культурами E.coli, S.aureus по 15 бактестів розміщують в 5 точках дезкамер, а потім посів їх на середовища.

Методи та типи дезінсекції.

Дезінсекція складається з профілактичних та винищувальних заходів.

Для винищення членистоногих застосовують механічний, фізичний, хімічний і біологічний методи.

Механічний метод - механічне видалення комах з об'єктів за допомогою липкого паперу, порохотягу, нитки та інших механічних засобів

Фізичний метод - застосування впливу високих температур; кип'ятіння, обробка насиченою водяною парою в камерах, тощо.

Біологічний метод полягає у використанні біологічних ворогів ч0ленистоногих: птахів, мікроорганізмів, риб

Хімічний метод передбачає використання хімічних речовин, що призначені для знищення комах- інсектециди, кліщів-акарациди, личинок - лавріциди, яйця - овоциди. Він мас найбільш широке застосування в практиці Хімічні речовини, що призначені для відлякування комах, називаються репелентами, приваблювання - атрактанти. за способом проникнення на: кишкові, фуміганти, контактні, системні. Комбінований.

 

Види вакцин, їх зберігання.

Вакцини – це медичні імунобіологічні препарати (МІБП), що містять специфічні антигени (АГ), при введенні яких в організм людини формується специфічна імунна відповідь за рахунок гуморальної та/або клітинної ланки імунітету.

Вакцини поділяються на живі (атенуйовані, дивергентні, рекомбінантні – ДНК-вакцини, трансгенніНапркл. БЦЖ,ККП), інактивовані: корпускулярні (цільноклітинні, цільновіріонні, субклітинні рибосомальні й мукозальні, субвіріонні), молекулярні (біосинтетичні, хімічні синтетичні) Наприклад,, ІПВ; генно-інженерні (рекомбінантні проти ВГВ, векторні). У свою чергу вакцини можуть містити АГ до одного серотипу збудника (моновакцини) або декількох (полівакцина – АГ різних серотипів одного збудника; комбінована – АГ різних мікроорганізмів).

Збереження вакцини здійснюється в холодильнику при температурі від 2 до 8 °C. Холодильник обладнується термометром або датчиком температури.Забороняється збереження вакцини в дверній панелі холодильника.Контроль за температурним режимом збереження вакцин здійснюється 2 рази на добу. Покази термометра або датчика температури заносяться до журналу реєстрації температури в холодильнику При відключенні холодильника вакцини зберігаються в термоконтейнерах із холодоелементами. Вакцина, що зберігалась в умовах порушення "холодового ланцюга", не може бути використана і підлягає знищенню. Для транспортування вакцин протягом 1-3 годин термоелемент охолоджується в холодильнику. Між ємністю з вакциною та замороженим холодоелементом повинен бути бар’єр з повітря або термоізоляційного матеріалу

КІЗ та його функції.

КІЗ- кабінет інфекційних захворювань організовується в складі міських поліклінік. Основні завдання: забезпечення своєчасного і раннього виявлення інфекційних хворих, проведення консультативної допомоги при діагностуванні і лікуванні цих хворих в амбулаторних і поліклінічних закладах, організація і проведення диспансерного нагляду за перехворілими і хронічними хворими,вивчення епідситуації і аналіз інфекційної захворюваності, розробка і здійснення заходів по підвищенню якості і ефективності діагностики, лікування і профілактики інфекційних захворювань. Приміщення повинно складатися із 2 кімнат з окремим входом, роздягальнею і санвузлом. В кімнаті для обстеження хворих обладнується стіл для ректоманоскопічного обстеження, кушетка, хірургічний столик, табуретка з відром для рідких випорожнень, термостат. В другій кімнаті: робочі місця для лікаря і медсестри, шафа для зберігання інструментів і медикаментів, холодильник, картотека.

Дезінфекція приміщень проводиться не менше як 2 рази на день. Всі предмети догляду використовуються тільки після дезінфекції перед їх застосуванням. Функції лікаря КІЗ: організаційно-методична, лікувально-профілактична робота, диспансерний нагляд.

