Основні принципи соціальної роботи

 

До психологічних принципів соціальної роботи відносяться: принцип конгруентності, принцип неупередженості, принцип конфіденційності, принцип позитивно орієнтованої активності. Характер системи праці професійного соціального працівника визначається багатьма вимогами. Дані принципи виступають як основні моменти психологічного аспекту його діяльності.

Принцип конгруентності припускає єдність висунутих соціальним працівником цілей, завдань і напрямків діяльності, пов'язаних з рішенням проблем клієнта. Професійна компетентність соціального працівника є необхідною умовою реалізації даного принципу. У кожному конкретному випадку соціальний працівник повинен відносно об'єктивно оцінювати можливості й потреби індивідів і соціальних груп, з якими він взаємодіє.

Принцип неупередженості вимагає не допускати упередженого відношення до будь-якої людини або організації. Відношення соціального працівника не може залежати від суб'єктивної думки або вимоги третіх осіб. Соціальний працівник виявляє цікавість до клієнта без особистої зацікавленості в ньому. Неупередженість не суперечить гуманістичному підходу, але припускає можливість його реалізації. Соціальна дистанція (тобто ступінь психологічної близькості) між соціальним працівником і клієнтом повинна бути середньою. Відносини не повинні бути надмірно формалізовані (більш соціальна дистанція) і, у той же час, не можуть бути фамільярними (відсутність соціального дистанціювання). Середній рівень соціальної дистанції обумовлює такі відносини, які дозволяють клієнтові підтримувати рівень власної гідності й не почувати себе в ролі жертви, як це може відбутися, якщо соціальний працівник поводиться занадто авторитарно або фамільярно.

Принцип конфіденційності означає, що інформація про соціальну підтримку не може бути розголошена, якщо об'єкт соціальної допомоги переживає деякі психологічні утруднення у зв'язку із цим. Незважаючи на те, що в сучасному суспільстві більшість людей не відчувають незручності від того, що їм надають допомогу державні або громадські організації, принцип конфіденційності залишається в силі. Він націлений на те, щоб поважати почуття людей, які в певний період свого життя змушені приймати допомогу з боку. Ні процес, ні результати соціальної роботи не повинні наносити збитку користувачеві, його репутації, психологічному стану, інтересам, здоров'ю й т.ін. Соціальна робота припускає безпеку застосовуваних методів і технологій професійної діяльності для клієнта.

Принцип позитивно орієнтованої активності орієнтований на ціле-спрямовану участь соціального працівника в життєдіяльності клієнта, розумінні позитивних і негативних факторів його соціальної адаптації. Як компетентна особа, соціальний працівник має відповідну інформацію, певні дані, на які він опирається у вирішенні деяких проблем клієнтів. Соціальний працівник реалізує у своїй діяльності консультаційні, просвітительські, організаційні, профілактичні, корекційні й багато інших функцій, які визначають рівень його активності. У кожному разі ця активність припускає ініціювання власних дій об'єкта, його турботи.

У загальному реалізація даних принципів у соціальній роботі конкретної людини свідчить про її професійну компетентність у психологічному аспекті діяльності. Цілком ясно, що діяльність соціального працівника має багато інших аспектів: правовій, педагогічній, технологічній й т.ін. Кожний аспект припускає реалізацію тих або інших принципів, які забезпечують досить високий рівень професійної діяльності працівника – рівень професійної зрілості. Варто мати на увазі, що проблема професіоналізації соціальної роботи в Україні ще не вирішена повністю. Дотепер ідуть суперечки про те, чи є соціальна робота професією, чи досягла вона професійного статусу. Ці суперечки викликані недостатньою підготовленістю фахівців, що працюють у соціальній сфері, низьким рівнем їхньої професійної компетенції, наявністю великої кількості «випадкових людей», і багатьма іншими обставинами.

Психологічна позиція соціального працівника стосовно клієнта, також як і реалізація принципів, забезпечує процес фасилітації соціальної роботи. Взаємодія соціального працівника із клієнтом будується на основі діалогу, що припускає наступні особливості спілкування: рівність позицій, що спілкуються (суб'єкт-суб'єктні відносини); довірливу взаємну відкритість обох сторін; відсутність оцінного ставлення, що вимірює, за будь-якими ознаками індивідуальність партнера; прийняття іншого як неповторної й ціннісної людини.

Особливості гуманістичної психологічної позиції професіонала, що працює в системі «людина – людина» були вивчені в рамках гуманістичної психології (К. Роджерс, А. Маслоу й ін.). У певному змісті ці особливості можна розглядати як правила, вимоги, пропоновані професійною діяльністю до особистості соціального працівника.

По-перше, соціальний працівник повинен викликати довіру з боку тих, кому він надає допомогу. Однією з основних умов для того, щоб викликати довіру інших людей, є природна поведінка. Бути природним – це, виходить, бути самим собою, не грати в ігри й не позувати. Поводження не повинне бути занадто обумовленим, інакше воно буде провокувати формальні сто-сунки. Соціальний працівник не має якоїсь особливої особистісної гідності, що піднімає його над клієнтом. Він – жива людина зі своїми рисами характеру, особливостями особистості, якимись звичками й інтересами. Також, як і інші люди, він може зіштовхуватися із критичними ситуаціями в житті, такими, як стрес, фрустрація, конфлікт або криза. Соціальному працівникові не слід використовувати фразу «Ви повинні мені довіряти!» стосовно клієнта. Йому більшою мірою допоможе власне відкрите поводження.

