Епідеміологічні особливості шигельозів, профілактичні та протиепідемічні заходи.

1.Шигельоз(дизентерія)-антропонозна хвороба з групи кишкових інфекцій, що спричиняється шигелами і супроводжується загальною інтоксикацією та синдромом проктосигмоїдиту, гастроентериту або гастроентероколіту

2. Шигельоз – одна з найпоширеніших кишкових інфекцій. Хворіють по всій Земній кулі, час від часу вона дає епідемічні спалахи, уражаючи одноразово тисячі дорослих і дітей.

3.Збудник- бактерія родини Enterobacteriaceae роду Shigella. розподіляються на 4 групи: А.-S. dysenteriae, В.-S. flexneri, С.-S. bojdii, D.-S. sonnei. Характерна стійкість до АБ і антибактеріальних препаратів.

4.Джерело- є хворі, а також люди з стертою формою інфекції (бактеріоносії), які виділяють збудника в зовнішнє середовище з калом.

5.Період заразності- до початку клін.с-мів,або під час бактеріоносійства.

6.Механізм передачі- фекально-оральний. Збудник дизентерiї видiлясться з органiзму хворого або бактеріоносiя з випорожненнями кишок і може потрапляти на рiзнi об’єкти та субстрати навколишнього середовища. При цьому поширення збудника iнфекцiї вiдбувається побутовим, водним, харчовим шляхами, а також за допомогою мух.

7.Для епiдемiчного процесу властивi перiодичнi пiдйоми захворюваностi через 18—20 та 2—З роки. Сезонність:літньо-осінній період. Групою ризику є діти 2-7років.

8.Інкуб.період- період від 1 до 6 діб, найчастiше 2-4доби.

9. Початок хвороби гострий, з ознобу, гарячки, явищ інтоксикації, болю в животі, проносу. Біль переймоподібний, частіше в лівій здухвинній ділянці, посилюється при дефекації (тенезми), несправжні поклики на дефекацію.Сигмоподібна кишка щільна, болюча, спазмована. Випорожнення рідкі, мізерні, з домішками слизу і крові, іноді втрачають каловий характер (“ректальний плювок”).У більшості хворих виражені ознаки ушкодження НС і ССС.

10.Найбільш достовірний метод-бактеріологічний.Експрес-методи:дослідження чотиригодинних посівів випорожнень, оброблених люмінесцентною сироваткою,а також шигельозними сироватками, адсорбованими на активованому вугіллі.ПЛР із шигельозним праймером:виявляє мізерну к-ть ДНК шигел у випорожненнях та в зішкребку зі СО прямої кишки.

11.Напрямки:обстеження контактних,збирання анамнезу,термометрія,визначення якості води,харчових продуктів.

12.ПФЗ - контроль за виконанням правил, переробки, транспортування та реалiзацii молока й молочних продуктiв. Особливу увагу слiд придiляти одержанню режиму пастеризацiї молока. Призначають антибiотики, особливо тi, до яких чутливi видiленi эбудники iнфекцiї, сульфанiламiднi та нiтрофурановi препарати.

13.ПЕЗ- Госпiталiзують хворих iз тяжким та середньотяжким перебiгом недуги, а також хворих i бактерiоносiїв iз числа працiвникiв харчових пiдприємств за iнших декретованих контингентiв. Хворих, котрi перенесли захворювання без бактерiологiчного пiдтвердження дiагнозу, виписують не ранiше нiж через З доби пiсля клiнiчного одужання, нормалiзацiї випорожнень i температури тiла. Особам, якi займаються виготовленням, зберiганням та реалiзацiсю харчових продуктiв, а також контингентам, що до них прирiвнюються, має бути проведене одноразове бактерiологiчне обстеження не ранiше нiж через 2 доби пiсля закiнчення лiкування.

14.ЕН:забезпечення нагляду за обєктами епідемічного ризику та дотримання в них санітарних правил для виключення потенційної небезпеки виникнення епідемічних спалахів.Епідеміологічний аналіз захворюваності на шигельоз і факторів ризику його виникнення,розробка та проведення заходів,спрямованих на переривання епідемічного процесу.