 

Висипний тиф,хв..Бриля

1)Висипний тиф-гострий трансмісивний антропонозний рикетсіоз,який характеризується лихоманкою,інтоксикацією,розеольно-петехіальною екземою,ураженням нервової та судинної систем.Розрізняють та окремо реєструють дві форми висипного тифу:епідемічний висипний тиф та хворобу Брілла(віддалений рецидив висипного тифу)

2)В останні десятилілля в Україні випадки висипного тифу виявляють надзвичайно рідко.Усі спорадичні захворювання які реєструються в Україні є не епідемічним висипним тифом а хворобою Бриля.Підтвердженням цього є той факт що хворіють як правило люди старшого віку,в анамнезі яких відзначається раніше перенесений висипний тиф.Передача збудника від хворого оточуючим може відбутися лише за значного сімейного педикульозу.

3) Збудник хвороби — рикетсії Провасека (Rickettsia prowazekii), які існують у 2-х стадіях: вегетативній або тканинній (забезпечує зростання й розмноження рикетсій) та спокою (забезпечує збереження у зовнішньому середовищі та проникнення до чутливої клітини). Вони мають 2 антигени.Рикетсії швидко гинуть при високій вологості,але довго зберігають свою життєдіяльність у висушеному стані.Гинуть при температурі 56 градусів протягом 10 хв,100 гр-30 сек.Швидко інактивуються під впливом спирту,ефіру,формаліну,лізолу,кислот та лугів у звичайних концентраціях.

4) Джерелом інфекції при епідемічному висипному тифі є людина, яка заразилася вперше (епідемічний висипний тиф) або має пізній рецидив висипного тифу (хвороба Брілла-Цінссера). Резервуаром в міжепідемічному періоді є люди, що перехворіли на епідемічний висипний тиф, а також деякі тварини (американські білки-літяги, окремі свійські тварини, кліщі)

5) Хворий становить небезпеку в останні 2-3 дні інкубаційного періоду, протягом усього періоду гарячки та до 7-8-го дня нормальної температури.

6)Механізм передачі-трансмісивний,аерогенний,аліментарний

Шлях передачі-специфічна контамінація,аерогенний в лабораторних умовах,при вдиханні висохлих фекалій і решток вошей;переливання крові,яка була взята в інкубаційному періоді захворювання.;описані випадки через вживання їжі,зараженої рикетсіями.

Чинники передачі- через вошей — головним чином платтяну (Pediculus vestimenti), а також зрідка головну (Pediculus capitis).

7)На поширеність висипного тифу впливають такі соціальні фактори:завошивленість людей,які мешають у незадовільних санітарно-гігієнічних умовах.Захворювання має епідемічний характер під час війн,голоду та стихійних лих.В помірних широтах захворюваність частіше виникає в зимово весняний період,а саме лютий-квітень.Така сезонність пояснюється тим,що в цю пору року встановлюється найбільша завошивленість серед населення;Відповідно при появі хворих виникають умови для розвитку висипнотифозних інфекцій як серед вошей так і серед населення.

8) Інкубаційний період може тривати від 6 до 25 днів (у середньому 12-14 днів)

9) гострий початок захворювання з гарячки, головного болю;характерна поведінка хворого зі схильністю до збудження ЦНС;типовий вигляд хворого, стійка гіперемія і одутлість обличчя, червоні очі з характерних блиском («п'яне обличчя та кролячі очі»),позитивні симптоми Кіарі, Лендорфа-Розенберга, Годельє-Ремлінже, Діча;з 4-5-го дня хвороби після температурного врізування поява типового поліморфного розеольозно-петехіального висипу на шкірі тулуба та кінцівок (за виключенням обличчя, долонь та підошов) з наявністю вторинних петехій в середині розеол;розвиток в період розпалу тифозного статусу, делірію;переважання енцефалітичних явищ (порушення психіки, рухові розлади) над менінгеальними;помірне збільшення печінки та селезінки;характерна температурна крива (тривалістю 2-2,5 тижні) з двома «врізуваннями».

10) В загальному аналізі крові на ранньому етапі відбувається нормоцитоз, нейтрофільоз, тромбоцитопенія, поява плазматичних клітин, невелике підвищення ШОЕ. В періоді розпалу може з'являтися незначний лейкоцитоз. При дослідженні цереброспінальної рідини відзначається невеликий лімфоцитарний плеоцитоз (не більше 100 клітин в 1 мкл), помірне підвищення вмісту білка. Специфічна діагностика: реакція аглютинації рикетсій (РАР). Аглютиніни до рикетсій Провасека виявляються з 6-7-го дня хвороби у більшості хворих, і з другого тижня — майже у всіх. РНГА є реакцією вторинної ланки і стає позитивною з 3-4 дня хвороби і зберігається до 6-го місяця реконвалесценції;ІФА, за допомогою якого також можна виявляти окремо IgМ та IgG.