К. Роджерс – один з найбільш яскравих представників гуманістичної психології – звернув увагу на необхідність відкритості при встановленні діалогічного спілкування: «Спілкуючись із людьми, я зрозумів, що не зможу їм допомогти, якщо я буду тим, що не є я. Нема рації здаватися спокійним і вдоволеним, якщо насправді я роздратований і критичний. Нема рації робити вигляд, що я знаю відповідь, якщо я її не знаю. Нема рації робити вигляд, що я люблю когось, якщо я настроєний до нього вороже. Нема рації здаватися впевненим, якщо насправді я переляканий і невпевнений…Інакше кажучи, я зрозумів, що нема рації, спілкуючись із людьми, носити маску, робити вигляд, що ти випробовуєш одне, а насправді почувати зовсім інше. Це не допомагає, як я зрозумів, встановлювати конструктивні стосунки з людьми…Мені здається, що більшість помилок у моєму професійному житті, коли я не міг допомогти іншим людям, зв'язано саме з моїм прагненням показувати себе протилежно тому, що я почував…».

Природне поводження соціального працівника сприяє зняттю комунікативних бар'єрів, що виникають у процесі професійної взаємодії; позитивно позначається на перцептивному аспекті спілкування, тобто поліпшенні сприйняття й розуміння людьми одне одного; сприяє реалізації продуктивних стратегій взаємодії, таких, як компроміс і співробітництво, на відміну від уникнення, пристосування й суперництва. Психологічний зміст такої поведінки полягає в здатності людини відмовитися від різних соціальних ролей, дозволяючи актуалізуватися справжнім, властивим тільки даній особистості думкам, емоціям і поведінці, у якому реалізується погоджений, цілісний, взаємозалежний прояв основних психологічних процесів і механізмів, що обумовлюють особистісне функціонування.

Другою характерною рисою психологічної позиції соціального працівника є сприйняття іншої людини такою, якою вона є. Таке сприйняття припускає відсутність оцінних суджень і осягнення значеннєвих аспектів переживань клієнта. Саме розуміння суті амбівалентності людини нерідко є профілактичною основою формування таких суджень. Доцільність відсутності оцінних суджень стосовно людей і їхнього поводження базується на розумінні неминучості актуального поводження користувачів у зв'язку з дією об'єктивних і суб'єктивних обставин їхнього життя. Звичайно першою реакцією людини на висловлення і дії інших людей є негайна оцінка судження, а не розуміння. Тому сприйняття іншої людини є вкрай складним завданням. Воно здійсненне для соціального працівника, що володіє належною толерантністю, тобто терпимістю стосовно людей. Причому ця терпимість зв'язана не з тим, що людина стримує себе, а з розумінням власних недоліків. Толерантність не означає відсутність всякої критичності стосовно інших і самого себе, але вона припускає баланс критичності й доброзичливості, заснована на єдності вимогливості й поваги людини до самої себе й оточуючих людей. Оскільки людям властиво проектувати на оточуючих ті почуття, які вони випробовують до себе, важливим є їхнє самовідношення.

Наступною особливістю психологічної позиції соціального працівника є впевненість у своїх професійних можливостях і компетенції. Соціальний працівник вірить у свою можливість допомогти. Така віра повинна ґрунтуватися на досвіді, на попередніх результатах роботи, на доказах ефективності діяльності даної людини. Цілком зрозуміло, що ця особливість психологічної позиції соціального працівника виникає не відразу, а поступово, у процесі нагромадження власного професійного досвіду. Віра не може ґрунтуватися лише на прагненні соціального працівника допомогти людині. Цього занадто мало. Професійна впевненість у своїх силах завжди пов'язана з реальним позитивним досвідом практичної діяльності. Соціальний працівник не повинен обіцяти того, що він не зможе зробити. Розуміння обмежень своїх професійних можливостей також є частиною професійної компетентності. Сама професійна компетентність розвивається в ході навчання й зростає протягом всієї професійної кар'єри. Вона містить у собі професійну підго-товку, індивідуальні схильності, індивідуальні технології й методи роботи, стаж роботи, навченість, самовпевненість (як упевненість у своїх професійних силах і можливостях).

Психологічна позиція соціального працівника багато в чому визначається е мпатією – розумінням емоційного стану того, кому надаєється допомога. Емпатичне розуміння припускає розуміння сутності емоційного стану людини через власний емоційний світ. Емпатія не є результатом інтелектуальних зусиль, але виступає як результат емоційного розвитку особистості. Емпатія тісно пов'язана з такими характеристиками людини, як доброта, професійне мистецтво, теплота, щирість, життєвий досвід, мудрість і т.ін. Цілком зрозуміло, що дана якість детермінує фасилітацію відносин між соціальним працівником і користувачем.

У цілому фасилітація соціальної роботи здійснюється при реалізації гнучких підходів, що враховують різноманіття факторів, пов'язаних з культурою, традиціями, звичаями, вдачами, релігією, регіональними умовами, гендерними розходженнями, віком і етнічними особливостями клієнтів. Домінуючий вплив тих або інших факторів у кожному конкретному випадку визначається професійним працівником при реалізації діагностичної функції діяльності.