64.Епідеміологічні особливості гепатиту А, профілактичні та протиепідемічні заходи.

1.Вірусний гепатит А- вірусне інфекційне захворювання з фекально-оральним механізмом передачі та переважним ураженням печінки і травного тракту.

2.Актуальність-одна з найрозповсюдженіших кишкових інфекцій, характерні групові спалахи в дитячих колективах, школах, гуртожитках, сім’ях. Частіше за всіх хворіють діти від 2 до 14 років.

3.Збудник- Збудник належить до роду ентеровірусів. Вірус стійкий до різноманітних впливів: при температурі 40C може зберігатися декілька місяців, при 200C – декілька років, при кімнатній температурі – декілька тижнів, при 600C – 10-12 годин з частковою інактивайією. Повна втрата інфекційності досягається при кип’ятінні (1000C-5 хв.), автоклавуванні (1200C-20 хв.), вижарюванні (1800С-1 год.). Хлорамін вбиває вірус за 30 хвилин, УФО (1,1 Вт) руйнує вірус за 1 хвилину.

4.Джерело- людина. Найбільше епідеміологічне значення мають хворі з безжовтяничною і субклінічною формою захворювання.

5.Заразність-до появи клін.с-мів,або під час без жовтяничного періоду.

6.Мех.передачі- фекально-оральний з реалізацією через звичайні для кишкових інфекцій фактори передачі—воду, харчові продукти, предмети побуту(іграшки,рушники,посуд), брудні руки. Водний шлях передачі пов’язаний з фекальним забрудненням водойм, які служать джерелом централізованого водопостачання, проникнення стічних вод у водопровідну мережу. Передача інфекцій харчовим шляхом можлива при використанні продуктів, які не мали достатньої термічної обробки, це можливо при використанні недоброякісної води, миття посуду, приготуванні їжі хворими в інкубаційному або продромальному періодах.

7.Поширеність- Найбільше Азія, Африка. Має сезонні коливання-осінньо-зимова сезонність (заражаються у серпні-вересні, підйом захворюваності у жовтні-листопаді і тримається до грудня, потім знижується). Переважне ураження дітей у віці 5-15 років.

8.Інк.період- від 2 тиж.до 1.5 міс. Найчастіше 3-4тиж.

9.Клін.симптоми- Хвороба починається гостро. Температура тіла підвищується до 38 або 39° С і зберігається на такому рівні 1-3 дні. Починають з’являтися грипоподібні ознаки - виражена загальна слабкість, головний біль, озноб, сонливість, відчуття болю в м’язах, ламкість в тілі, неспокійний нічний сон. На цьому тлі знижується апетит, спотворюється смак, з’являються нудота, відчуття гіркоти у роті, іноді блювота, почуття дискомфорту і тяжкості в області під ложечкою і під правим ребром. Через 2-4 дні сеча набуває колір міцно завареного чаю або пива, а потім знебарвлюється кал.

10.Лаб.д-ка- визначення анти-HAV IgM, проведення РІА, ІФА, визначення (АсТ, АлТ, білірубін).

11.Напрямки епід.обстеження- обст.контактних, збирання анамнезу, термометрія, перевірка забарвлення сечі, калу, склер, шкіри, визначення розмірів печінки та селезінки,при потребі визначення (АсТ, АлТ, білірубін).Визначення якості води, харчових продуктів.

12.ПФЗ- спец.проф.людський імуноглобулін. вакцина ``Хаврикс``

13.ПЕЗ- Обов’язкова госпіталізація хворих. оцінка стану природних і соціальних умов: якості води, харчових продуктів, забезпечення санітарно-протиепідемічного режиму в дитячих, лікувальних, навчальних та інших закладах, в яких може відбутись зараження на ВГА. В епідемічних осередках проводять поточну та заключну дезінфекцію з використанням 3%-го розчину хлорвмістних препаратів та камерної дезінфекції.

14.ЕН- Диспансеризація реконвалесцентів (1-3 міс).