11) Епідеміологічне обстеження осередку:

- пошук джерела збудника;

- встановлення факторів передавання;

- визначення меж осередку;

- оцінка санітарного стану

12.-13)Протиепідемічні та профілактичні заходи:

-госпіталізація хворого в інфекційний стаціонар і проведення дезінфекції та дезінсекції в осередку

-епідеміологічне обстеження осередку,протипедикульозні заходи

-медичне спостереження за контактними та їх лабораторне обстеження

-санітарно-освітня робота в осередку

В імунопрофілактиці проводять щеплення контингентів ризику:медичного персоналу,працівників транспорту,військовослужбовців.Для цього використовують за епідпоказами використовують живу комбіновану висипнотифозну вакцину.Також використовують вбиту хімічну висипнотифозну вакцину.Екстрену профілактику проводять протягом 10 днів доксицикліном,рифампіцином,тетрацикліном.

14)Хворий на висипний тиф обов’язково госпіталізується в інфекційний стаціонар.За осередком висипного тифу встановлюють медичне спостереження протягом 25 днів з щоденним вимірюванням температури тіла у контактних осіб.Епідемічний нагляд включає в себе:інформаційні потоки про випадки захворюваності,розповсюдженняя педикульозу,санітарно-гігієнічний стан епідемічно значущих приміщень(лазень,пралень,перукарень),дані про окремі групи високого ризику розповсюдження педикульозу(особи без визначеного місця проживання)

 

 

Туляремія

1) Туляремія - зоонозна інфекція, яка характеризується інтоксикацією, лихоманкою, ураженням лімфатичних вузлів

2) Інфекція убіквітарна,природні осередки займають величезні простори на багатьох контингентах.На туляремію хворіють люди працездатного віку,витрати на їх лікування зазнають значних збитків.Тому є проблема профілактики туляремії в осередку поширення.

3) Збудник хвороби - туляремійна паличка — Francisella tularensis відноситься до родини Francisellaceae, роду Francisella. Це дрібна грамнегативна поліморфна переважно кокоподібна, рідше паличкоподібна бактерія, нерухома, спор не утворює.Збудник досить стійкий в навколишньому середовищі,особливо коли захищений від сонячних променів.Добре переносить низькі температури.При попаданні сонячних променів гине через 20 хв,при кип’ятінні –миттєво.Легко інактивується дезінфекційними розчинами.

4) Джерелом інфекції в природі є більше ніж 80 видів тварин.Основним джерелом служать гризуни: водяні щури, миші, полівки, піщанки, зайці, ондатри та інші. Зрідка хвороба може викликатися при укусі сліпнів, мух-жигалок, деяких видів кліщів, інфікованих від гризунів.

5) Хвора людина, як правило, не заразна для здорових.

6) Механізм передачі:трансмісивний,аліментарний,аерогенний,контактний…шлях передачі:укус інфікованої комахи(кліщ,комар,блоха),харчовий,водний,повітряно-пилевий,контакт з хворими тваринами і їх виділеннями.Чинники передачі:інфіковані комахи і тварини,інфіковані продукти харчування і вода,виділення хворих тварин,пил в інфікованому осередку.

7) Сприйнятливість до хвороби 100%. Частіше хворіють чоловіки, професія яких передбачає контакт з тваринами. Територіальні осередки туляремії виникають при міграції заражених гризунів з місць їх природного проживання в населені пункти. Зустрічається туляремія переважно в сільській місцевості, хоча в останні роки відзначається збільшення випадків і в містах. Більша кількість епізодів захворювання припадають на осінній період, однак трансмісивні спалахи, пов'язані з польовими збиральними роботами та сінокосом, проявляються збільшенням випадків туляремії в липні і серпні.Характерна спорадичність.

8) Інкубаційний період 3-7 днів,можливе продовження до 2-3 тижнів.

9) Існує кілька клінічних форм туляремії: - бубонна, виразково-бубонна, ангінозна, легенева, абдомінальна, які виділяють, спираючись на локалізацію місцевого процесу.Всі клінічні форми мають загальні ознаки захворювання, такі як підвищення температури тіла до 38 - 40 °С, яка тримається від 1 тижня до 2-3 місяців, загальне нездужання, слабкість, анорексія. При огляді відмічається гіперемія шкірних покривів, слизових оболонок ротової порожнини, носоглотки і кон'юнктиви. Іноді на шкірі з'являється еритематозна, розеолезная, петехіальний або везикулярна висипка. Через кілька днів розвиваються ознаки гепатолиенального синдромуПри бубонною формою туляремії спостерігається поєднане ураження регіональних лімфатичних вузлів, вони збільшуються до розміру горіха або курячого яйця. При виразково-бубонної формі трансмісивного зараження в процесі розвитку туляремії відбувається зміна шкірних проявів від плями, папули, везикули до пустули і неглибокої виразки з характерними піднятими краями, рубцювання і загоєння якої відбувається досить повільно. При проникненні збудника через кон'юнктиву, клінічні симптоми тяжкі та характеризуються виникненням ерозивно-виразкових гнійних утворень у місці вхідних воріт. Ангінозно-бубонна форма, що розвивається при попаданні збудника з їжею або водою, характеризується помірними болями в горлі, утрудненням ковтання, мигдалини при огляді гіперемована, набряклі, з некротичним сірувато-білим нальотом з працею піддається зняття шпателем. Абдомінальна форма характеризується ураженням лімфовузлів мезентеральной області. Клінічна картина легеневої форми протікає в двох варіантах - бронхотичному і пневмоничному.

10) Найбільш достовірні результати дає виділення збудників туляремії. Матеріал для досліджень збудників туляремії: Пунктат з бубонної, відокремлюване кон'юнктиви, харкотиння, слиз із зіву, кров, випорожнення, тканини загиблих гризунів). Як правило, виділити збудник з клінічного матеріалу неможливо. Для цього вдаються до біопробі на мишах або морських свинках, підшкірно заражаючи їх досліджуваним матеріалом.

Потім проводять посів крові та тканин тварин для виділення чистої культури туляремії та вивчення її морфологічних, біохімічних і антигенних властивостей. Для остаточної ідентифікації туляремії проводять зараження чистою культурою білих мишей. Для експрес-діагностики Аг збудника туляремії в мазках застосовують РІФ.

11) В епідемічному осередку проводяться: епідеміологічне обстеження, спрямоване на виявлення умов зараження (клінічна форма захворювання допомагає встановити шлях передачі збудника), виявлення джерела збудника; визначають наявність та чисельність гризунів і переносників, наявність падежу серед них; виявляють інших осіб, які підпали під ризик зараження;

12) Профілактичні заходи спрямовані на попередження заносу збудника інфекції, скорочення епізоотологічної активності природних осередків туляремії та попередження захворювань людей у цих осередках. Основним напрямком у роботі з попередження занесення та розповсюдження туляремії є проведення санітарно-технічних (захист приміщень від проникнення гризунів) та дератизаційних (знищення гризунів) заходів для боротьби з гризунами. Комплекс заходів, спрямованих на скорочення епізоотичної активності природних осередків туляремії, здійснюється спеціалізованими підрозділами санітарно-епідеміологічної служби та включає нагляд за чисельністю популяції гризунів на території природного осередку та наявністю епізоотій у них, а також регуляцію чисельності гризунів на їх території, боротьбу з синантропними гризунами та їх ектопаразитами, з пререносниками збудника.

13) Протиепідемічні заходи проводять у разі підозри або підтвердження діагнозу туляремії:Заходи щодо джерела збудника: госпіталізація хворого або з підозрою на туляремію проводиться за клінічними показаннями до інфекційного відділення. Проведення дератизації та (або) дезінсекції обов’язкові, коли захворювання людей в осередку пов’язані з епізоотією туляремії серед гризунів або з підвищеною активністю серед переносників.Заходи відносно факторів передачі збудника: в осередку проводиться поточна та заключна дезінфекція, у тому числі речей, забруднених виділеннями хворого; продукти харчування та вода підлягають термічній обробці; дезінсекція проводиться за епідемічними показаннями;Заходи відносно інших осіб: до осіб, які контактували з хворим туляремією, ізоляційні заходи не проводяться; застосовуються активне виявлення та госпіталізація хворих і з підозрою на захворювання туляремією та посилене медичне спостереження із щоденним опитуванням, оглядом і термометрією. За епідемічними показниками проводяться щеплення (вакцинація раніше не щеплених, або щеплених понад 5 років тому). Спеціальна екстрена профілактика проводиться антибіотиками (всередину протягом 5 діб–рифампіцин по 0,3 г 2 рази на добу, доксициклін по 0,2 г 1 раз або 0,1 г 2 рази на добу, тетрациклін по 0,5 г 3рази на добу).