65. Епідеміологічні особливості черевного тифу, профілактичні та протиепідемічні заходи.

1.Черевний тиф-гостре кишкове інфекційне захворювання з характерними клінічними ознаками, наявністю хрон.бактеріоносійства та поширеністю у всьому світі.

2.Актуальність- Найбільш розповсюджені у Європі, характерне поширення через хронічне бактеріоносійство.

3.Збудник черевного тифу-Salmonella typhi - належить до роду сальмонел. Збудник життєздатний у зовнішньому середовищі, на білизні може жити 14-80 діб, в екскрементах-30-50 діб, у проточній воді-10 діб, у водопровідній воді-до 4 міс, в грунті до 6-9 міс. У харчових продуктах збудники можуть зберігатися і розмножуватись, особливо у молоці, м`ясному фарші, бульйоні, холодці, салатах, вінегретах.

4.Джерела інфекції- хвора людина або бактеріоносій. Розрізняють хронічне ``жовчне``, ``сечове`` та ``кишкове`` носійство.

5.Період заразності-. Хворий максимально виділяє збудника на другому тижні захворювання.

6.Мех..передачі,чинники- Механізм передачі типово фекально-оральний. Виділяється з калом, сечею, може із слиною, слизом та іншими виділеннями. Кінцевими чинниками передачі є вода з фекальним забрудненням або харчові продукти, зберігання і приготування яких здійснювалося з порушенням технологічних і санітарних правил проміжними - грунт, посуд, побутові речі. Контактно-побутовий шлях мало реалізується, частіше буває водний а також харчовий.

7.Поширеність- Спорадичні випадки пов’язують з побутовим шляхом зараження. Сезонний підйом захворюваності на черевний тиф, паратифи припадає на літньо-осінні місяці. Цей підйом може бути пов’язаний з купанням у відкритих водоймах, коли сприятлива для розмноження збудника температура, з активізацією харчового шляху зараження (овочі, фрукти), з передачею через мух.

8.Інкуб.період-6-30днів (в середньому 14)

9. Клін.симптоми-підвищення температури39,адинамія,метеоризм,головні болі, мономорфний розеольозний висип.

10.Лаб.д-ка- Для виявлення бактеріоносіїв роблять посіви калу, сечі, жовчі а також РНГА з Vi-антигеном (позитивний титр 1:40).Дослідження гемокультури на середовищі рапопорта, кал на сер.Плоскірєва,Едно.Проводять РА, РПГА.

11.Напрямки:обстеження контактних,збирання анамнезу,термометрія,визначення якості води,харчових продуктів.

12.ПФЗ- Специфічну профілактику проводять окремим професійним групам, головним чином тим, хто працює у системі очищення міст, серед населення на ендемічній території. Застосовують вакцини: 1) хімічну сорбовану черевнотифозну моновакцину; 2) спиртову черевнотифозну моновакцину, збагачену Vi-антигеном. Ревакцинацію сорбованою вакциною проводять через 6 місяців, а вакциною, збагаченою Vi-антигеном - через 2 роки.

Для термінової профілактики в осередках рекомендуються бактеріофаги і антибіотики (левоміцетин).

13..Протиепід.з-ди- Протиепідемічні заходи: забезпечення населення водою, яка відповідає сучасним вимогам якості, контроль за харчовими продуктами, особливо молочними. Хворі підлягають обов’язковій госпіталізації. Хворий максимально виділяє збудника на другому тижні захворювання.

14.ЕН- Контроль за наслідками обстеження на гемокультуру хворих із гарячкою з невідомої етіології;проведення бактеріологічних досліджень на сальмонели жовчі, взятої у хворих з ураженням жовчовивідних шляхів;постійне бактеріологічне дослідження стічних вод міста (за методикою Мура), води відкритих водойм та джерел водопостачання; постійний бактеріологічний контроль за водопровідною водою, аналіз аварій на водопровідній та каналізаційній мережах; постійний контроль (включаючи бактеріологічний) за санітарно-гігієнічним станом молокозаводів і молоко провідної мережі.