14)При туляремії проводиться обов’язкова госпіталізація хворого.Про кожний випадок захворювання або підозри на туляремію надається термінове повідомлення в територіальну СЕС та організовується детальне епізоотолого-епідеміологічне обстеження осередку інфекції.ЕН передбачає також збір інформації про існування природного осередку і можливої його активізації.У визначених природних осередках контролюють напруженість імунітету місцевого населення,особливо у дітей та груп з підвищеним ризиком зараження.Проводять систематичну і кваліфіковану санітарно-просвітницьку роботу серед населення.

Чума

1) Чума – гостра ОН природно-осередкова інфекційна хвороба, характеризується важкою інтоксикацією, лихоманкою, ураженням шкіри, лімфатичних вузлів, легенів, може давати септичні форми.

2) В Україні в останні десятиліття чума не діагностовувалася.Але враховуючи те, що інфекція може бути завезена з інших країн і особливу небезпеку даної хвороби виникає велика актуальність даної проблеми. При виникненні у людей здатна до швидкого епідемічного поширення.ЇЇ можуть використати(особливо легеневу форму)як біологічну зброю.

3) Збудник чуми-Iersinia pestis на лежить до роду Iersinia. Розрізняють 2 варіанти збудника чуми: штами, які розкладають гліцерин, називають континентальними, їх виділяють у природних осередках країн Середньої Азії. Штами, які не розкладають гліцерин, називають океанічними, їх виділяють в портових містах і природних осередках США.

Терморезистентний і руйнується за температури 50 гр протягом 1 години..при кип’ятінні-миттєво.Прямі сонячні промені руйнують збудник протягом 2-3 год.Швидко знешкоджується у дезінфекційних розчинах-3 % лізолю,3% фенолу,хлораміну,хлорного вапна.

4) Джерело інфекції – дикі гризуни (> 300 видів), ховрахи, бабаки, полівки,сірий щур або пацюк, чорний щур. Специфічними переносниками є блохи (120 видів і підвидів).

5)Хвора людина може заражати при певних випадках:при позвитку легеневої чуми,безпосередньому контакті іншої людини з вмістом чумного бубона,а також після зараження бліх на хворому з чумною септицемією.

6)Механізм передачі:трансмісивний,аерогенний,контактний,аліментарний…шляхи передачі:водний,харчовий,повітряно-краплинний,через ушкоджену шкіру та слизові,при укусі блохи…чинники передачі: блохи Xenopsylla cheopis, що живуть на гризунах, недостатньо термічно обробленого м'яса зараженої тварини,інфікована вона,через предмети забруднені інфікованим харкотинням і гноєм,часточки слизу хворих на легеневу форму чуми.

7)Природні осередки чуми займають 6-7%суходолу земної куліі зареєстровані на усіх контингентах,виключаючи Австралію і Антрактиду.Найбільна кількість випадків чуми спостерігається на африканському контингенті.Характерна спорадичність захворювання.Найбільший ризик зараження навесні та влітку.Чоловіки частіше хворіють ніж жінки.Групи ризику-ті що займаються полюванням,тваринництвом.

8)Складає 1-6 діб(при легеневій чумі може скорочуватися до 12 год)максимальний термін інкубації -9 діб

9) Виділяють такі її клінічні форми:Бубонна;Целлюлярно-шкірна,Легенева,Чумний менінгіт,Септична,Чума неуточнена. При попаданні бактерій з продуктами харчування розвивається запальний процес у кишечнику (кишкова форма).

При повітряно-крапельному шляхи зараження розвивається геморагічне запалення легенів.

Легенева форма чуми характеризується швидкою генералізацією процесу і високою летальністю.

Симптоми. Інкубаційний період триває від декількох годин до 10 днів у вакцинованих людей.

Початок захворювання, як правило, гостре, раптове. Після найсильнішого ознобу температура піднімається до 38-39 ° С, іноді і вище. Відзначаються сильний головний біль, відчуття розбитості, м'язові болі, блювота. Обличчя і кон'юнктиви очей почервонілі. Вираз обличчя страдницький, губи сухі. Мова збільшений в об'ємі, вкритий білим нальотом ("млявий язик"). Збільшення і сухість мови роблять мова хворого невиразною.

Хворі збуджені, нерідко розвивається марення, вони підхоплюються з ліжка, прагнуть втекти. Хода у них хитка. Нерідко хворий справляє враження п'яного.

З боку серцево-судинної системи відзначаються тахікардія, порушення ритму, приглушеність тонів серця, зниження артеріального тиску, ціаноз, задишка.

При зараженні через шкірні покриви спостерігаються характерні місцеві зміни. На місці проникнення збудника виникає пляма, яка потім перетворюється на папулу, везикулу і пустулу.

Пустула заповнена кров'янисті-гнійним вмістом, іноді чорнуватим, різко болюча при натисненні. Навколо шкіра яскраво гіперемована, набрякла. Надалі пустула із'язвляется з утворенням виразок, дно яких покрите темним струпом. Описана шкірна форма чуми зазвичай поєднується з бубонної формою (шкірно-бубонна).

Характерною ознакою бубонної форми є ураження прилеглих до місця проникнення збудника периферичних лімфатичних вузлів з утворенням бубонної. Лімфатичні вузли збільшені в розмірі, ущільнені, спаяні між собою і оточуючими тканинами, різко болючі. Шкіра над бубонами напружена, гіперемована, іноді з синюшним відтінком.

10) Лабораторні дослідження

У клінічному аналізі крові відмічається значний лейкоцитоз зі зсувом формули вліво, підвищена ШОЕ. У сечі — білок, еритроцити, зернисті і гіалінові циліндри. Розвивається олігурія.

Специфічна діагностика:Експрес—діагностика — РІФ (виявлення антигену збудника в матеріалі) бактеріоскопія— виявлення у мазку овоїдної грамнегативної Бактеріологічний — матеріал для дослідження визначається клінічною формою (пунктат бубонів, вміст везикул, пустул, виразок, матеріал із ротоглотки, взятий мазком, харкотиння, випорожнення, кров, сеча, блювота, секційний матеріал)[20], проводиться посів на елективні середовища та ідентифікація.Біологічний — проводять зараження білих мишей та морських свинок:Серологічний — виявлення антитіл в РПГА, РГПГА, РНАг, РНАт, ІФА з моно- чи поліклональними антитілами.

11) В осередках чуми за епід. показаннями проводиться вакцинація в першу чергу контингенту високого ризику зараження (чабани, геологи, мисливці, медичні працівники, працівники п/ч закладів), застосовується жива вакцина EV н/ш і в/ш, ревакцинація через 1 рік.В осередку, де було виявлено хворого проводять заключну дезінфекцію, дератизацію і дезінсекцію (використовують 3% лізол, 2% хлорамін, виділення від хворих обробляються 10%-ним розчином лізолу, карболової кислоти, хлораміна. Посуд і інструменти – кип’ятіння, білизна і одяг – в параформалінову камеру.).

12) Протиепідемічні заходи –– при виявленні хворих на чуму створюється НПК, яка накладає карантин на територію і складає комплексний план ліквідації осередку. Хворих на чуму негайно госпіталізують в чумний госпіталь, підозрілих хворих (з гарячкою, з пневмонією, лімфаденітами) госпіталізують в провізорний госпіталь, контактних розміщують в ізоляторі. За ізольованими ведеться медичне спостереження протягом 6 днів. Їм проводять курс антибіотико профілактики (стрептоміцин 0,5x2р., тетрациклін 0,5х3р. 6 днів). Через 2 дні після закінчення курсу а/б-профілактики проводиться вакцинація або ревакцинація. Виписка через 4-6 тижнів нормальної температури і 3-ох від’ємних посівів із носоглотки, харкотиння, пункції бубона. Диспансеризація 3 місяці з бак. дослідженням мазків з носоглотки, харкотиння.. Захоронення трупів згідно інструкцій.

13)У комплексі заходів профілактики та боротьби з чумою вирішальне значення мають заходи що виключають занесення інфекції з інших країн і запобігають виникненню захворювань в ензоотичних осередках.Для профілактики завозу чуми з інших країн велике значення має дотримання усіма країнами міжнародних санітарних правил.Заходи спрямовуються на своєчасне виявлення небезпеки захв на чуму,термінове оповіщення про неї відп